BookSpace

Четверг, 17.07.2025, 11:13
Приветствую Вас Гость
Главная

Регистрация

Вход

RSS

Книги онлайн



Подих Юпітера. Частина 3. Розділ 22

Битва жорстокішала, ставала дедалі запеклішою. Ніхто не хотів поступатися. Федерали і спецпідрозділ тому, що отримали суворий наказ, та й професійна гордість не дозволяла, а Кейн і Неш тому, бо їм нікуди було відступати. На свій лад, вони були загнані у глухий кут.
Горіла вже смуга лісу довжиною біля двохсот і глибиною триста метрів. Нестерпна спека виганяла тих, хто ще досі був у лісі з-під прикриття дерев, і кидала прямо на промені дайверів. І люди згорали, як згорало все навколо.
В рівну мову автоматних черг вмішалися глухі залпи гранатометів. Прокресливши в небі світлі смуги, гранати вибухали лунко і протяжно. Коли це сталося вперше, Неш перелякано зиркнула на скафандри. Та в наступну мить, їй вже відлягло від серця. Скафандри витримали. Осколки від гранат, правда проникали значно глибше ніж кулі – десь сантиметрів на дванадцять, але врешті поглиналися сяючою речовиною.
Кейн і Неш, як і раніше були у безпеці.
«Якби не скафандри, нас б давно розірвало на шматки,- подумала Неш, і по якісь хвилі додала подумки:- і дайвери не врятували б. Це означає, скафандри головніші!»
-Кейне!- не повертаючи голови, покликала вона,- А мені починає подобатися. Серйозно. Не знаю, може це я стала такою кровожерливою, але…Ти здивований? Ні?
Продовжуючи стріляти, Кейн зробив крок в її бік. Тепер вони були ближче.
-Це нормально. Ти розвиваєшся. Стаєш справжнім бійцем. І потім, мені також подобається. Гострі відчуття бадьорять. Від них п’янієш. Хіба ні?
-Я тільки боюся за дайвери. Раптом відмовлять? Ми вже стільки часу ними користуємося.
-Дурниці! Викинь це з голови. Подібні думки тільки відволікають!
-Гаразд!- Неш зробила крок у бік.
Кейн її зупинив.
-Не відходь. Будемо триматися разом. Можливо, скафандрам так легше буде нас захищати. Зменшимо радіус півсфери. Я спеціально до тебе підійшов.
-Вибач. Я не знала,- Неш повернулася до нього.
Зовсім поряд, одна за одною вибухнуло декілька гранат. Помітивши звідки стріляли, а стріляли з воронок, Кейн зосередив усю свою увагу на впертих гранатометниках. В багряно-жовтих язиках полум’я усе невпізнанно спотворювалося і встановити де люди – якщо вони не рухаються – а де стовбур дерева, дарма, що люди світилися червоним, було не просто. Жовтий промінь пройшовся по кількох рядах воронок. Один гранатомет одразу затих. Другий по хвилі, встигнувши зробити останній постріл.
«Ось так краще,»- подумав Кейн.
Велетенське полум’я – природа, котрого була незрозумілою – білою, щільною стіною несподівано посунуло в напрямку охопленого пожежею лісу, розділивши гострим клином противника на два табори. Зіткнувшись з лісом, полум’я не зупинилося. Воно посунуло вглиб, розтікаючись в боки, спалюючи дощенту все, що не встигли знищити дайвери. Автоматні черги одразу замовкли, і до слуху Кейна і Неш все частіше почали долинати волання горівших живцем людей. Більшість задихнулася від диму, не встигнувши навіть зрозуміти, що діється. Червоні цятки згасали одна за одною. Біле полум’я – яскраве, густе – виявилося чудовою зброєю. Але залишалися ще танки. Шум двигунів, там де був табір – яснішав.
«Полум’я утворили скафандри,- вирішив Кейн,- більше просто нікому. Хіба що корабель…Так, займімося тепер танками і табором,»- Кейн без поспіху повернувся на місці.
Захопившись, Неш продовжувала розстрілювати щільну стіну вогню. Їй подобалося дивитися, як у білій заслоні зникають різноколірні промені дайверів. В цю мить її зброя генерувала вже чотири промені одночасно: жовтий, зелений і два червоних. Видовище вражаюче!
Доволі безцеремонно Кейн заставив її отямитися.
-Танки, Неш. Залиш ліс у спокої. Нехай догорає.
Неш мовчки повернулася. На її освітленому світлом скафандрів і жовтих іскорок краплин у її власній шкірі – обличчі, не відбилося жодних почуттів. Вона не мала ані найменшого сумніву – з танками станеться те саме, що і з людьми у чорному одязі. Вона була спокійна.
-Багато?- запитала вона, забувши вимкнути дайвер, і той одразу випалив чотири борозни у землі біля її ніг,- Ой!- вибачаючись, скрикнула дівчина, рвучко задираючи випромінювачі вгору.
-Нам вистачить,- відказав Кейн, спостерігаючи за її діями. Що не кажи, а його кохана не Аніка Воїн!
-Чого вони так довго чекали? Могли вдарити нам у спину.
-Могли. Розгубилися, напевно. Піди, розбирись тут, що і до чого. Навколо суцільний вогонь. Гаразд, досить балачок. Приготуйся!
-Я готова,- впевнено відказала Неш.
