Поки майор сперечався з кимось по передавачу, полковник Фрідлі розглядав тимчасовий, наспіх обладнаний табір, котрий розкинувся нерівною лінією перед об’єктом. Десятків зо три вже встановлених армійських наметів, бронетехніка, бункер зібраний з готових блоків. Багато людей в камуфляжі. Супутникові антени, ретранслятори.
-Все гаразд, Джоне,- майор сховав портативного передавача в нагрудну кишеню сорочки, подивився полковнику в очі,- Невеликі пошкодження. Бронетехніка керується дистанційно комп’ютером. Людей ми більше не ризикуємо посилати.
-«Леопард»?- запитав полковник.
-Так, першим піде «Леопард». За ним «Міраж». Не машини, монстри! Земля під ними так і двигтить.
-Коли іде танк, біла смуга з’являється?
Зрозумівши, що поклонник має на увазі, майор ствердно кивнув.
-Скоро самі побачите, Джоне. Цікаве видовище. Машину ніби стирають невидимою гумкою. Не залишається і сліду.
-А що передає електроніка?
Полковник вперто шукав якісь упущення.
-Спочатку все гаразд. Потім спостерігається поступове послаблення сигналу. Так, ніби між танком і оперативним центром опустили потужний, екрануючий щит.
-Зрозуміло. В запасі, крім «черепах», ще щось є?
-Лазер. Новітня розробка компанії «Меллвекіл Текноледжі Інк». Корпорація орієнтована на військові дослідження. Я бачив як діє їхня іграшка. Справляє враження. Ріже все підряд. Будь-який метал, будь-якої товщини. Он той бункер бачите…Ліворуч від супутникової антени…Там він. Сьогодні вранці специ лабораторії встановили під нього майданчик. Якщо затія з танками не дасть жодних результатів, запустимо лазер.
Плямистий «Леопард» сердито ревнув двигунами, викинув хмару чорного диму і взбурюючи траками ґрунт – перевалюючись на ямах і рівчаках, впевнено поповз до об’єкта.
Весь рух у таборі разом припинився і військові не зайняті своїми обов’язками, висипали з наметів надвір. Від учорашнього дня вони втратили вісім танків. І, як з’ясував для себе полковник Фрідлі, з перешіптувань за своєю спиною, мало хто з присутніх мав сумнів щодо долі дев’ятого. Танки зникали. Не горіли, не вибухали. Просто зникали. І це було незрозуміло.
-Увага, Джоне. Машина наближається до зони.
-Полковник Фрідлі мовчки підніс до очей бінокля. Дослуховуючись до гулу двигунів, він уважно вивчав відрізок шляху, котрий належало подолати стальній машині. Відстань швидко зменшувалася і якщо вірити розповіді майора, з хвилини на хвилину, мало відбутися те, що повторювалося вже не один раз: танк розтане як ранковий туман.
Погляд полковника, з плямистої башти танка, перемістився на два-три метри вперед. На суху, потріскану від спеки та засухи землю. Він сподівався помітити яку-небудь дрібницю, яка вислизнула від уваги багаточисленних спостерігачів. Але як не вдивлявся, нічого незвичайного не знайшов. Звичайнісінький, нічим не примітний ґрунт. Ріденька трава. Піднята траками стальної машини в повітря курява. Нічого. Зовсім нічого надприродного за що міг зачепитися погляд.
Об’єкт наближався. Жодного руху. Одне лише жовте світло. Погляд полковника ковзнув трохи вгору і ліворуч. Він вивчав тремтяче від спеки повітря, метрах в п’яти від довгої гармати танка, котра то хилилася вниз, то знову здіймалася вгору.
«Чорт! Ну й спека. Сонце так і смажить. Ще хвилина і я осліпну!»- покліпавши очима, полковник Фрідлі зосереджено розглядав машину, то підіймаючи бінокля, то опускаючи і проводжаючи поглядом куряву. Піднята в повітря лише хвилину назад, курява поволі осідала додолу: « Стій! А це що таке?»- погляд полковника разом з біноклем рвучко скочив вгору.
Метрах в шести-семи, на рівні гармати танка, з’явилася рівна, біла смуга. Окуляри бінокля боляче врізалися в шкіру обличчя, та полковник Фрідлі нічого не помічав. Смуга не зникала і зсунувшись разом з танком на декілька метрів в напрямку об’єкта, завмерла в повітрі.
