«Гранатомет!»- здогадався Кейн. Він швидко повернув голову. Під самою стелею курилася велика діра, а на захисній півсфері лежали і наливалися білим вогнем уламки, котрі впали на неї згори. Вони тліли, бліднули і зникали. Та часу дивитися у нього не було. Зелений промінь дайвера потемнів. Наче вітром знесло стіну квартири навпроти. Чоловіка у чорному одязі і масці, котрий саме знову прилаштовував гранатомета до плеча – він якраз з’явився на сходах – роздушило великим уламком стіни коридора, котра царапаючи зазубреними краями вцілілі навколо фрагменти стін, потягла його за собою у перекошену, зруйновану вибухом шахту ліфта. Чоловік безслідно зник, а в розкуроченій вибухом шахті застряла поклеєна шпалерами стіна.
-Давай, Неш!- крикнув Кейн, зриваючись на ноги.
Дайвер біля вікна, продовжував методично і планомірно розстрілювати будинки і вулицю. Там була паніка, і ця обставина, певно що піде їм на користь. Коли вони, пригнувши голови, почали вибиратися із спальні, знов вдарила автоматна черга. Кулі віялом пройшлися по стіні. Посипався розкришений бетон. Ніби роздумуючи, робити це чи ні, впала долі продірявлена кулями картина. Кут зеленого променя миттю змінився. З квартири, з розкуроченою і застряглою в шахті ліфта стіною – дико волаючи, затискаючи руками велику, димну дірку в животі – вискочив ще один чоловік. Зробивши непевний крок, він повалився на купу сміття, смикнув ногами і затих.
-Не дивись!- крикнув Кейн.
-Мені…мені не заважає. Не думай про мене. Думай, як вибратися звідси.
Неш не брехала. На трупи вона справді не зважала. Ось тільки запах. І чому скафандри не захищають і від нього?
Кейн зупинився, виглянув на площадку.
Паніка була не тільки на вулиці, а й в самому будинку. Люди кричали, дзвонили по телефону, бігли до ліфта, але побачивши ще здаля дим і язики полум’я, повертали назад і кидалися до пожежної драбини і запасного виходу. Багатоповерховий будинок перетворився у потривожений мурашник. Люди тікали, як щурі з тонучого корабля. Але все це діялося на нижніх поверхах. На їхньому ж було тихо. Тільки розкидані трупи у чорному одязі. Помешкання старої сусідки, котра дала їм вночі ключа, було знищене вибухами, але самої господарки ніде не було. І в Кейна знову зародилася підозра.
«Не здивуюся, коли виясниться, що старенька заодно з федералами. Але де ж інші мешканці? Невже вночі агенти усіх виселили?»
Міркуючи таким чином, Кейн почав пробиратися до запасного виходу. Там їх, звісна річ, теж чекають, але іншого шляху до порятунку в них не було. Вони не дайвери, літати, на жаль не вміють! Та й у будь-якому випадку загальні сходи були зруйновані.
-Неш, нахились, а то зачепить променем,- мовив він, не обертаючись.
Дівчина слухняно схилилася.
Один з дайверів виплив у коридор, і тепер зелений промінь тягнувся по всій його довжині. З’явився дим. Пожежа швидко розповсюджувалася по всьому поверсі. Вони шукали чорний вихід, але чомусь не знаходили. Диму ставало все більше. Видимість погіршувалася. Кейн зупинився. Ні, переплутати, чи помилитися він не міг. Двері мають бути десь тут. У протилежному кінці коридора. Він сам вчора ходив дивитися. Його охопила легка тривога і сильне нетерпіння. До того ж, коридор був довгий. А рухатися швидко вони не могли. Заважали уламки і можливість того, що з будь-яких дверей могли з’явитися люди зі зброєю.
Неш, котра йшла позаду, і ні про що не запитувала, наштовхнулася на його спину. Зупинилася. Здригнулася.
-Що… Чому ми зупинилися?-злякано запитала вона,- Я хочу надвір. Тут усе скоро завалиться!
