Прокинулася вона від легкого доторку до свого плеча. Розплющивши очі, Неш побачила нахилене над собою обличчя Кейна.
-Прокинулася? Вставай. Вже час,- він показав їй годинника.
Стрілок Неш не розгледіла.
-Не хотів тебе будити. Ти так міцно спала…
-Скільки?- пошепки запитала дівчина сідаючи, і намагаючись прийти до тями. Сон таки дійсно був міцний.
-Початок третьої. Ти проспала вісім годин. Жодного разу не поворухнувшись. Я вже був злякався, чи не захворіла.
Намагаючись згадати, що їй наснилося, Неш поправила волосся. Згадати не вдалося. Зате обличчя мертвого полковника її більше не турбувало. Воно потьмяніло, і втратило свою чіткість. Позіхаючи, Неш спустила ноги з ліжка.
«Господи, я б із задоволенням проспала не вісім, а дванадцять годин поспіль! І теж жодного разу не поворухнулася б. І ще б дві повалялася у ліжку задля втіхи.»
-Надворі…все по старому?- над силу запитала Неш, мозок котрої ще тільки но просипався.
-Тихо. Смерть полковника позбавила їх рішучості.
-Він все ще…- Неш не договорила і мотнула головою: « Я б випила чогось. Сік, наприклад…»- вона облизала пересохлі губи.
-Лежить під кораблем. Витягти його звідти ніхто не намагався. Хоча, заважати я б не став.
Неш подивилася на екран. В освітленому червоно-блакитному колі, прямо під кораблем, виднілася темна тінь. Труп полковника.
«Гаразд, забули!»- вона піднялася.
-А корабель?
-Без змін…Звісно, пробував. Не піднімається. Як колода.
-Умгу,- промовила Неш, не приховуючи свого розчарування. Про те, що їх чекало, вона не думала,- Дайвери готові?
-Слухай, Неш,- не витерпів Кейн,- Що за ідіотські запитання? Ти ніби Наполеон перед початком битви. Перевіряєш, сікаєшся до всього!
Неш злегка усміхнулася.
-Вибач. Пояснення одне – я ще сплю. Як подумаю, котра зараз година, аж зле робиться. Впала б отак на ліжко і проспала до самісінькою ранку!
-Не дивно. Але прокидайся і скоріше. Гаразд…- Кейн пішов до пульта керування, вернувся з двома дайверами,- Тримай,- жовта руківка вперлася Неш у руку.
Повагавшись, вона стисла її.
-Ну?- Кейн збирався з духом.
Неш провела рукою по його щоці. Кейн зрозумів – вона з ним.
Ніч була безмісячна. По літньому тепла і спекотна. Ні вітерця, ні найменшого подиху. Пташки і ті, налякані шумом денної стрілянини, мовчали, ніби боялися своїм співом порушити навислу, і таку не надійну тишу.
З дайверами на готові, Кейн і Неш підійшли до краю найближчої воронки. Зупинилися. Скафандри ледь помітно тліли.
-Якщо вони ведуть цілодобове спостереження, то вже нас помітили,- тихо проказав Кейн.
Уявивши, що за нею зараз слідкує велика кількість невидимих їй очей, до того ж ворожих – Неш злегка наїжилася.
Захисні скафандри раптом потяглися один до одного, злилися, утворили зелено-фіолетову напісферу діаметром близько десяти метрів. Майже так само, як це було на Марсі. Неш відчула себе, ніби на сцені в сліпучому сяйві юпітерів. Не знала, як себе тримати, і куди йти. Від чого дуже потерпала.
«Я б отак йшла, йшла не зупиняюсь , йшла цілу ніч, доки не зникне цей жах,»- вона стисла дайвер.
Захисні скафандри готувалися до бою. Воронки почали спалахувати блакитним світлом. В лісі, позаду корабля, запалювалися непорушні червоні цятки. Їх було багато. Дуже багато. Ледве не біля кожного дерева. Цікаво, що це?
Неш нерозуміюче дивилася.
-Що це?- запитала вона в голос.
