Смуга пожежі залишалася все далі. Неш обернулася і довгий час дивилася на догораючі скелети машин. Потім перевела погляд на пораненого чоловіка. Обличчя дівчини одразу зробилося замисленим. «Надаремне я його пожаліла. Помре!» - вона сіла прямо, подивилася на Кейна.
-Ну, тепер вже нас поза всяким сумнівом покажуть в вечірніх новинах,- мовила вона,- А-то, бачте, для них головне аварія на залізниці! Буде їм тепер залізниця! –Неш одверто зловтішалася.
-Якщо вже не показують,- погодився Кейн,- Тепер будь-який коп вважатиме для себе за честь надіти на нас наручники. Популярність має і свої мінуси.
Неш презирливо фиркнула.
-Нехай начеплять ті наручники собі на одне місце. Дайвери нікого не підпустять до нас.
Кейн, погоджуючись з цим твердженням, хитнув головою. Дивно, але тепер, коли вони покинули місто, він почував себе більш впевнено і в голові ніби проясніло.
Проїхавши по автостраді ще кілька миль, вони з’їхали на сільську дорогу, і «Ягуар», здіймаючи куряву, плавно покотив по ямах і рівцях. Більше ніхто не намагався їх зупинити. І це насторожувало. Пустир, по якому вони саме рухалися, був чудовим місцем для проведення повномасштабної операції по їх затриманню і цілковитій, стовідсотковій ліквідації. Всі переваги на лице: місце глухе, безлюдне, далеко від міста, а значить не буде ні випадкових жертв, ні свідків. Та й у виборі методів, можна себе не стримувати. Невже федерали згають таку можливість поквитатися?
-Щось полковник тягне кота за хвіст,- проказав Кейн,- Саме час з’явитися його агентам. Неш, виглянь, гелікоптерів немає? І взагалі, роздивись усе гарненько.
-Я б їх спочатку почула,- відказала дівчина,- Гаразд, подивлюся,- висунувши голову у вікно, Неш деякий час чесно вдивлялася у блакитне небо, аж до самісінького обрію. Але вони рухалися на південь і сонце світило прямо їй в очі. Звісно, вона нічого не бачила. Але також і не чула. Гелікоптерів не було. Шуму двигунів переслідувачів також. Тишу порушував тільки їхній «Ягуар», котрий продовжував котити по випаленій сонцем землі.
Вона сховала голову в машину.
-Не знаю. Я нічого не помітила. Там таке сонце, осліпнути можна! Ти задоволений?
-Дивно. Не віриться, що вони так легко відступляться від свого, і дозволять нам утекти. Я б на їхньому місці зробив усе, щоб нас знищити. Невже у полковника менше самолюбства?
Неш промовчала. Їй нічого було відповісти. Час покаже, хто правий. Вона подумала про корабель, і її стомлене, знервоване обличчя поволі проясніло. Корабель! Як там хороше зараз! І не тільки зараз. Завжди. Як буде добре знову піднятися на його борт. Так, це буде найщасливіша мить після усього, що з ними трапилося. Вона мрійливо і нетерпляче зітхнула.
«Ягуар», то пригальмовуючи на ямах, то прискорюючи рух на відносно рівних ділянках путівця – заглиблювався у пустир. Шум автостради – невиразний і однотонний – залишився далеко позаду, і тільки ліворуч виднівся ще загін для худоби, і сяюча на сонці сріблом водонапірна вежа. Вони їхали повз якусь ферму. Далі великий яр, за яким починався ліс, де вони залишили свій корабель. Ліс вже було видно. Хоча до нього було ще милі зо дві.
Попереду з’явилася хмара куряви. Слідом донісся важкий рокіт працюючого двигуна. Кейн миттю напружився. З-за повороту, там де закінчувалася дротяна огорожа ферми, і починалася рідка смуга кущів, здіймаючи в гаряче повітря стовп куряви, виповз…танк! Справжнісінький! Його довга, плямиста гармата, швидко опускалася.
З горла Неш вирвалося щось схоже на стогін.
Кейн не встиг нічого.
