Старенький «Форд», котрого Кейн вкрав на якійсь бензозаправці по дорозі у Лос-Анджелес, був весь пом’ятий, але про двигун, господар, схоже піклувався добре – машина котилася хутко, і жодного разу не заглухла. Кейн цією оборудкою був вельми задоволений – все таки перша вкрадена ним машина –і в обшарпаній, прикрашеній десь із десятком різних за змістом наклейок кабіні, лунала весела, безтурботна пісня, котру він наспівував собі під ніс. Виявляється, вкрасти машину зовсім не складно. Треба тільки захотіти!
Неш сиділа поруч, і слухаючи його мурмотіння, притримувала на своїх колінах велику, спортивну сумку. Всередині були дайвери. Корабель вони залишили у лісі, милях в десяти від міста, і Неш не зовсім була впевнена, що потім вони зможуть легко його знайти. Місце було їм не знайоме, та й ліс, особливо вночі, видавався просто велетенським. Вони проїхали вже два дорожніх патрулі, але жоден їх не зупинив. Година була вже пізня, і рідко яка машина обганяла їх, чи рухалася в одному з ними напрямку.
-Якби ми свиснули «Порш», зараз б не було так тихо,- підмітив Кейн, перериваючи свій спів.
-До «Порша» ще треба дістатися, - заперечила Неш,- «Порші» на дорозі не валяються.
-А я про що кажу…Ти Лос-Анджелес добре знаєш? Я там був лише один раз.
-Дивлячись які райони,- відповіла дівчина.
-Тобі не важко?- Кейн подивився на сумку, яку вона тримала,- Може, поклади на заднє сидіння?- запропонував він.
-Нічого. Я потримаю. Отже, коли приїдемо у місто будеш слухати мене…
Кейн, на якого чомусь напав грайливий настрій, погоджуючись хитнув головою.
-Звісно, моя солодка. Кого ж іще.
-Кейне, я серйозно.
-Я теж. Просто обожнюю нічні пригоди.
Неш поправила сумку, котра одним кінцем почала сповзати долу.
-Уявляєш, ми зараз як звичайні люди. Їдемо у старій машині, і нікому навіть в голову не приходить, хто ми насправді, чим володіємо і де були.
-Неш, послухайся моєї поради – забудь на деякий час про корабель. Будь звичайною дівчиною. Так тобі буде значно простіше. Не будеш розриватися на частини. Гаразд?
-Я спробую,- обіцяла Неш, розуміючи, що Кейн має рацію.
-От і добре.
В кабіні знову залунала пісенька про те, як Мері Лу залишилася одна, після того, як невірний Джо покинув її. Кейн співав і навмисне фальшивив у всіх можливих місцях, і зовсім не звертав уваги на прохання Неш їхати трохи скоріше. Ще чого! Щоб ними зацікавилася дорожня поліція? Ні, зайві неприємності йому ні до чого. Машина, котра мчить вночі на повній швидкості, неодмінно наверне на певні думки. Велике діло, Неш дратує світло фар зустрічних машин! Нічого, потерпить. Не принцеса!
Через півгодини, вони в’їхали у Лос-Анджелес. Місто спало, і ніхто їм не заважав. Не треба було надто гнівно тиснути на сигнал, матюкатися, простоювати у заторах. Вулиці були порожні. І тільки одинокі перехожі поспішали до своїх домівок.
Неш, котра до цієї миті була розслаблена, раптом наїжилася, зблідла, притисла сумку зі зброєю до грудей.
Кейн саме гальмував біля світлофора, хоча міг цього не робити.
-Ледве на червоне не проїхали. Відвик,- він дивися вгору.
Ось і зелене світло. «Форд» покотив далі.
-Про що замислилася?-запитав по хвилі Кейн.
-Про те, що будинки, наче застиглі перед стрибком чудовиська. А освітлені вікна – їхні очі…Сидять всередині, і замишляють різну підлоту,- Неш була налаштована вороже. Це відчувалося у всьому: позі, погляді, голосі. Вони були на території ворога.
-Очі?- поцікавився Кейн, звертаючи з головної магістралі.
-Що очі?- не зрозуміла Неш. Вона вже думала про інше. Про те, що незважаючи на своє ставлення до людей, і того світу в якому вони жили, вона все таки була б рада побачитися з Сарою. Шкода, що та не в місті. Хоча, що їм заважає сісти на корабель і гайнути до неї! Ніщо! Можливо, вони так і зроблять. Завтра, наприклад, чи післязавтра. Спершу, потрібно звикнути до оточення, роздивитися, а там вже діяти.
-Ну, очі…підлість,- нагадав їй Кейн.
-А, це люди, котрі мешкають всередині,- пояснила Неш,- Ті, що зараз сплять, їдять, дивляться телевізор, а можливо, когось і вбивають у цю мить. Вони, як сіра речовина будинків. А ті, їхній скелет. Ось і виходить – чудовиська!
Кейн не сміявся. Від Неш можна було почути ще й не таке. Хоча, загалом, якщо зізнатися, він і сам серед цього бетону почувався моторошно.
-Оригінальне порівняння,- врешті сказав він,- Я раніше, якось не сприймав місто в такому ракурсі.
-А ніхто не сприймав. Я щойно придумала.
