Зовні прилади скидалися на чорні крапки, вишикувані в декілька рівних рядів. Вони висіли в повітрі всього в метрів від підлоги. Розрізнити їх на сірому тлі стіни було нелегко, але допомогло світло скафандрів: крапки одразу посвітліли, ніби вібрали його в себе, а потім почали тьм'яно випромінювати світло назад. Без сумніву, вони функціонували! На деякій відстані від крапок, котрі, до речі, були різнізні розміром, виднілися чорні круги, що скидалося теж не потребували підпор. Їхні розміри були набагато більшими за розміри крапок, загалом вони нагадували круглі стільці бару. Саркофагів у приміщенні не було. Кейн і Неш підійшли ближче до крапок і кругів. Зупинилися. Мовчки почали роздивлятися. Кейн одразу присів і, нахиливши голову, заглянув під один з чорних кругів, провів попід ним рукою. Нічого, звичайне повітря. Підіймаючись, боляче вдарився до чогось головою. Кривлячись, люто потираючи рукою забите місце, обережно помацав іншою довкола.
- Чорт, та тут щось є! – здивовано крикнув він. – Щось невидиме, але від того не менш тверде! Таки матиму на голові ґулю.
- Прозорий пульт? Ти це маєш на увазі? – Неш, щоб не вдаритися і собі, вирішила взагалі не рухатися. Вони ж не знають розмірів і форми невидимого предмета.
- Можливо. Напевно, теж вимкнений. Ось і тріснувся головою. Та хіба в цій темряві можна щось розгледіти? – говорив Кейн і, не поспішаючи, водив у повітрі руками, намацував контури. Потім він запропонував сісти на чорні круги. Сів перший. Бачачи, що з ним нічого поганого не трапилося, Неш сілаі собі, просто, щоб відпочити.
Кейн тим часом вперто продовжував шукати межі пульта керування, і це йому вдалося. Зовсім скоро вони зрозуміли, що невидимий пульт керування має пласку, прямокутну форму, а чорні крапки, розміщуючись над ним, висять у повітрі, але ні відірвати, ні хоча б трохи зсунути одну з місця Кейн так і не зміг. Крапки трималися міцно. Чорні круги без спинок і бильців теж не падали, не переверталися, а трималися на одному місці. Можливо, насправді це були і не стільці, а все ж на них можна було сидіти.
«Зрештою, - проказав до себе Кейн, - я бачив і не такі чудернацькі пульти керування. Взяти хоча б, наприклад, алькетр».
Трохи заспокоївшись, він уважно почав розглядати рівні ряди чорних крапок. Вони ніби збільшилися в діаметрі, якось потовстіли, зробилися кругліші, не такі плоскі і гострі і мали в діаметрі десь по вісім-дев'ять сантиметрів. Кейн обережно провів над ними рукою, не торкався, тільки провів зовсім низько - нічого не відбулося, і нічого він не відчув, крапки були ніби влиті в прозорий пульт. Хоча візуально здавалося знаходилися над ним у повітрі.
Неш сиділа на сусідньому кругові-стільці, спостерігала за його маніпуляція і, не забуваючи при цьому час від часу повертати голову і проглядати на двері. Їй все здавалося, що вони ось-ось закриються, корабель рване в чорне небо і зникне разом з ними невідомо де. Вона почала трохи нервувати, хоча Кейну нічого не говорила. І тільки дайвер, котрий лежав зліва од неї, давав їй заспокоєння. Але Кейн помітив, що їй не сидиться спокійно.
- Не вертися. Мерці не воскреснуть і не прийдуть по наші душі.
- А ти звідки знаєш? – вихопилося у дівчини.
Кейн у відповідь тільки посміхнувся, потім додав:
- Знаєш, я, напевно, натисну на що-небудь. Не заперечуєш?
Неш у відповідь тільки хитнула головою, ніби відганяла від себе комара чи ґедзя. Можна подумати, Кейна справді цікавить її думка.
- Роби, як знаєш… Тільки обережно.
- Звісно, що обережно, - Кейн більше не згадував про час і не поспішав залишити корабель. У компанії саркофагів він почував себе, ніби під час відвідувань якоїсь стародавньої гробниці, а пульт – це вже інша річ: щось, що має відношення до машин, комп'ютерів, щось знайоме, звичне.
- Так, так, - схвильовано проказав Кейн, - натисну на одну з цих крапок. Раптом він оживе, уявляєш, і підніметься? Адже ми його знайшли. Він наш! Я про корабель, - додав хлопець.