Гармата вистрелила. Танк бив прямою наводкою. «Ягуар» спіткнувся, здибився, почав задиратися вгору. Згустіли захисні скафандри. Прямо перед носом Кейна, в тому місці де знаходився капот, спалахнуло біле полум’я – пролунав вибух. Щось в усібіч полетіло. Сильно затрясло. В друзки розсипалося лобове скло. Машину ніби розпорювали навпіл величезні ножиці. Кабіна тріснула, почала розвалюватися. Кейна грубо вихопило з сидіння, і разом з відірваними пасками безпеки, потягло кудись вгору, потім вбік, і нарешті жбурнуло, і притисло до землі.
Снаряд влучив прямісінько у двигун!
З пронизливим криком, дриґаючи ногами, перевертаючись через голову, і хапаючись руками за двері машини, котрі летіли поруч – Неш підкинуло в повітря метрів на десять, після чого дівчина мішком врізалася у кущі, що росли при дорозі.
Знову вдарила гармата. Вибух. Залязгав крупнокаліберний кулемет. Танк, оручи траками землю, швидко наближався. Гармата стріляла безперервно. З завиванням і свистом вибухали снаряди. Залишки «Ягуара», змішані з землею, камінням, і вирваними з корінням кущами, розліталися в усі боки.
Скафандр Кейна палав густим фіолетовим вогнем. Обладнаний звукоізоляцією, він не дав йому оглухнути. Та все ж, Кейну було непереливки. Відірвавши від землі важку голову – свідомість він не втрачав ні на мить – Кейн, весь присипаний землею та грудками – побачив, що танк зовсім вже близько. Гармата мовчала. Стріляв тільки кулемет. Кулі вгрузали навколо нього у землю, поціляли у скафандр. Кейн не моргаючи дивився. Ревіли двигуни, стугоніла під багатотонною машиною земля. Кейн був, ніби уві сні. Дивився, не в силі відвести погляд від страховиська, котре насувалося на нього. Тим більше, що бачив танк на власні очі вперше у житті. Та потім пальці правої руки щось намацали, міцно стисли. Він зрозумів – дайвер. Засипаний, як і його господар землею, дайвер лежав на дорозі. Опустивши голову назад у пилюку, Кейн міцніше стис в руці жовту руківку, повільно підняв зброю над собою. Потримав так трохи, і направив випромінювачі у напрямку танка. Він не цілився, стріляв наймання. Пролунала серія неймовірних за силою вибухів, задвигтіла, затряслася земля. Завиваючи і скрегочучи полетіли знову уламки. Ніби велетенською косою, зрізало осколками кущі, невеликі деревця. Повалив густий, чорний дим. Потім все стихло. Тільки тріщало полум’я.
Впустивши дайвер собі на груди, Кейн полежав, звівся на лікті. Танк горів, розповсюджуючи навколо їдкий дим. Тут було змішано все: фарба, метал, пластмаса, порох…люди. Відірвана потужним вибухом башта – з покрученою, сплющеною гарматою – була відкинута метрів на п’ятдесят. Все навколо було переорано осколками, і залито калюжами пального, котре горіло. Від екіпажу, певна річ, нічого не залишилося.
«Снаряди,- здогадався Кейн,- Там було багато снарядів. Ось воно й рвонуло так,»- доклавши зусиль, він звівся на ноги, випростався. Він нічого не відчував. Навіть втоми. Якщо це було завдяки шоку, він не мав нічого проти.
Озираючись навколо, не маючи в голові жодної думки, все ще дивуючись з того що сталося, Кейн згадав про Неш. Він бачив куди вона впала, і тепер впевнено пішов до кущів. Розсунувши руками всипані колючками гілки, Кейн одразу помітив скафандр Неш, котрий все ще світився, але не так інтенсивно. Тепер скафандр просто захищав дівчину від подряпин. Неш лежала

 долілиць, притиснувшись щокою до якогось напівзгнилого кореня. Вона не рухалася. Кейн облизав язиком пересохлі губи, потім провів рукою по обличчю. Було спекотно.
«Випити б зараз,»- подумав він.
-Неш,- хрипким голосом покликав він. Потім відкашлявшись, голосніше,- Неш!- і додав: -Ти ціла? Чого мовчиш?
Дівчина не відповідала.
«Певно трохи забилася, падаючи,» - вирішив Кейн, ламаючи своїм скафандром гілки кущів, що траплялися йому на шляху. Він нагадував ведмедя, котрий робив шкоду у малиннику.
Та коли він нахилився і торкнувся плеча Неш, дівчина розплющила очі і уважно подивилася на нього.
-Ти?
-Я.
-А танк?
-Немає. Вставай. Підведешся сама?