-Гаразд, Неш. Розслабся. Я ж бачу, ти наче пружина. Не звертай уваги. Ніхто нам нічого не зробить. А от ми – можемо. І взагалі, Лос-Анджелес твоя пропозиція. Я б відправився, наприклад, на Аляску чи… на мис Горн. Полковник Фрідлі, тоді б збився з ніг, розшукуючи нас. Але ж тобі потрібна цивілізація, тобі давай зручності! –Кейн жартував, бо хотів розвеселити Неш.
Та вона ледве посміхнулася. І в кращі часи, розвеселити її о другій годині ночі було не просто. За темпераментом, Неш була жайворонком, а не совою. І зараз вона хотіла одного – залізти у зручне ліжко і заснути. А ранком буде видно.
Неш оглядала місце, котре вони саме проїжджали. Міський парк, з рівними рядами алей і поодинокими лавами.
-Вже близько, - мовила вона,- Он, біля тієї крамниці зверни праворуч, потім ліворуч. Здається там.
Останні хвилини вони їхали мовчки.
-Зупинися. Приїхали,- Неш торкнулася руки Кейна.
-Форд» пригальмував».
Вони вивчали багатоповерховий будинок.
«Справжній ящик»,- вирішив Кейн.
«А що, коли вони на нас вже чекають? Вони могли дізнатися про Сару,»- розмірковувала Неш.
-Ну що, пішли?- Кейн повернувся до неї.
Неш мовчки відчинила двері, вийшла з машини.
-Піднімешся сама? Я тим часом прилаштую де-небудь нашого «Форда»,- Кейн сказав тільки те, що сказав. І ніякого натяку. Він не мав наміру перевіряти через Неш, чекають на них чи ні.
-Гаразд,- спокійно відказала дівчина,- Я зачекаю тебе біля дверей,- Треба ще сусідку розбудити. А вона, певна річ, глуха як пень, і докричатися до неї не так вже й просто,- Неш, тримаючи в руці сумку зі зброєю, попростувала до під’їзду, тихо прочинила двері. Коли вона зникла за ними, Кейн прислухався.
Тихо.
…Розпрощавшись з сердечною і на диво балакучою – якщо взяти до уваги пізню пору – старою місіс Фрідман, Неш полегшено зітхнула, і підійшла до сусідніх дверей. До помешкання Сари Джейн. Сухо клацнув, відмикаючись замок. Двері у прихожу, здавалося прочинилися самі. Саме у цю мить нагодився Кейн. Кинувши йому «заходь», Неш увійшла сама, поклала сумку з дайверами на столик біля дзеркала, і швидко пішла на кухню. Вона страх як хотіла пити. В холодильнику нічого не було, і їй довелося вдовольнити спрагу звичайною водою з-під крана.
Кейн, тим часом оглядав квартиру. Кімнат усього було п’ять. Для незаміжньої дівчини, більше ніж досить. Розвернутися було де. Дерев’яні меблі, картини на стінах. Різні дрібнички у різних місцях. Не так вже й доречі багато, як він сподівався знайти в помешканні продавщиці супермаркету. Схоже, незнайома йому Сара, не була снобом, і не купувала усе підряд. Керуючись при цьому лише одним словом – модно.
-Нормально, - проказав він у голос.
Повернулася Неш зі склянкою у руці.
-Подобається?- і потім,- Хочеш?- вона вказала очима на склянку води.
Кейн відмовився. Він вже так давно нічого не пив і не їв, що вже й забув, як це робиться. До того ж, почувався він чудово. Певна річ, завдячуючи Тондору. І починати знову оте жування, ремиґання йому не хотілося. Тим більше, якщо без цього можна було обійтися.
-Затишне гніздечко. А чому тут немає фотокарток? Взагалі.
-Сара їх ховає, коли їде. Але вона приваблива і весела. Можеш мені повірити на слові. Якщо тебе це так цікавить,- Неш сказала це просто, тому що ревнувати Кейна до своєї подруги не мала жодного наміру. І не тому, що та в цю мить була недосяжна, просто…просто Сара була іншого поля ягідкою. Кейн утік би від неї вже через тиждень.
-Посидь. Я постелю тим часом,- Неш вийшла з кімнати.
Через декілька хвилин, вона вже кликала його. Кейн заглянув у спальню. Все вже було готово. Велике ліжко і Неш, котра вже була у ньому.
-Боже, як я втомилася. Кейне, подивися, чи замкнуто двері. Я щось не пам’ятаю. Голос у неї був сонний.
Двері виявилися замкнутими, і Кейн, посмикавши за ручку, погасив світло, і повернувся до Неш. Без поспіху роздівшись, заліз під ковдру. Неш, тепла і вся така піддатлива, присунулася до нього.
-Хочеш?- запитав він, хоча сам особисто хотів тільки спати.
-Завтра. Мені так краще спиться. Спокійної ночі, Кейне.
-Спокійної ночі, Неш,- Кейн простяг руку, і вимкнув нічник.
Світився зеленим тільки маленький настільний годинник.
А в будинку навпроти – у вікнах квартир, на даху, по всьому кварталу – займали позицію агенти ФБР і бійці спецпідрозділу «Бета Меркурій». Джон Фрідлі, весь затягнутий у камуфляж, сидів на широкому стільці, попивав каву, і позирав на вікна, в котрих щойно згасло світло. Поряд прилаштувалися два снайпери. Серйозні, знаючі свою справу, небалакучі хлопці. Повільно спливав час.
Вони чекали.
|
