-Пригнись!..- права рука Кейна вхопила дівчину ззаду за шию, і різко нахилила її вперед. І з такою силою, що Неш ледве не повибивала собі передніх зубів об власні коліна.
Світлих цяток на лобовому склі ставало все більше. Але скло, поки що трималося, і не розсипалося на друзки.
«Броньоване,- здогадався Кейн, - Це добре! Нам пощастило!»
Не зупиняючись, і не зменшуючи швидкості, «Ягуар» петляючи, вищачи гальмами, стрімко наближався до загороди. Погляд Кейна лихоманково нишпорив по узбіччю. Він все ще не вирішив, як саме буде діяти, але розумів, що діяти якось необхідно.
«От якби вдалося з’їхати з автостради!- він швидко зиркнув ліворуч, потім праворуч,- Чорт! Марна надія. «Ягуар» просто не виїде на такий високий насип. Це не «Хаммер». А якщо додати ще дерева, котрі там росли, то усі шанси прорватися, зводилися до нуля. Але щось таки потрібно було робити. Вони не на бронетранспортері і протаранити вантажівки не могли! Знали падлюки в якому місці перекрити!»
Мимо вікна Кейна промайнула якась тінь. Здригнувшись, він припав до керма. Потім сів рівно. Дайвери, а це були вони – залишивши кабіну, швидко рухалися вперед.
Спалахнула крайня поліцейська машина, слідом інша, та що стояла поруч. Вибух. Ще один. Машину біля узбіччя підкинуло вгору, пожбурило на ті, що були поряд. З оглушливим гуркотом, розлетілася палаючими уламками кабіна центральної вантажівки. Охоплений полум’ям метал, рвав, шматував поліцейські машини, вбивав, калічив поліцейських, котрі все ще там ховалися. Неорганізовані постріли змішалися з воланнями про допомогу, стонами, міцною лайкою.
Зрозумівши, що у справу вмішалися дайвери, Неш спробувала піднятися. Поза, в котрій завдячуючи Кейну вона знаходилася – напівсидячи, напівлежачи – була надто незручною: спина боліла, важко було дихати, паморочилося в голові. Але Кейн не дозволив.
-Лежи! - крикнув він,- Нехай спершу все закінчиться!
-В мене спина болить,- поскаржилася вона,- Я більше не можу терпіти!
-Неш…Замовкни,- попрохав Кейн.
З увімкненою сиреною, з загального строю вирвалася дивом вціліла поліцейська машина, і спробувала заховатися за рефрижератором, котрий блокував автостраду у лівого узбіччя.
Вдарив зелений промінь. Охоплений полум’ям рефрижератор повільно, і ніби неохоче, почав хилитися на бік, підминаючи під себе, ніби то була консервна бляшанка – і поліцейську машину, і людей, котрі знаходилися всередині. Пролунав неймовірної сили вибух. Потім ще. Вибухнули баки з пальним.
Полум’я миттю перекинулося на всі вантажівки. Щось тріщало, стугоніло, чулися приглушені хлопки. Величезні вантажівки горіли, як свічки. Дайвери – крутячись, опускаючись, піднімаючись, розходячись у різні боки – продовжували обстріл. Вони скидалися на дві великі, розлючені оси.
Коли «Ягуар» під’їхав, все вже було скінчено. Горіли охоплені полум’ям вантажівки, догорали поліцейські машини, чаділи і тліли трупи поліцейських. Горіло пролите на асфальті пальне. Дим…Кіптява.
«Ягуар» обережно проїзжав крізь просвіт утворений між двома перекинутими рефрижераторами. І хоча вікно Кейна було трохи опущене, запаху він не відчував. Скафандри почали захищати їх і тут.
-Неш, можеш піднятися. «Чорт! Я про неї зовсім забув.»
-Твоя турбота про мене переходить усі межі! - зі стогоном, в Неш було таке враження, ніби в поперек їй увігнали ножа, вона випросталася, сіла рівно, роззирнулася. Побачене не справило на неї надто сильного враження. Чогось подібного вона сподівалася, чуючи вибухи і гуркіт. Перешкода знешкоджена, вони знову можуть рухатися далі. Це – головне!
Піднявши зі свого боку скло, щоб всередину не попадав дим, вона дивилася. І коли «Ягуар» майже проїхав небезпечне місце, їй раптом здалося, що нога одного поліцейського ледве смикнулася. Можливо, їй справді це тільки здалося. І, причиною тому, могло бути тремтяче від спеки і пожежі повітря. Та все ж…
-Кейне, там поліцейський. Він ще живий!- вона продовжувала дивитися у вікно.
Поліцейський, котрого Неш запримітила, більше не рухався. Можливо, саму в цю мить він вмер, а можливо – дійсно, їй тільки здалося.
