«Ось воно!»- пронеслося в мозку Неш. Вона чекала цієї митті з самого початку.
-Келліган, відпусти дівчину!- наказав полковник.
-Неш? Та я її зовсім не тримаю,- рука Кейна, не роблячи різких рухів, зісковзнула зі стану дівчини.
-Макколін, відійди від нього,- рука з затисненим пістолетом смикнулася вбік. Через секунду пістолета знову було націлено Кейну у лоба.
Неш подивилася. Побачивши ствердний кивок, неохоче зробила крок уперед до полковника. Не дуже то їй усе це подобалося – щоб нею помикали усякі там – та дарма, потерпить.
-Ближче. Рухайся! – голос полковника лунав владно, і – як не неприємно було чути Неш – переможно.
Вона підійшла зовсім близько.
Не зводячи погляду з Кейна, полковник Фрідлі схопив дівчину вільною рукою за плече, і грубо повернув до себе спиною. Неш скрикнула. Ніщо не ворухнулося в обличчі Кейна. Тільки на губах застигла зловісна усмішка. Полковник дорого поплатиться. За все поплатиться!
Обхопивши Неш лівою рукою ззаду за шию, полковник Фрідлі притис дівчину до себе, і приставив правою пістолета до її скроні.
-Я її пристрелю, Келліган,- попередив він, - Шкода, звісно, вбивати таку красиву дівчину, але тобі відомо, як їй допомогти.
-Старий трюк, полковнику,- підмітив Кейн.
Полковник Фрідлі дозволив собі легку усмішку. Він був вже біля мети.
-Не просто старий. Банальний. Але на практиці, Келліган, якраз саме старі, добре перевірені методи, спрацьовують безвідмовно. Ти ж не хочеш, щоб я її застрелив? Вірно?- різким рухом, полковник закинув голову Неш назад.
Вона знову скрикнула.
-Це означає, що я – слідуючи традиційними канонам – маю відповісти, що не хочу? Так?...Неш,- Кейн дивився на дівчину, ігноруючи пильний погляд полковника, ніби той був не живою, реально небезпечною людиною, а якимось предметом. Телевізором, приміром, чи фікусом у порцеляновому горщику, - Тобі не боляче? Відповідай.
Неш, з пістолетом біля скроні, похитала головою.
-Поза тільки не зручна. Спина болить. Скажи, нехай відпустить трохи…Я не гімнастка і мені не п'ятнадцять!
-Чули, полковнику?
Джон Фрідлі відвів трохи руку.
Зі стоном, Неш випростала спину. Вона посміхалася. Посміхалася Кейну. Полковник, котрий не міг бачити її обличчя, продовжував тримати її за плечі. В будь-якому випадку, вона була в його руках.
-Келліган, п’ять хвилин. В мене немає ні часі, ні бажання патякати тут з вами до самісінького вечора. Мої люди і так вже зачекалися. Відкрий корабель. Нехай вони увійдуть!
«Тебе чекає вічність, полковнику. Ві-ч-ність.»
-Це ті, що засіли за пеньками?-уточнив Кейн,- Бачив я тут двох.
-Ну, ось що…-почав був полковник, але Кейн його перебив.
-Традиційне у таких випадках питання, полковнику. А що буде, коли я відмовлюся і не відкрию корабель? Що тоді? О, так-так, звісно…Я розумію. Смерть, кров, горе…Не давіть їй так пістолетом на скроню. Ще пораните!
Обличчя Джона Фрідлі пересмикнулося.
-Келліган, мені зовсім не до жартів. Ти беззбройний і ти далеко. Тобі не встигнути…В будь-якому випадку. П’ять хвилин закінчуються. На останній секунді я стріляю!
-Та ви ж навіть не дивитися на годинника!- пожартував Кейн,- Звідки ви можете знати, закінчуються вони чи ні?
-Келліган!- проревів полковник,- Кинь зі мною жартувати. Пошкодуєш!
Тут подала голос Неш.
-Кейн, він правий. Годі вже. Мені набридло. Роби що-небудь!
-Вже роблю,- Кейн повернувся, і взяв з пульта керування – за своєю спиною другий дайвер.
Показав полковнику. Той аж прикипів поглядом до зброї.
-Дайвер. Зброя прибульців,- пояснив Кейн,- В Лос-Анджелесі – їхня робота.
Погодьтеся, дивно все ж чути в нашому вбогому світі подібні слова – дайвер, зброя прибульців! Але, що робити – коли це дійсно дайвер, зброя прибульців! Полковнику…- голос Кейна перейшов на задушевний тон,- Вам дуже пощастило…Ні, серйозно. Зараз ви стане свідком того, як він працює. Ну й що, що випробуєте його дію на власній шкурі? Подумаєш, не отримаєте чергового чину. Всі до чогось не доживають: хтось ло весілля доньки, хтось ніяк не діждеться смерті дружини і помирає сам…- Кейн говорив повільно, і так само повільно наводив випромінювачі дайвера на полковника і Неш. Потім відпустив жовту руківку і дайвер зависнув у повітрі,- Бачите, він ще й літає! Це вам не ваші, шумні і димні залізякі! Що скажете, полковнику? Чи з переляку язика проковтнули? А може розмірковуєте, як заволодіти ним? Боюсь, з цим у вас нічого не вийде.
Джон Фрідлі не відповідав. Стоячи за спиною Неш, примруживши очі, він пильно розглядав предмет, котрий висів у повітрі. Він вірив словам Кейна, і в той же час – ні.
«Блефує!»- врешті вирішив він.
-Забери граблі з її плеча, ти…старий козел! - гарикнув Кейн, роблячи крок вперед. І, опановуючи себе додав:- Ти програв, полковнику. Бачиш, я теж говорю банальності!
