Тільки через чотири дні Тондор знову з'явився на кораблі, без попередження і без запрошення. Він просто вийшов із світло-зеленої підлоги і непорушно застиг на своєму жовтому майданчику в центрі приміщення. Він мовчав, і люди теж мовчали. Чекали, що він скаже.
Неш вже годину, як прокинулася і займалася своїм нехитрим ранковим туалетом. Кейн зазвичай все ще був у ліжку і розважався тим, що спостерігав за діями Неш. Далі вони потроху розбалакалися, а потім діяли відповідно до ситуації: або займалися коханням, або спали, або дивилися на екран. Вибір не надто багатий. Та коли з'явився Тондор, недоступний і таємничий, як завжди, Кейн поспішив піднятися з ліжка і зупинився поряд з Неш.
-Тондоре？Здрастуй, - лівою ногою Кейн підсував до себе, скинуті напередодні черевики.
Неш опустила руки, і волосся знову розсипалося пасмами їй по спині.
-Доброго ранку, Тондоре. Ти так довго не заходив до нас. Що нового？- сміхом і бадьорим голосом дівчина намагалася приховати ніяковість.
«З'являється, як вбивця. Ні побачити, ні почути. Нічого не встигнеш», - подумала вона.
На обличчі в неї блукала невпевнена посмішка. Серце дівчини раптом забилося швидше, і вона зрозуміла, що Тондор прийшов до них не просто так, від нічого робити, а з якоюсь новиною.
«Нічого дивного, - заспокоювала вона сама себе, - він завжди приходить з новинами. Тільки новини одна дивніша за іншу: то Фобос, то Марс. Хотіла б я знати, що цього разу. Юпітер?»
В напрузі Неш завмерла. Дивилася на прибульця, не відводячи погляду. Кейн потихеньку взував черевики. Тондор повернувся до екрана.
Мерехтливі зірки зім'ялися, увійшли вглиб. Люди побачили темну, з блідими смугами кулю. Вона повільно оберталася і залишалася на одному місці. По кулі, витягненій вниз, вздовж екватора плили сіро-жовті смуги. Вище, близько 10° північної широти, розрізнялася яскрава жовта пляма.
- На пляму Юпітеране схоже, - промимрив Кейн, - що це？ - він подивився на прибульця. Тондор заговорив:
- Ми розміщуємо бази. Вам це відомо. Ви бачите нашу центральну базу у вашій системі.
Здогад пронизав Кейна, ніби блискавиця.
“МИ летимо туди!” - сказав він самому собі.
Тондор продовжував:
- Вона розміщена на Плутоні. Корабель направляється туди. Відстань від Плутона до Землі, як тобі, Кейне, відомо, складає більше, ніж сім мільярдів кілометрів, - Тондор замовк. Потім додав: - Ви проведете там деякий час...- здавалося, що він з натугою добирає потрібні слова. Ніби з віддаленням від Землі йому все важче говорити зрозумілою людям мовою. Настала важка тиша.
У шлунку Неш була ніби якась грудка. Вона тисла, тягла вниз.
«Ми віддаляємося. Відлітаємо від Землі...Сім мільярдів, -з жахом подумала вона, - Кейн, чого він мовчить? Нехай скаже що-небудь».
Та Кейн був шокований почутою новиною і не знав, що сказати. Потрапити на Плутон - це те саме, що померти і народитися в іншій реальності, пам'ятаючи при цьому своє попереднє життя. Він мовчки дивився на диск нової планети. Потім перевів погляд на прибульця, на жовту випуклість, котра, як вони з Неш вважали, слугувала йому за голову. Кейн досі не міг повірити своїм вухам.
«Ми летимо до Плутона...Спокійно, все гаразд».
Кейн ковтнув повітря, намагаючись взяти себе в руки. Думки Неш були схожі на підняте вітром листя: вони плуталися, вертілися, кружляли, відносилися, з'являлися знову. Дівчина заплющила, а потім знову розплющила очі.
«Плутон, - це ж...Зараз я б напилася з великим задоволенням!» - пронеслося у голові Неш.
Третину екрана займав вже лик Плутона.