Кейн розгнівався, але стримався:
-Помовчи. Дай роздивитися. І взагалі, де тут чорний вихід? Ти ж тут була багато разів.
Двері, котрі йшли на чорний вихід, були ліворуч від них. Кейн їх помітив, ще не закінчивши говорити. І саме тоді, коли він хотів схопитися за ручку, двері спалахнули, дихнули йому в обличчя жаром і миттю згоріли. Кейн не здивувався, бо майже одразу зрозумів – котрийсь із дайверів. Він заглянув в затягнутий ще димом отвір, побачив як там, внизу на сходах, карабельцем скочуються люди в чорному одязі. Всі як один охоплені полум’ям, і їхні передсмертні, такі страшні крики – від яких схолола в жилах кров, і волосся вставало дибом на голові – на щастя лунали недовго.
-Неш, сюди! Та скоріше!
Дівчина, відчуваючи, як її знову охоплює нервове тремтіння, зробила крок вперед. Їй раптом зробилося страшно. По справжньому. Вона оглянулася, і її переляк зріс ще більше. Ні, агентів ФБР за спиною Кейна вона не побачила. Всі вони були вже мертві. Зате побачила дещо інше. Коридор, весь поверх – перетворився у пекло. Горіло все: стіни, стеля, підлога. Вщент вигорали квартири. Через чорний дим, котрий тягнувся звідусюди, стало темно, як у безмісячну ніч. Потім темрява освітилася жовто-червоними язиками полум’я.
Вогонь був усюди. Він наступав, його ставало все більше. Фантастичні язики полум’я проростали із перепаленої підлоги, витягувалися із зруйнованих вибухами стін, лизали – то відступаючи, то наступаючи, ніби у якомусь варварському танку – їхні скафандри. Вцілів лише п’ятачок на якому вони стояли. Полум’я стугоніло, ревло, билося, ніби намагалося, але не мало сили прорвати ці бетоні стіни і вирватися на волю.
І серед усього цього, як демони, освітлюючи на своєму шляху дим, пливли обидва дайвери. Вони були ніби живі, і ріжучи бічні стіни – котрі одразу обвалювалися і розсипалися на шматки – наближалися до своїх господарів, котрі зовсім їх не помічали. І це було не дивно, бо яка нормальна людина могла встежити за всім серед цього розбурханого моря вогню і руйнувань. Плавився метал, текли по стінам, і збиралися в калюжі на підлозі розпечені цівки.
Це була якась диявольська плавильна піч з температурою десь у дві-три тисячі градусів. І яким чином її підтримували дайвери було незрозуміло. Та Кейн на все це не зважав. Для нього стіна вогню позаду, була всього лише стіною, на котру можна було не звертати уваги.
Отямившись від магічного видовища, Неш почала обережно спускатися сходами. Вона обминала мертвих людей майже на вшпиньках, але послизнулася і…О, Боже!- ступила прямо у спечений, як свиняча печеня живіт, котрогось з чоловіків. Нога зі чмоканням вгрузла у м'ясо, а Неш знудило і вирвало. Щоб не впасти, вона схопилася руками за поручні, і потім лише висмикнула ногу.
-О, Боже!- прошепотіла вона,- О, Боже! – і жодного разу не подивилася на ногу. Їй все здавалося, що вона побачить там куски спеченої людської плоті і кишки.
Кейн, того, що з нею трапилося не бачив. Він раптом згадав про дайвери, і тепер шукав їх поглядом серед цього пекла. І здивувався, побачивши, що Неш стоїть і не спускається. Він вирішив, що вона не може зважитися пройти серед мерців.
-Не звертай уваги! Йди!- крикнув він.
Хитривши головою, Неш пішла. Назад не оглянулася. Вона була ніби сновида. Кейн поспішив слідом. Обидва дайвери прикривали їх відступ. На полум’я вони не зважали, і ніби на прощання, нищили стіни і стелю. Блоки перекриття, різалися як масло, падали, розвалювалися. Горішні поверхи все більше осідали, провисали, і ось-ось мали завалитися.
|