Відповіддю йому був постріл. Праворуч від голови Неш, захисний скафандр миттю спалахнув зеленим світлом. Випущена полковником куля застряла сантиметрах в двох від її скроні. Потім засвітилася білим світлом і зникла. Обличчя полковника ошелешено витяглося, але вже наступної секунди йому вдалося справитися зі своїми почуттями.
«Я промахнувся!»- сказав він собі.
Кейн похмуро дивився на нього. Йому вже було не до веселощів і жартувати також розхотілося.
-Я буду рахувати постріли. Кожен наступний, наближатиме твій смертний час. Бачиш, полковнику, ще одна банальність. Але банальності, як і перевірені методи, іноді виражають саму суть того, що відбувається.
Полковник Фрідлі сказився. Риси його обличчя погострішали, на щоках проступили багряні плями. Диявол! Та він пристрелить цю самозакохану суку, навіть якщо для цього йому доведеться засунути пістолет прямо їй у горлянку! Знову прогримів постріл. Потім ще, ще і ще. Кулі одна за одною застрягали в скафандрі Неш, спалахували на якусь коротку мить білим полум’ям і, ніби танучи, безслідно зникали. Неш, втягнувши голову в плечі, стояла зажмуривши очі, і несвідомо здригалася під час кожного нового пострілу.
Палець полковника в нерішучості завмер на теплому гачку. Відбувалося щось незрозуміле. Адже він стріляв! Стріляв у голову! Дівчина повинна була вмерти. А замість цього стоїть тут і тремтить. Він зблід. А головне, він не бачив скафандра. Кейн бачив, полковник ні. Інакше багато чого стало б йому зрозумілим.
-Останній патрон, Джоне,- підмітив Кейн,- Я рахував. Як і обіцяв. Як ви думаєте ним розпорядитися? Може для різноманітності, пальнете в мене? Бачте, знову сказав банальність. Це вже ви мене заразили. Цілісінький день суцільні банальності.
Полковник Фрідлі, не відповідаючи – продовжуючи тримати пістолета біля скроні дівчини, прикриваючись її тілом – поволі почав відступати до червоної стіни. Що він збирався там робити, Кейн не уявляв.
-Ну, як хочете,- він перевів погляд на дайвер.
Спалахнув зелений промінь. Не причинивши ніякої шкоди Неш, він пройшов крізь неї, і зник в животі полковника. Від нелюдського крику, по спині Кейна пробігли мурашки. Впустивши пістолета, полковник відпустив Неш, зробив кілька непевних кроків – в його животі виднілася велика, чорна діра. Засунувши в неї обидві руки, він впав на сяючу підлогу.
-Не дивись…Навіщо воно тобі! – різко крикнув Кейн, побачивши, що дівчина збирається обернутися.
Мертвий полковник повільно занурювався в білу товщу підлоги. Коли він повністю зник, зник і його пістолет.
-А тепер, можеш,- дозволив Кейн.
«Я не слабонервна…загалом. Я б витримала,- Неш повернулася. Від полковника Фрідлі не зосталося і сліду. Вона навіть не могла сказати, в якому саме місці той впав,- А тепер, ми ще й стали вбивцями. Хоча, після сьогоднішнього ранку, жертви можна не рахувати.»
-Ти як?- Кейн підійшов, обняв її.
-Так собі. Сама ще не знаю. Полковник…ти ж його вбив.
Кейн зарився обличчям у її волосся.
-Так. Починаєш жаліти?
-Людина…все таки.
-Не турбуйся. За стінами корабля досить ще подібних «людей», котрі не від того, щоб зробити щось подібне і з нами. Попадись їм тільки до рук. Тобі його шкода тільки тому, що саму тебе мало ще лякали. Гаразд, скажи краще – голова не болить? Він же так тис пістолетом. Звісно, там був скафандр. Та все ж, видовище не з приємних.
Неш махнула рукою. То пусте, можна і не згадувати. Сама вона ж нічого не бачила. Тільки чула звук пострілів.
-Нормально. Втомилася тільки.
-Бідна моя,- ніжно проказав Кейн, цілуючи її в обличчя,- Тобі потрібно відпочити. Нас чекає ще багато…різного,- він подивився на екран. Полковник Фрідлі лежав долілиць на землі, прямо під кораблем. Той позбувся його, ніби якогось непотребу. Кейн відвів погляд.
-Так і будемо стояти тут до ранку?- по тілу Неш пробігло легке тремтіння. Вона почала в деталях переживати те, що з нею трапилося.
-Ні, зараз ти підеш поспиш. А вночі ми вийдемо з корабля і спробуємо домовитися з людьми полковника.
«Проллється багато крові,»- подумала Неш, розуміючи, що вислів явно вичитаний з якоїсь книги. Але нічого іншого придумати вона не могла.
-Потім піднімемо корабель…
«Але ж він не функціонує!»- знову подумала вона.
-І полетимо звідси до дідька! Нехай самі сидять на своїй Землі. В нас багато справ і на Плутона. І в галактиці Ломи. Полетимо до Ломи!-
Кейн говорив впевнено і переконливо. Він вірив в те, що казав,- Все, Неш. Відпочивати! – Кейн рішуче повів її до червоного ліжка,- І забудь думати про полковника. Немає його, і ніколи не було!
-Я спробую,- Неш лягла на червону сяючу поверхню, витягнулася.
Кейн вкрив її своїм піджаком. Неш з подякою посміхнулася йому.
-Спи кохана, а твій коханий постереже твій сон. Як відданий раб,- Кейн знову був у настрої і знову жартував.
Неш заплющила очі і заснула.
|