-Майоре, вона? Біла, мутна,- в голосі полковника з’явилося хвилювання.
-Так, Джоне…Ні, дякую. Я добре бачу її і без бінокля. Будьте уважні. Зараз танк почне зникати.
Полковник Фрідлі відчув, як напружилися його м’язи. На лобі виступили капельки поту. І він не був певен, що причиною тому була лише спека. Танк наближався до смуги. Ось гармата вже в метрі від неї…ввійшла у смугу. Саме ввійшла, бо за смугою вона вже не з’явилася. Танк рухався і по мірі його просування, все більша частина корпусу робилася невидимою. Потім він зник з поля зору.
-Виставу закінчено, сер,- майор тримався як належить.
-Та-ак,- проказав полковник, опускаючи бінокля. Він знаходився під враженням,- Зізнаюся щиро, не чекав. А повернути танки пробували?
-Намагалися, звичайно. Нічого не вийшло. Як тільки смуга вчепиться до корпусу – не повернути. Інша справа, коли машина на підході до зони – повертали. І не один раз. Тільки користі з того ніякої.
Залишивши бінокля висіти на шиї, полковник Фрідлі заклав руки за спину.
-Скільки залишилося в резерві?
-Чотири. Два «Міражі» і два «Леопарди». Що сталося з третім, ви щойно бачили.
-Ніколасе, як ви подивитися на те, якщо машини, котрі в нас залишилися, ми пустимо одночасно. Але не компактним гуртом, а розгорнемо у ланцюг. Як гадаєте, з цього може щось вийти?
Майор спохмурнів. Думка полковника була для нього нова.
-В будь-якому випадку, Джоне,- заговорив він,- Цього ми ще не робили. Ми пускали машини по одній. Розраховуєте, що смуга не встигне їх знищити, і хоча б одному вдасться прорватися?
Полковник Фрідлі дав ухильну відповідь.
-Чому б нам не по експериментувати. Технічно це можливо здійснити?
-Комп’ютери одночасно можуть керувати кількома сотнями машин. А якщо додати ще й авіацію…
-Досить. Радий, що ми розуміємо один одного з півслова. Завжди приємно знати, що поряд якщо і не однодумець, то людина, яка готова ризикнути.
Майор, як і личить офіцеру в присутності підлеглих, скупо усміхнувся.
-Мені також, Джоне. До того ж, втратимо ми машини, котрі в нас залишилися потягом доби, чи лише за п’ять хвилин, великої ролі не відіграє.
Два «Леопарда» і два Міражі» розійшлися віялом, і посунули до об’єкта. Як і під час попередньої спроби, тепер вже майже всі мешканці тимчасового табору зібралися біля командного пункту. На своїх місцях залишилися хіба що оператори комп’ютерів і зв’язківці.
Чотири танки одночасно! Такого ще не було. І на таке варто було подивитися. Схоже, полковник вирішив влаштувати справжнє шоу. Хтось навіть вимкнув лунавшу з намета музику. Тільки вітер і рівномірний гул двигунів.
-Відкривати по об’єкту вогонь не пробували? - ігноруючи здивований погляд майора, полковник продовжував спостерігати за рухом машин.
-Наслідки подібного кроку можуть бути непередбачуваними. Ні, зрозуміло. Та й повноважень в мене таких немає.
-Якщо ця чортівня не забереться звідсіля з власної волі, рано чи пізно це однаково трапиться,- пророчим тоном запевнив полковник Фрідлі.
-Охоче вам вірю. Але мене сподіваюся, тоді вже тут не буде.
-Вважаєте небезпечно?
-Небезпечно? Більше ніж небезпечно. Неприпустимо!
-А як же лазер? Він що, гуманніший?
-Не в цьому річ, Джоне. Удар лазером планується нанести не безпосередньо по об’єкту, а по оточуючій його темній стрічці.
Погляд полковника зробився іронічним.
-Не бачу різниці.
Майор знизав плечима.
-Моя справа виконувати накази.
-А моя, віддавати їх,- нагадав полковник.
-Смуга,- спокійно проказав майор Янг.
-З’явилася все-таки. Одна?
