Вони повернулися назад в коридор. Тепер, чим далі вони йшли, тим частіше їм зустрічалися приміщення. Вони розміщувалися по обидва боки коридору і скидалися на кімнати в готелі, тільки без світла. Кейн і Неш заглядали в кожне приміщення, але нічого цікавого не знаходили. Темна тумба, яку вони бачили, чомусь їх не зацікавила. Так вони пройшли десь близько восьми приміщень. І десь, напевно в дев'ятому, в такому чорному, як і решта, посередині побачили два прямокутних підвищення, без ніжок, але з'єднаних одним кінцем з чорною стіною. У плоских, зверху і напівкруглих знизу прозорих циліндрах лежали чудернацькі істоти. Їх було четверо. По одному біля стіни – знову ж таки Кейн і Неш не одразу їх помітили і двоє в центрі. Вгледівши ці саркофаги, Кейн одразу кинувся до них. Він не вірив своїм очам, але саркофаги і не думали зникати. Що б це не було, але на марево воно не скидалося. Поряд себе він почув голос Неш, сповнений жаху і здивування.
-Боже, вони… прибульці!
Так, це були господарі корабля.
Кейн мовчки стояв біля прозорого саркофага і поглинав поглядом істот, що лежали всередині. Він хотів все побачити і добре запам'ятати. Істоти виявилися високими, заввишки два метри. Їхні тіла, повиті темним, вузьким одягом на перший погляд не дуже відрізнялися від людських. Малося на увазі те, що в них не було ні зайвих кінцівок чи яких-не будь непропорційностей статури. Але якщо придивитися уважніше, що Кейн і зробив, він побачив, що шкіра істот була сіра, вся в якихось порах і борознах. Пальців на руках було по п'ять, але всі різної довжини, не так, як у людей: розміщуючись на одній лінії, від чого долоня мала форму напівквадрата. Сірі, довгі, по п' ятнадцять-шістнадцять сантиметрів пальці були короткими через один, на один-два сантиметри. Складалося враження, що за свого життя істоти мали здатність повністю або частково витягувати їх з долоні. Такий висновок напрошувався із наступного: на лівій руці того прибульця, біля котрого вони стояли, три пальці були повністю сховані в долоні, і тільки два мали нормальну довжину, якщо порівнювати їх з іншими. Руки обох прибульців були випростані вздовж тулуба.
Уважно оглянувши тулуб першого прибульця Кейн перейшов до його голови. Обличчя прибульця причарувало Кейна. Він непорушно стояв поряд прозорого саркофага і дивився, трохи нахилившись вперед, потім мовчки перевів погляд на іншого прибульця. Обидва господарі чорного корабля лежали голова біля голови. Сірі, сильно витягнуті і сплющені з боків, голови нагадували вирізані з дерева маски. Очі, майже квадратної форми, займали ледве не півобличчя. Вони були заплющені. На кожній щоці було по одній глибокій борозні, прикритій чи то плівкою, чи то якоюсь прозорою пластиною. Всередині цих своєрідних каналів знаходилися білі малесенькі циліндрики. Можливо, за життя цих істот вони рухалися в каналах, виконуючи якусь, без сумніву, якусь важливу життєву функцію. Носи у прибульців були навдивовижу правильної форми, але з однією ніздрею, майже людський рот, з міцно стиснутими сірими губами, помітно видавався вперед, надаючи незвичному обличчю вираз зібраності і впевненості. Велике, безволосе підборіддя тільки підсилювало це враження. Не було в істот і волосся. Не було нормального волосся, такого яким звик його бачити Кейн, дарма – біле чи чорне. З гладких черепів по обидва боки звисали якісь нитки, схожі на сплутані намоклі водорості. Вони прилипали до черепа, ніби до морського каміння. І його було багато - цього волосся, полите чимось липким і в'язким, воно вкривало твердою кіркою верхню частину голови прибульців.
- Кейне, дивився… - Неш була ошелешена. Мертві істоти вразили її своєю суворістю і якоюсь силою, котра ніби навіть зараз після смерті істот оточувала їхні тіла і наповнювали приміщення, де вони лежали. – Це господарі, - прошепотіла дівчина, чи то запитуючи, чи то стверджуючи. Самій же їй раптом захотілося втекти з цього моторошного місця. Неш не любила мерців, ніяких. Потім, помовчавши і вгамувавши хвилювання, вона додала трохи голосніше:- Може, вони замерзли? Обличчя, які в них водночас красиві і бридкі обличчя!