Неш відчувала, що сил звестися самотужки в неї немає. Ніби після важкої хвороби. -Потерпи,- відказав Кейн, в якого чомусь довгі речення не виходили.
-Добре,- повагавшись, відказала дівчина,- А що то було? Снаряд?
-Він. Прямо у двигун. Добре поцілив, гад…Я допоможу,- Кейн присів, обхопив її за плечі, потім подумав, просунув другу руку дівчині під коліна, і взяв її на руки. Неш здалася йому якоюсь дивною, ніби остаточно ще не прийшла до тями. А чекати тут, у кущах, коли це станеться йому не хотілося.
Незважаючи на досить кволі прохання покласти її на ноги, Кейн виніс дівчину на дорогу, і обережно опустив на землю. Та лежати Неш не схотіла. Їй було вже краще. З жахом і подивом, вона озиралася навколо. Від «Ягуара» залишилася тільки рама і одне заднє колесо. Спущене і обгоріле. Розкурочений вибухами танк горів, і по землі стелився кіптявий дим.
-Це ти…ти його так?- в решті запитала вона, і в її погляді, зверненому тепер до Кейна, було захоплення.
Він лише ствердно хитнув головою, і допоміг їй звестися на ноги.
-Йти зможеш? Машини в нас більше немає.
-Здається, зможу. Та й недалеко лишилося…Це ти дайвером?
-Та ж не голими руками.
-А поліцейський?- Неш раптом згадала про їхнього заручника.
-Он його голова валяється. Можеш піти подивитися,- просто відказав Кейн.
Дійсно, відірвана вибухом голова поліцейського – котра дуже нагадувала спечену у багатті картоплину – лежала у пилюці поряд з карбюратором «Ягуара». Де ділася решта тіла, було невідомого.
-Ну, що ж,- мовила Неш і повторила,- Ну, що ж…Ми не винні, - їй знову зробилося зле, ноги затремтіли, коліна підігнулися. Вона вхопилася руками за Кейна.
-Я б тебе поніс. Та боюся, не донесу. Так що ти вже якось сама. Добре?- Кейн пригорнув її до себе, погладив скуйовджене волосся.
-Так, я піду. Не хвилюйся.
-Та я не хвилююся…Зачекай, підберемо зброю,- Кейн поволі підійшов до свого дайвера, нахилився, підняв і, відчуваючи, як зашуміло у вухах, випростався. Дайвер Неш лежав на узбіччі, і дівчина сама його підняла.
-Вже з танками полюють,- проказав Кейн, і в очах його на мить спалахнула лють. Та потім він взяв себе в руки.
-Готова?
-Готова. Поспішимо, Кейне. Не хочу, щоб нас застали тут інші танки. Адже цей в них був не єдиний!
Вони навпростець пішли до лісу. Щоб не обходити яр, Кейн запропонував йти прямо, хоча лізти, а перед тим спускатися схилом, було не зручно. Та вони подолали цю перепону і ось, смуга відкритого поля, шириною півмилі. Далі ліс. Позаду все ще чадів танк.
-Де корабель, пам’ятаєш?- запитала Неш, котра почувала себе вже значно краще. Ніби нічого й не трапилося. Звичайна прогулянка на природі.
-Неподалік від узлісся. Саме навпроти цього яру. І, здається, саме в цьому місці,- відповів Кейн,- Якщо він світиться, побачимо одразу.
Ще десять хвилин. Ось і ліс. Як Кейн, так і Неш, обоє потерпали, що ось-ось з лісу з’являться озброєні люди, в повітрі гелікоптери, і все почнеться спочатку. Та нічого не відбувалося. Шумів у гіллю вітер, співали пташки. Здається, вони подолали усі перепони. А потім, одночасно, вони побачили блакитне світло. І не стримавшись, радісно загукали:
-Дивись…Корабель. Це він!
Так, це був корабель. Вони таки дісталися до нього. І яким він здавався їм красивим і надійним. Ніяка земна сила не могла його здолати. І коли вони вже піднімалися по жовтих сходинках, що висіли у повітрі, але не торкалися ні стовбурів дерев, ні гілок – Неш сказала:
-А все таки, ми перемогли! Здолали їх! – ї додала весело,- Уявляю, як зараз казиться той полковник! А ти?
-Також,- відказав Кейн, а подумки проказав: «Аби тільки нам від того не було гірше!»