-Поки що одна. Навпроти «Міража». Того, що рухається на лівому фланзі.
-Ага…бачу. Як решта?
-Нормально. Без змін.
-Зачекаємо. Раптом комусь пощастить прорватися,- обличчя полковника спохмурніло,- Майоре…Чортівня якась!
-Чотири смуги. Зрозуміло. Зараз почнуть зникати,- нічого крім простого констатування того, що трапилося, в голосі майора не було. Ні незадоволення, ні роздратування, чи здивування. Він вже звик до невдач.
Полковник Фрідлі стиснув в руках бінокля.
-Не каркайте, Ніколасе. Можливо, все ще обійдеться. До речі,- голос його залунав різкіше,- Чому танки рухаються так повільно? Зробити нічого не можна?
Майор вийняв з кишені передавача.
-Джеф, «Міражам» повний хід. І розведи «Леопарди». Чого вони тримаються в тебе купи, ніби сіамські близнюки. Йдуть ніби по рельсах. Більше маневреності. Знаю…Розумію. Постарайся, Джефе.
Картина на полігоні різко змінилася. «Міражі» на флангах, раптом розійшлися в боки. «Леопарди», ревучи двигунами, на повному ходу рвонули вперед. Та так, що з під траків грудками полетіла земля.
На обличчі полковника засяяла задоволена посмішка.
-Зовсім інша справа, Ніколасе! А то повзуть, як столітні черепахи.
Майор, граючись передавачем, посміхнувся у відповідь. Хто знає, можливо їм і справді пощастить перехитрити смугу?
До умовного кордону залишилося десять метрів…п’ять.
«Міраж», котрий тримався лівого флангу, швидко почав зникати. Його ніби посипали чимось білим. Гуркіт двигунів все ще було чути, але сам танк був вже за межами видимості.
-Один попався,- буркнув полковник.
Майор, котрий саме спостерігав за другим «Міражем», шумно зітхнув. Цього слід будо чекати. Дарма тільки обнадіяв себе. Біла смуга вже прилипла до гармати танка, і через хвилину, якщо не раніше, в них залишаться тільки «Леопарди». Та й то, скидається не надовго.
«Леопард», котрий вирвався вперед, знаходився вже в метрах п’ятдесяти від об’єкта.
-Здорово йде!-сказав хтось пощаду.
Майор обернувся.
-Здорово пре, малюк. Вірно, сер?
-Так, сержанте. Поки що пре…
-Все,- полковник різко опустив бінокля,- Один «Леопард» наказав довго жити. Ніколасе, віддайте розпорядження збільшити маневреність останнього. Раптом, все ж таки поскочить.
-Техніка працює на межі, Джоне. Комп’ютери…самі розумієте.
-Туди б хлопців і прямою наводкою. Дивіться, Ніколасе, половина гармати вже випарувалася. Продовжувати далі не має сенсу.
-Джефе, зменш оберти. Відбій !- вимкнувши передавача, майор дивився як зникає останній «Леопард». І коли на видноті залишилися тільки траки, котрі продовжували рухатися, він задумливо промовив:- Ніяк не можу зрозуміти, чи це машина входить в смугу, чи проходить мимо і вже потім зникає?
Полковник Фрідлі мовчки слухав.
-Майоре…- голос його залунав різко і нетерпляче. Схоже, він прийняв якесь рішення і не хотів чекати з його здійсненням,- Вибачте, що перериваю. Лазер готовий?
Його запитання майора не здивувало.
-Устаткування готове ще з ранку. Та…- він на мить замовк,- Скоро ланч. Хіба ви не хочете перепочити?
-Відпочивати будемо потім. Спершу доведемо справу до кінця. На мою думку, це забере не надто багато часу. В нас же залишився тільки лазер. Вірно?
-Так, телуровий. Решта дрібниці: снаряди, бомби, ракети. Грубі і, як я підозрюю, малоефективні засоби…Не думаю, що істотам, котрі тут загубили свою власність, сподобається, коли ми почнемо закидати об’єкт бомбами…- майор раптом схаменувся, розуміючи, що сказав зайве. Ці слова мав би виголосити полковник, а не він. Але той, здається, не був вражений.