Її увагу раптом привернули до себе кисті рук прибульців. До цього вона ніби зачарована дивилася тільки на їхні голови. З її горла вирвався здивований крик:
- Кейне, в них чотири кисті! Ти тільки глянь! Дві великі і дві маленькі! – Неш показувала рукою.
«Якби вони раптом ожили, то здивували б нас ще більше і не тільки кількістю долонь. Так, та-ак, знати б чим», - Кейн придивився.
- І як я одразу не помітив! – невдоволено скрикнув він.
Неш не помилилася: зверху долоні прибульців мали ще по одній долоні. Набагато менша від головної вона також мала п'ять пальців, і ніби ніжно накривала велику, голублячи ту дитячими, тонкими пальчиками. Додаткові долоні були теж сірі, але без борозн і виямок. Вони сягали до середины великої.
«Гм, - міркував про себе Кейн. – Хотів би я знати навіщо вони прибульця, і що вони робили з ними?»- Кейн розумів, що скоріше за все, він ніколи про це не дізнається.
- Погляньмо на тих біля стіни, - запропонував він. Неш одразу пішла вперед.
- Те ж саме! – крикнула вона звідти, потім перебігла до останнього саркофага, - і в цього чотири! Здорово! – вона повернулася на середину приміщення, схилилася над першими двома саркофагами.
- Що сподобалися сірі кардинали? – поцікавився Кейн.
Неш підняла очі.
- Сірі кардинали? – перепитала вона. – Мені подобається. Так і назвемо їх- сірі кардинали!
Кейн раптом згадав про час. Чи не надто довго вони пробули всередині чужого корабля.
«Якби потім не повертатися на базу на своїх двох. А це неблизько!»
- Неш, пізно вже. Пішли. Додивимося іншим разом. Треба перевірити апарат.
Неш якраз для чогось нахилялася.
- Вже? Так скоро? – здивувалася она. У неї саме виникло бажання подивитися, що знаходиться під саркофагом. Раптом знайде щось цікаве? Може, щось з особистих речей тих, кому вони не знадобляться. Вона таки подивилася. Потім випросталася, повернулася лицем до Кейна.
- Ти про базу? – запитала дівчина.
Кейн ствердно кивнув.
- А про що ж іще. Нам треба додому… Я розумію: корабель, прибульці, можливо, з іншої галактики… Але ж не ночувати нам тут? Прилетемо іншим разом, якщо ти так захопилася ними.
Неш хитнула головою так, що аж розсипалося волосся. Дурниці, нічим вона не захопилася! І взагалі, вона не могильниця якась там, мертві її не цікавлять.
- Але загляньмо спершу в усі приміщення, що залишилися, - промовила вона.
Кейн знизав плечима.
- Добре, але не надовго.
- Звісно, - Неш востаннє подивилася на всі чотири саркофаги.
Кейн дивився також. Зараз вони підуть, заберуть із собою світло, і тут знову, може, назавжди запанує морок, як і до тієї миті, доки вони тут не з'явилися. У дверях Неш раптом сказала:
- Знаєш мені їх шкода: лежать тут самі, далеко від домівки. І взагалі…- недоказавши, вона швидко вийшла в коридор.
Кейн на це нічого не відповів. Можливо, тому що йому не шкода було чужинців, котрі знайшли свій вічний спокій на такій холодній, далекій планеті, а брехати йому не хотілося.
Поволі вони обходили усі приміщення, які зустрічалися на їхньому шляху. Вони поверталися назад до отвору, але паралельним коридором, і в його стінах теж були темні заглибини -двері. Ще в чотирьох приміщеннях вони наштовхнулися на саркофаги з мертвими «сірими кардиналами» всередині, скутих холодом смерті чи штучного сну. І тільки в сьомому – цифра сім тут ні до чого - в самому останньому приміщенні вони виявили щось, що скидалося на пульт керування. Стеля тут була трохи вища, стіни не такі чорні, скоріше сірі, але біля лівої – знаходилися предмети, котрі з успіхом могли слугувати за прилади для керування і космічної навігації. Принаймні вони мали якусь певну форму.
|