- Ризиковано, - Неш розуміла, що знову говорить як героїня якось трилера чи бойовика. Та що інше вона могла сказати? І взагалі, вона завжди хотіла знати, навіщо в бойовиках знімають жінок, адже користі від них ніякої. Весь фільм чоловік-герой тягне її за собою, рятує безліч разів, а вона тільки кричить, тремтить і мріє врешті роздягнутися перед ним. І тільки десь під кінець фільму вона щось путнє каже або робить. То варто було панькатися з нею весь фільм? Чому б їй не з'явитися якраз на останні десять хвилин? Жінка – це жінка. Її справа народжувати дітей і варити обід, і не займатися дурницями!
Вона не чоловік. І ніколи ним не буде. Але це так, маленький відступ… Неш надалі вирішила казати розумні речі, хоча те, що вони не в кіно не означає, що ризику немає. Усе життя – ризик.
- Якщо запитуєш, то значить сумніваєшся. Гаразд, тисни вже, а то я натисну сама. Тільки одразу ж забери руку, - попередила вона.
Насправді Неш так потерпала за Кейна, що готова була сама все натиснути, аби лишень з ним нічого не трапилося. Вона сама іноді дивувалася з цієї риси свого характера.
-Добалакалися. Але ти мене все ж не заспокоїла.
-О, Кейне, солодкий. Якщо раптом звідкись вискоче якась потвора, я закрию тебе своїми грудьми, - весело пожартувала вона, забувши, правда, при цьому посміхнутися. Так що все вийшло якось занадто серйозно, ніби обіцянка. Руки Кейна по черзі торкалися кожної крапки. Він не пропускав жодної. Так він пройшов два ряди. Жодних змін. Навіть освітлення не з'явилася. Всього рядів було десять. Їх порахувала Неш тоді, як Кейн намагався оживити чужий корабель. І в кожному - по одинадцять крапок. Багато! На п' ятому ряді під прозорим пультом з'явилося слабке світіння. Воно йшло від країв все ще невидимого пульта керування і, витягуючись під рядами чорних крапок, збиралося в центрі. Це вже нагадувало екран. І чим більшу кількість крапок Кейн далі натискав, тим яскравішим і щільнішим робилося світло.
-Вже щось є, - схвильовано проказав він.
Серце Неш забился скоріше.
- Так, є.
Вона не сказала, що з пробудженням корабля заразом можуть покинутися і істоти в саркофагах. Але це було лише її припущення, неперевірене і неприємне. Вона не хотіла даремно турбувати Кейна.
«Якщо прийдуть, вб'ємо!»- сказала вона подумки.
Кейн зіпрів, розстібнув комір сорочки. Напруження було надто великим.
Світло під крапками робилося все яскравішим. Але, на жаль, на екрані ніщо не з'являлся. Не було ні істот, ні пейзажів. Лише блакитне, трохи бліднувате по краях світло. А Кейн підсвідомо прагнув побачити саме прибульців.
Час минав. Кейн тиснув крапки вдруге. Неш охопило нетерпіння. Їй зробилося раптом холодно. Чи, може, їй тільки здалося? Так, звісно, температура всередині скафандра не змінилася. Отже, це нерви.
Блакитне світло під чорними крапками, котрі ніби плавали в ньому, причаровувало погляд, змушувало дивитися і дивитися не відриваючи очей. І це світло осявало також чорні стіни приміщення. Тепер вони світилися якимось блідим, неприродним світлом. І жодного звуку – повна тиша. Неш захотілося піти звідти.
- Кейне, досить. Мені вже наскучило, - вона зробила спробу піднятися з чорного круга, на якому сиділа, але не встигла. Як це за звичай буває, в останню мить, коли здається вже сподіватися немає чого, блакитна поверхня екрана вкрилася темними смугами. Кейн на мить відірвався від своєї діяльності.
- Ще трохи потерпи. Здається, я зрозумів принцип дії, - в його світло-карих очах відбивалися блакитні вогники, на тонких губах то з'являлася, то зникала задоволена усмішка. Неш чекала пояснення.
«Нічого ти не зрозумів! Але цього, звісно, я тобі не скажу!» - подумала вона.
- Десять хвилин. Потім я йду, - не дивлячись на нього, попередила Неш.
Коли Кейн пішов натискати по третьому разу і його пальці дійшли до дев'ятого ряду, на екрані несподівано з'явився прибулець: голова і плечі. Він щось говорив, але що саме – вони не чули, звуку не було. Неш чомусь одразу зблідла, відсахнулася назад. Так, ніби боялася, що чужинець може її торкнутися.
- Точнісінько, як у саркофазі, - прошепотіла вона, - певно запис. Кейн у відповідь щось пробобунів. Він так пишався собою, ніби сам спроектував цей корабель!
|