Танків було багато. Більше двох десятків. Розвернувшись довгим ланцюгом, вони повзли до лісу. Яскраво світили їхні фари. Потім танки відкрили вогонь. І знову все повторилося: постріл, свист, вибух, і земля, котра важко, і ніби зі стогоном дибилася в затягнуте димом небо.
Неш вистрелила перша. Короткий червоний спалах і середній танк перетворився в білий сяючий горбик, котрий кипів і плавився. Побачивши з якою легкістю вона з ним справилася, Неш задоволено скрикнула. Слава богу, танки горіли не гірше від людей!
-Ми здолаємо їх!- впевнено мовила вона,- Тепер я це знаю.
-Звісно, люба,- відказав Кейн.
Сам він вибрав іншу тактику. Прицілившись у крайній на лівому фланзі танк, він пройшовся променем майже до середини ланцюга, знищивши таким чином дванадцять стальних чудовиськ! Танки вибухали і спалахували, як скирти соломи. Розривалися снаряди, летіли у небо осколки. Це було схоже на якийсь святковий феєрверк. І Кейн, бачачи усе це, проникся нестримним презирством до танків.
«Півгодини і від них нічого не залишиться. Може, хоч тобі вони дадуть нам спокій?»
Вцілілі танки зупинилися. В їх поріділих шерегах відчувалася розгубленість, яка скоро змінилася справжньою панікою. Дві машини повернули назад. П’ять поновили рух. Їхні гармати не замовкали ні на хвилину. Стріляли і стріляли. І майже всі випущені снаряди влучали у захисну півсферу або у корабель. Видовище не з приємних. Снаряди проникали майже на метрову глибину! Спершу яскраво білі, вони з кожною секундою все більше багряніли, уповільнювали свій рух і врешті решт, розтікалися у захисній речовині блідо-зеленими плямами.
Коли в них влучив перший снаряд, Неш дивилася на нього, ніби загіпнотизована. Здавалося, він рухається прямо їй у лоба. Власне, вона спостерігала, як до неї підповзає її смерть. Той снаряд півсфера знищила. Як і решту.
«А на війні, будь-якій війні, певно, бували випадки, коли люди залишалися ось так один на один зі снарядом…і ніякого скафандра,- промайнуло у неї в голові,- Боже, як я їм співчуваю.»
Коли на ходу залишилося тільки два танки, і то завдячуючи неймовірній маневреності, а дайвер Неш, буквально вислизав з її втомлених пальців, мимо півсфери протяглися і зникли вдалині щільні, товсті, жовті промені. Кейн обернувся. Неш машинально послідувала його прикладу.
Їхній корабель піднявся на шестиметрову висоту, і під ним з землі ріс частокіл блакитних сяючих трубок. І від них в усібіч тяглися ці самі жовті промені. Ось трубки прийшли у рух, повільно почали обертатися. Не завдавши шкоди застиглим від здивування Кейну і Неш, один такий промінь – діаметром сантиметрів із двадцять – пройшов крізь їхню півсферу, і зачепив краєм один танк. По ньому ніби проїхалися катком. Танк сплющився, втиснувся у землю, і на поверхні було видно тільки жовту, булькаючу калюжу. Жовті промені тяглися ледве не за обрій, і там – далеко-далеко – здіймалася кривава зоря.
-Кейне, що це?- ошелешено запитала Неш, радіючи несподіваному перепочинку.
Врешті-решт вона не зелений берет!
Кейн похитав головою.
-Не знаю, щось нове.
Два промені проходили прямо по середині тимчасового табору.
Там вже була пожежа і панувала суцільна колотнеча. Лунали постріли, перебігали і ховалися темні постаті людей. Всі вантажівки були охоплені полум’ям. Горіли і тріщали, наче смолоскипи. Могутній потік променів змітав все на своєму шляху. Цілий їхній сектор було спрямовано на Лос-Анджелес. І Кейн, дивлячись як, то в одному, то в іншому місці в нічне небо здіймаються білі сніпи полум’я, загалом, уявляв собі, що там зараз відбувається, і скільки променям доведеться витратити енергії, щоб пропалити і випалити цього залізо-бетонного монстра.
-Для жителів Лос-Анджелеса цієї ночі настав нарешті кінець світу…Після стількох пророкувань і довгих очікувань, - з іронією проказав Кейн,- Все, тепер, гадаю ми можемо летіти звідси. Цей бій вони запам’ятають надовго!
Неш мовчки дивилася вдалечінь. Вона була шокована. Міста їй не було шкода, хоча і пораділа, що там зараз немає Сари. Якби та загинула, вона б почувалася винною до кінця своїх днів.

 

1| 2| 3| 4| 5| 6| 7| 8| 9| 10| 11| 12| 13| 14| 15| 16| 17| 18| 19| 20| 21| 22|23| 24| 25| 26| 27| 28| 29| 30| 31| 32| 33| 34| 35| 36| 37| 38| 39| 40| 41| 42| 43| 44| 45| 46| 47| 48| 49| 50|

 

 

Категория: Мои статьи | Добавил: turzona (13.07.2021)
Просмотров: 34 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar
Категории раздела
Мои статьи [149]
Вход на сайт
Поиск
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 2
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0