Ранком Неш прокинулася першою і, ще протираючи руками заспані очі, позіхаючи, погано пам’ятаючи, що було вчора, і як вона опинилася там, де опинилася: після пробудження з нею таке траплялося часто – босоніж пішла у ванну кімнату. Гарячий, а потім прохолодний душ зігнав з неї сонливість, і привів дівчину остаточно до тями. Провернулася вона у спальню хвилин через тридцять, в накинутому на голе, вогке тіло синьому халаті, і з мохнатим – накрученим у вигляді тюрбану – зеленим рушником на голові.
Кейн все ще був у ліжку. Хоча також прокинувся.
Вона посміхнулася до нього.
-Нарешті змила з себе двомісячний бруд. Ніби знову на світ народилася. Ти підеш?- запитала вона, примощуючись на краю ліжка.
Кейн обхопив її однією рукою, притяг до себе, поцілував.
-Потім. Полежу ще трохи,- як і їсти, чи пити, йому також не хотілося мочитися у воді. Що він риба чи пінгвін? Щоб кожного дня у воду лізти! – Як спалося на новому місці? Жахи не снилися?
-Це для тебе воно нове,- відказала Неш,- Я тут вже ночувала. І не один раз.
-Знаю. Я мав на увазі, як тобі тут після корабля…Що у нас на сьогодні?
-Ну, для початку, гадаю потрібно прибрати людської подоби. Зроблю собі манікюр, зачіску. Приодінуся. Та й тобі також треба змінити одяг.
-Хочеш піти у крамницю?- Кейн підняв брови.
-Ще чого!- Неш підклала під себе ліву ногу, оголивши гарне, біле коліно,- В Сари у самої крамниця вдома. Підберемо що-небудь.
-Якщо так, добре,- Кейн піднявся, зліз з ліжка, і як був у вузьких плавках, пішов вмиватися. Неш провела його поглядом жінки, котра знає на що треба дивитися, коли коханий, і не тільки коханий чоловік, розгулює перед тобою у такому вигляді.
Коли Кейн пустив воду, Неш підвелася, підійшла до шафи, і відкрила обидва дверцята. Її сподівання здійснилися. Сара була завбачливою. Хлопець з яким вона зустрічалася, любив гарно вдягатися, і половина полиць була під чоловічим одягом.
«Будемо сподіватися, що вони однакової статури,»- Неш вибрала для Кейна костюм і нову сорочку. Черевики йому доведеться взути старі. Потім вона вибрала одяг і для себе: чорну міні спідницю, білу блузку і джинсову фірмову куртку. За їхнього теперішнього, неспокійного життя, це було те, що потрібно.
-Досить! Намучилася у вечірній сукні! – сказала вона своєму відображенні у дзеркалі.
Скинувши халат, Неш почала без поспіху вдягатися.
«Треба буде підрівняти волосся…там,» - подумала вона, окинувши себе ще раз поглядом.
Повернувся Кейн.
-О!-мовив він, глянувши на неї, і беручи зі стільця розкладений костюм,- Тобі личить, - схвалив він її вибір,- Практично і зручно.
-Дякую.
-Моє? – Кейн тримав в руках піджак і штани.
-Так, приміряй, будь ласка.
Кейн поволі вдягнувся. Костюм ніби був зшитий на замовлення. Це він відчув одразу.
-Ну, як я тобі в ньому?- запитав він, стоячи перед дівчиною.
Неш відступила на декілька кроків, уважно оглянула його, після чого задоволено кивнула.
-Як з обкладинки модного журналу. Ти у мене красунчик, Кейне,- вона наблизилася, поклала обидві руки йому на плечі, і повагавшись, поцілувала його в губи.
Руки Кейна самі простягалися, обхопили її за стан, притягли до себе. Відчувши тепле, оголене тіло дівчини так близько, Кейн притис Неш ще міцніше.
-В нас, певно, знайдеться вільна хвилина. Га?- його руки повільно задирали коротеньку спідничку.
-Але потім подивимося телевізор. Не хочу проґавити випуск новин,- розстібаючи однією рукою ґудзики на блузці, другою Неш намагалася стягти з Кейна штани, які він щойно надів. І хотілося їй зробити це легко і красиво. Саме так, як це показують у голлівудських фільмах.
Кейн дивився їй у вічі. Дивився і збуджувався.
-Так і затрахав би тебе. Ти це знаєш?- раптом сказав він.
Неш підняла трохи голову, ніби кажучи: « Так, це мені добре відомо», потім відказала:
-Я не ображаюся на твої слова тільки тому, що давно тебе знаю,- вона поволі потягла його до ліжка,- пам’ятай про новини,- лягаючи додала вона,- Я не хочу пропустити.