-Щось подібне вирік вчора і генерал Річардсон. Не будемо гаяти час. Вдаримо і приймемося за ланч. Як вам моя програма?-полковник посміхнувся.
-Так, сер.
При денному світлі, промінь лазера виглядав не дуже ефектно. Така собі, ледве помітна червона нитка, котра з’єднала між собою бункер де розміщувався генератор і об’єкт. І тільки потім, через деякий час, полковник Фрідлі зметикував, що біла смуга на шляху лазера не з’явилася. Промінь без перешкод проходив через зону непроникну для техніки, і праворуч, в кількох метрах від землі – на темній стрічці, котра не відбивала сонячне проміння, стійко трималася червона пляма світла. Це щось таки означало.
-Коли будуть відомі попередні результати? Га, майоре?
-Вони вже надходять. За допомогою лазера, можна встановити густину речовини, хімічний склад і, як я підозрюю, ще багато іншого. Але наука не моя парафія. Остаточні результати отримаємо пізніше. Спочатку ними займуться спеціалісти. Наше завдання встановити що це і звідкіля воно тут взялося.
Полковник Фрідлі уважно слухав. Те, що зараза казав майор Янг, сильно скидалося на сюжет якогось фантастичного фільму. Нарешті в них з’явилося, щось дійсно варте уваги. І вони, поспішивши обнести це «щось» колючим дротом, намагаються встановити його походження та призначення.
«Розраховувати на успіх я б не став»,- подумав він.
-Кумедно, кумедно,- неуважно проказав полковник, пропустивши половину з того, що казав майор повз вуха. Здогади і припущення його не цікавили. Він віддавав перевагу фактам. Реальним, як сонце над головою. Обсмоктувати з усіх боків побрехеньки справа писак.
-Ніколасе.
-Що, Джоне?
-Виясніть, чи не проходить часом промінь крізь об’єкт. З протилежного боку у вас є люди?
Майор кивнув.
-Кілька постів. Зараз дізнаюся, Джоне,- він знову ввімкнув передавача,- П’ятий, перевірте зону.
Полковник чекав.
-Все гаразд, Джоне. Промінь загруз у стрічці.
-Добре.
Погляд полковника поволі рухався вздовж проміння. Почавши з об’єкта, він наближався до бункера. Щільний, рівний промінь. Полковник хотів вже було знову перевести погляд на об’єкт, коли це промінь в метрі від бункера ніби відтяло. Він виходив з бункера приблизно на метр, потім повністю зникав і знову з’являвся. Його більша частина, повільно поглиналася темною стрічкою. Декілька секунд, і червона пляма лазера, котру вони спостерігали протягом десяти хвилин, безслідно зникла.
Полковник обернувся до майора. В його погляді було нерозуміння. Майору Янгу довелося знову скористатися передавачем. Тепер за поясненнями.
-Джефе, що сталося? Чому зник промінь? Так…Так…Люди цілі?- обличчя майора хмурніло все більше, і кожне наступне «так», він супроводжував кивком голови. Нарешті він опустив передавача і подивився на полковника.
-Устаткування повністю знеструмлено. В ядерному реакторі не залишилося і краплини пального. Об’єкт висмоктав усе!
-Тому зник промінь?
Майор ствердно кивнув.
-На щастя, все обійшлося. Ніхто не постраждав. Лазер теж в порядку.
Зсунувши брови на переніссі, полковник Фрідлі поглянув на годинника. І дивився так довго, що майор зрозумів: полковник у полоні емоцій. І не дивно. Якби реактор влетів у повітря, а разом з ним і об’єкт, який можливо теж є непоганим реактором, то від них не залишилося б і сліду. Відправитися з полігона прямісінько у пекло! Нічого казати, весела перспектива.
-Гадаю, гострих відчуттів на сьогодні досить. Ніколасе, ми можемо продовжити нашу розмову в іншому місці? Тут стає надто спекотно. І винен в цьому не лише об’єкт. Техаське сонце припікає не гірше, ніж на Сейшелах.
-В моєму наметі, Джоне. Посидимо за склянкою кави. Я сам готую…чудова бразильська кава, як у рекламі…Га? Так, зрозуміло, про що мова…віскі краще. Сержанте!- голосно гукнув він,- Якщо що, я в себе. Полковнику прошу…
|