-Пощастило хлопцеві,- Кейн уважно дивися куди їде. Не хотів, щоб колесо потрапило у вогняну калюжу.
-Зупинись, чуєш…Візьмемо його з собою,- несподівано попрохала Неш.
-Жартуєш? Нащо він нам?- Кейн продовжував їхати.
-Я серйозно. Він буде нашим…заручником!
Почувши останні слова, Кейн повернув голову, з недовірою подивився на дівчину. Напевно, довге перебування вниз головою, вплинуло їй на мозок. Мовчки проминувши смугу вогню, Кейн все ж натис на гальма.
-Сказала б відверто – шкода зробилося бідного копа!
-Ну, шкода,- не стала заперечувати Неш,- То й що?- вона різко відкрила двері, вийшла з машини,- Так і будеш дивитися? Чи може допоможеш? Сама я його не дотягну.
Бурмочучи щось про те, як мовлял сильно жінки розпустилися останнім часом, Кейн вийшов з «Ягуара».
Поранений поліцейський, котрого з невідомих причин так вподобала собі Неш, лежав небезпечно близько від вогню, і як тільки Кейн і Неш наблизилися, їхні скафандри одразу засвітилися зеленим та фіолетовим.
-Треба його звідти витягти, - сказала Неш, позираючи на охоплену полум’ям поліцейську машину.
Всередині, впавши головою на кермо, сидів чоловік. Вірніше, те, що не встигло згоріти. Неш навіть не зблідла. Просто перевела погляд на чоловіка, котрий лежав на дорозі, якраз перед цією самою машиною. Він був ще живий. Куртка на його лівому плечі починала вже димитися. Обличчя пораненого Неш не бачила, та й правду кажучи, не мала особливого бажання побачити. Знайомитися з ним вона не мала наміру. Для неї він був всього лише тілом, котре потрібно відтяти, поки його не охопило полум’я. Тілом, в якому завдяки щасливій випадковості, чи з примхи дайверів, все ще тепліло життя.
Кейн підійшов до поліцейського і уважно його роздивився. Той лежав розпластавшись на животі, витягнувши обидві руки вперед. Розстріляний дробовик валявся неподалік.
-У стегно влучило,- мовив нарешті Кейн,- Я, звісно не лікар, але судячи по тій калюжі крові в якій він лежить – його справи кепські…Він нам усе сидіння забруднить, додав він трохи тихіше.
Потім нахилився, підхопив пораненого попід пахви і, не повертаючи обличчям до себе, потяг до машини. Він не хотів казати, але бачити очі, і особливо вираз обличчя незнайомця, йому не хотілося. Так, він просто щось тягнув. А коли побачить обличчя, то це вже буде не «щось», а жива людина. Хоча, звісно, якщо вони візьмуть його з собою, то рано чи пізно це все рівно станеться.
Глянувши на кривавий слід, котрий тягнувся за пораненим, Неш мовчки нахилилася, підняла злетівши з його ніг черевики, коли Кейн почав тягти. Та потім кинула. Поліцейському вони не скоро стануть у нагоді. Якщо він, взагалі виживе.
-Кейне, підніми його вище. Ти ж йому весь зад обідреш.
Кейн продовжував тягти.
«Це я мав їй допомагати. А на ділі? Став медбратом! І на біса мені цей чолов’яга! Я його не знаю, і знати не бажаю!»
-На його вік вистачить,- відказав Кейн,- Краще відкрий двері…Хтось, комусь мав допомагати. Не пам’ятаєш? – не втримавшись, в’їдливо поцікавився він.
-Не злись,- Неш запобігливо відкрила задні двері, допомогла втягти поліцейського в середину. Той ніяк не хотів сидіти рівно, і все валився на бік. Так вони його і залишили.
-Все сидіння заляпає, - знову пробурчав Кейн, закриваючи двері.
-То й що? Це ж не наша машина…Поїхали?- Неш зайняла своє місце.
-Поїхали…Все рівно шкода. Я про сидіння.
-Та певно, що не про поліцейського,- відказала Неш.
Коли «Ягуар» від’їхав від місця сутички, дайвери повернулися в машину.
-Чудова робота…малюки!- похвалив Кейн, намагаючись говорити бадьоро і невимушено. Він чомусь вирішив, що з дайверами обов’язково потрібно спілкуватися. Як з собаками. А можливо, навіть як і з людьми. Хоча, звісно, давалося йому це не легко. Інколи він просто їх боявся. Боявся і не розумів. Дайвери цілком на них не зважали, і діяли так, як вважали за краще. Вони їх захищали. Так, вірно. Але робили це надто ревно.
|