-Наскільки я розумію, орієнтири на місцевості,- пояснив Кейн,- Скафандри висвітлюють для нас воронки, щоб ми не попадали в них, і людей, котрі ховаються у лісі. Щоб нам легше було їх вбивати,- помовчавши, додав він.
Пройнявшись його словами, Неш стало страшно. Вбити таку кількість людей? Вбити по-справжньому. Чи під силу їм це? Вони, звісно вороги, але…Неш охопив сумнів.
-Я б повернулася,- стиха проказала вона.
-Гаразд,- одразу погодився Кейн,- Я справлюся один.
«Тоді немає сенсу йти!»- Неш шумно зітхнула.
-Я передумала. Секундна слабкість. Не звертай уваги. В подібній ситуації я в перше.
Пояснення виглядало не надто переконливим, але Кейн нічого не сказав. Він був зайнятий вивченням цяток. Вони саме ожили, і шерега за шерегою наближалися до корабля.
-Якщо хочеш, можеш уявляти, що це алотони або пларми,- порадив він,- Ти ж, все рівно не бачиш їхні обличчя. Так легче буде стріляти.
Неш не відповіла. Вона була поглинута тим, що відбувалося.
«Ніби і не зі мною. Стій, чого це я так розкисла? Треба зібратися. Без моєї допомоги, Кейну не обійтися, - вона спробувала зосередитися. Їй це вдалося. Дався досвід попередніх битв, - скоро я стану загартованим воїном,»- на губах дівчини з’явилася гірка усмішка.
-Залишилося не більше п’ятдесяти метрів,- визначив Кейн,-
Швидко повзуть, падлюки! Нам необхідно покінчити з ними до появи танків.
«Танки! Господи, я зовсім про них забула!» - Неш повернулася до освітленого прожекторами табору військових. Відстрілявшись, танки ще за дня повернулися туди, щоб поповнити боєкомплект.
-Надто близько. Ми можемо не встигнути. Щоб поцілити у нас, їм не обов’язково рушати з місця, - і подумала про себе: «Цікаво, Кейн розуміє що говорить, чи володіння кораблем і дайвером затьмарило йому розум?»
Кейн нервово усміхнувся.
-Встигнемо. Знаєш…- зізнався він,- Я почуваю себе термінатором помноженим на десять робокопів! Здорово, еге ж?
Неш у відповідь знизала плечима. Її цікавили червоні цятки, які були від них все ближче і ближче.
-Вибери собі ціль,- порадив Кейн, знову зробившись серйозним,- Не думай, що це люди. Не хочеш плармів, нехай тоді залишаються просто цятками. Як у комп’ютерній грі.
Піднявши дайвер трохи вище, Кейн вибирав для себе першу мішень. Увагу його привернула до себе червона цятка, котра своїм невпевненим просуванням вказувала на те, що ця людина більше воліє повзти назад, аніж вперед.
«Ага, - сказав подумки Кейн,- Як тільки цей бідолаха відлипне від свого дерева, а він вчепився у нього ніби жук короїд – я вистрелю!»
Видно, підкоряючись чиємусь наказові, рух червоних цяток прискорився, став більш енергійним. Кейн затамував подих. Вибрана ним мішень відділилася від стовбура, і кинулася навздогін більш хоробрим і холоднокровним.
Кейн різко видихнув повітря. Тієї ж митті спалахнув і протягся в темну гущавину лісу багряний промінь. Цятки одразу змішалися, завмерли. Затріщало, захиталося дерево, за котрим ховався вибраний Кейном чоловік. Загорілися, висвічуючи з нічної темряви шорсткі стовбури сусідніх дерев і червоні цятки, котрі поспіхом розповзалися в усібіч. Тепер це вже були звичайнісінькій люди у чорному одязі. Всі вони намагалися якомога скоріше вибратися з освітленого кола, і заховатися у рятівній темряві.
-Неш, я влучив!- Кейн був задоволений.
Початок було зроблено.
-Вітаю,- відказала дівчина.
-Дякую…Поїхали далі,- Кейн повів променем ліворуч від палаючого дерева.