Кейн хитнув головою. Неш може не турбуватися. Вони швидко…
Сидячи поруч на дивані, хлопець і дівчина деякий час уважно слухали повідомлення про аварію на залізниці на півночі країни. Про базу Тондора, чи про них самих, не згадувалося жодним словом. Розчаровано хмикнувши, Неш перемкнула телевізор на іншу програму. Концерт…Далі…Міжнародні новини. Як завжди, криза на Близькому Сході. Вона повернулася на першу програму. Зиркнула на Кейна.
-Про нас нічого. І про те, що в тебе стріляли також. Дивно.
-Нічого дивного,- заперечив Кейн,- Все тримається у секреті. Не хочуть налякати нас ще більше. Ну, і зайвий галас…- Кейн обійняв Неш за плечі, від чого йому одразу відкрилися її білі груди у вирізі блузки. «Гарні»,- промайнуло у нього в голові,- теж їм ні до чого,- закінчив він спокійно.
Неш знизала плечима. Щось було не так. До неї повернулася її давня настороженість.
-Може сходимо кудись? Розважимося,- запропонувала вона,- В ресторан чи на пляж, - дівчина спустила ноги з дивана.
Відповісти їй Кейн не встиг. А коли в нього знову з’явилася така можливість, це вже не мало сенсу. На екрані телевізора, раптом з’явився чоловік, якого їм показував на Плутоні Тондор. Кейн впізнав його одразу. Це був полковник ФБР Джон Фрідлі. Їхній ворог.
-Кейне!- Неш одразу пополотніла, але голос її лунав досить спокійно. Напевно, тому що полковник Фрідлі, ще не встиг особисто зробити їм нічого поганого. Їй, поки що, було просто цікаво.
-Не хвилюйся. Може випадковість. Краще послухаємо, що він нам скаже. Якщо він має намір оголосити з екрана на всю країну про наш розшук, це ще пів біди,- руки Кейна несвідомо стислися в кулаки. Думки в голові завертілися ніби дзиґи. «Чорт! Невже вистежили? Але як? Хто міг на нас вказати? Може на бензозаправці? Ні, ні…тут має бути щось інше. Інше», - і раптом Кейн зрозумів. Зрозумівши, поглянув на Неш, котра сиділа не рухаючись, і не зводячи погляду з екрана, -«Саме так, - міркував він,- сусідка заложила. Ця стара бабера! Але ні, стривай, звідки вона могла знати, що нас розшукує ФБР? Певно, все таки випадковість»,- вирішив врешті Кейн, так і не знайшовши правильної відповіді. До того ж, тепер це значення не мало. Але повага до Бюро у нього одразу виросла.
Чоловік з екрана щось говорив. Кейн прислухався. Так, мова йшла про них з Неш. Він назвав їхні імена і, по крайній мірі для Неш, було незвично чути з екрана телевізора своє ім’я та прізвище. Вона слухала і дивилася, ніби зачарована. І обличчя дівчини, котре спочатку зблідло, тепер все більше вкривалося червоними плямами. Так минуло декілька хвилин. Приголомшені і вражені, вони пропустили початок повідомлення. Та дарма – полковник, ніби передбачаючи це, почав говорити спочатку:
-Повідомлення для Кейна Келлігана і Неш Макколін,- голос чоловіка з екрана лунав спокійно, впевнено, хоча і досить невиразно. Так ніби в цю мить, його думки були зайняті ще чимось,- Зараз до вас у квартиру піднімуться наші агенти, і поставлять вам декілька запитань. Сталася жахлива помилка. Якщо ви можете, дайте на них відповідь. Ви нам цим дуже допоможете…
«Що? Піднімуться у квартиру? – повільно, як уві сні, прокручувалося у мозку Неш,-Господи, та вони ж знають де ми!»- її охопив жах.
Вона скочила з дивана, кинулася до сумки зі зброєю. Кейн підвівся також, але дивитися на екран не перестав. Він хотів дослухати і додивитися до кінця. Але нічого більше полковник не додав. Це було все. До них піднімуться, і…а може, вони вже піднімаються? Невже це пастка?
Кейн подивився на Неш. Вона саме піднімала сумку зі зброєю.
-Кейне,- голос її тремтів, - Як гадаєш, ми встигнемо вибратися з будинку? Машина…Вони вже тут чи ні?- Неш дивилася на нього широко розплющеними очима. Побачивши, що Кейн, так нічого і не відказавши, продовжує дивитися телевізор, вона крикнула:- Кейне, не стій. Треба тікати! Вони зараз будуть тут!
Треба сказати, що одна лише абревіатура відомого бюро розслідувань, лякала Неш більше, ніж вона готова була собі в цьому зізнатися.
|