Почалася пожежа. Дерева спалахували легко, ніби перед цим їх щедро полили бензином. Полум’я тяглося вгору, перекидалося далі. Узлісся освітилося ніби вдень. Почало швидко вигорати. Затріскотіли автоматні черги. Білими джмелями кулі гудячи пройшли у них над головою, і не зачепивши захисної напівсфери, зникли короткими білими спалахами у нічному небі.
-Мимо!- голосно крикнула Неш так, ніби хотіла, щоб її почули.
-Не поспішай радіти,- застеріг її одразу Кейн,- Це тільки початок. Випалюй все підряд! Не дозволяй нікому втекти! Нищити, так нищити – до кінця! Зрозуміло? «Все таки, хтось координує їхні дії. Викликати паніку не вдалося…Чорт!»
-Зрозуміла.
Дайвери працювали безперервно. Тріщали, валилися з гупанням охоплені полум’ям дерева. Пожежа посилювалася і поширювалася. Чути було чиїсь накази, котрі віддавалися захриплими від напруги голосами. Хтось, комусь наказував відійти і обійти пожежу стороною. Далі Кейн перестав чути. Тріск пожежі глушив усі звуки.
Паралельно з червоними променем, з’явився і одразу протягся до лісу – зелений. Вогонь відразу посилився і з ревом понісся червоно-жовтими язиками в нічне небо. Полум’я було навіть в тих місцях, де на корені не залишилося жодного дерева.
-Неш!- захоплено крикнув Кейн,- мій б’є двома одночасно! Як тоді…з плармами. Пам’ятаєш?
Неш щось відповіла, але він не розчув. Знову затріщали автомати. Світло скафандрів згустилося, потемніло. В кількох місцях поверхня напівсфери освітилася білими спалахами.
Ліс горів. Обминаючи охоплені полум’ям цілі ділянки і окремі дерева, червоні цятки вискакували на відкрите місце, падали, і одразу починали стріляти. Кулі гуділи, вищали з усіх боків. Десятки впивалися в землю перед напівсферою, але ще більше потрапляли у ціль. Вся передня частина напівсфери була ніби обтикана білими гвіздками.
Неш, не припиняючи стріляти, повернула голову і голосно прокричала:
-Кейне, а що коли вона не витримає? Може, відійдемо? Чи хоча б, заховаємося за кораблем? Вони ж стріляють як божевільні!
-Рятують свою шкуру…Не бери до голови. Згадай слова Тондора – скафандри…скафандри витримають будь-яку зброю,- думка, котра раптом з’явилася у нього в голові, змусила Кейна різко повернутися на місці. В таборі військових, в милі від лісу запалювалися вогні. Також з’явилися червоні цятки. Вони безладно пересувалися з місяця на місце. Заревіли двигуни танків. Їх було добре чути.
«А, чорт, таки не встигли!- з досадою подумав він,- Нічого, справимося!»
-Неш, збільш потужність. До них іде допомога. Танки!
Кулі поціляли у напісферу сотнями. Просунувшись в зелено-фіолетовій сяючій товщі сантиметрів на п’ять-шість, вони зупинялися, блідли, і сплюснутими плямами безслідно зникали.
-Роблю все що можу. Та їх надто багато. І вони всюди. Я просто не встигаю повертатися. І вони наближаються. Надто швидко!- затиснувши дайвер під пахвою, так зброю легше було тримати, Неш поливала вогнем воронки. Там усе перемішалося і вона навіть не бачила влучила в когось, чи лише перетворила в перепалене місиво ще декілька кубометрів землі. Вона намагалася збудувати перед атакуючими непроникну стіну вогню.
-Це правда,- запізніло відгукнувся Кейн,- Розділимося. Ти пали тих, що попереду. А я займуся тими, що позаду. Якось впорядкуємо нашу стрілянину. Окей?
-Окей,- погодилася дівчина, і жовтий промінь її дайвера одразу ковзнув по невипалених ще воронках. Там, на дні, знаходилися люди, і вони вели вогонь. Але як тільки промінь дайвера накрив їх, усе стихло.
|
