Але ось квартал з поліцейськими, агентами, стріляниною і пожежею залишився за спиною. Натовп втікаючих, потроху почав рідіти, розпадатися. Вони ніби потрапили в зовсім інший світ. І тільки Кейн і Неш продовжували свій божевільний біг. Власе кажучи, бігли вже тільки вони одні. Крізь натовп, розштовхуючи і відпихаючи людей, котрі нічого не розуміли. Дайвери раптом стріляти перестали, але нікуди не полетіли, і трималися неподалік.
Люди зупинялися, оберталися, і не розуміюче, дивилися їм у слід. Перешіптування, невпевнені запитання, тривожні погляди у напрямку охоплених полум’ям будинків, звідкіля чулися сирени пожежних машин. Що? Що трапилося? Теракт? Пожежа? Війна?
Кейн не помічав нічого. Йому на всіх було наплювати. Він розумів одне, ще трохи і вони з Неш у безпеці. Люди перестали для нього існувати, перетворившись в непорушно застиглі на одному місці дерева. І йому здавалося, що він біжить не по тротуару в центрі міста, а у лісі – де багато дерев, а в просвітках палюче сонце. Перед очима з’являлися обличчя: білі, чорні, смагляві. Їх було багато, і всі вони дивилися. Дивилися на них. І їхні очі. Очі дерев – злякані, насторожені, задерикуваті, засуджуючі.
І тут, Кейн почув, як якийсь чоловік, котрий сидів за столиком відкритого бару, голосно крикнув йому:
-Гей, хлопче! Дівчина, дивись – впаде!
Не зупиняючись, Кейн на ходу обернувся. Він побачив змучене обличчя Неш.
-Що?- хрипко видихнув він.
Неш помотала головою. У неї не було сил для розмов. Вона хотіла одного: лягти, заплющити очі і вмерти.
-Потерпи. Ще трохи…нам потрібна машина.
-Так, Кейне,- видавила вона з себе.
Вгледівши двох людей, заляпаних з ніг до голови кров’ю, котрі бігли мов навіжені у супроводі якихось чудернацьких предметів – хлопець і дівчина якусь мить сторопіло дивилися, як вони наближаються до них, потім покидали на тротуар пакунки з покупками, і зі всіх ніг кинулися тікати.
Кейн, як це вже траплялося з ним не один раз, цілком забув про захисні скафандри, і навіть уявлення не мав, яке невимовне враження справляло на оточуючих їхнє поєднане між собою фіолетово-зелене світіння, всередині котрого вони з Неш знаходилися. Ефект підсилювався денним світлом. В яскравих сонячних променях скафандри, то зникали зовсім, роблячись повністю невидимими, то з’являлися знову, спалахували – світло їхнє надзвичайно густішало, і ніби розтягувалося у повітрі. В іншій ситуації, Кейн, напевно б, щиро розсміявся, настільки все це було кумедно, та зараз нічого смішного він не побачив.
Не роздумуючи, він скочив за кермо машини, господарі котрої все ще не озираючись втікали. Різким рухом перетягнув важко дихаючу Неш, і не розводячи делікатностей, грубо посадив на сидіння поруч. Часу для ніжностей не було.
-Ремені, швидко!- крикнув він, і не встигла дівчина навіть слова мовити, як червоний, спортивний «Ягуар», заревів двигуном, і рвонув з місця.
Неш, котра саме вхопилася руками за паски безпеки, ледве не вилетіла з машини. Шалено проносилися мимо фасади будинків. Плавно пропливали, і зникали позаду машини, котрі вони обганяли. «Ягуар» завиваючи, ковзаючи, мало не вилітаючи на узбіччя – рвався вперед. За місто!
Кейн, припавши до керма, мовчки гнав машину. Неш, охоплена збудженням, тремтячи усім тілом, сиділа поруч. Майже щосекунди, вона оглядалася, перевіряючи чи їх не переслідують. Все чисто.
«Зализують рани,»- вирішила вона.
Кейн раптом нервово засміявся.
На німе запитання Неш пояснив:
-Дайвери виявилися гвіздком вистави. Ніхто такого не сподівався. Навіть ми. Доречі, як вони там?
Неш повернула голову. Дайвери висіли в повітрі під самою стелею салону, і націлювалися випромінювачами в різні вікна.
«Ну й картина!»
Вона повернулася до Кейна.
-Нормально. Дивляться у вікна. Я і не помітила, коли вони влетіли.
-Природжені охоронці…Нас, напевно, будуть згадувати не один рік поспіль,- Кейн криво усміхнувся,- ті, хто бачив, як ми з тобою втікали. Видовище, гадаю було досить трагедійне і комічне одночасно.
-Вони просто чудовиська,- не слухаючи Кейна, відказала Неш,- Я про дайвери.
-Я зрозумів.
Хвилину вони їхали мовчки. Кожний думав про своє. Машин на автостраді було мало, і Кейн дозволив собі пристойну швидкість.
-Втомилася?
Неш засовалася на сидінні. Звісно втомилася. Але вона все-таки відповіла:
-Дуже. Гадала помру…Я ж не спринтерка якась,- і додала їдко,- Ну, тепер вони вже точно покажуть нас по телевізору!
-О, так,- погодився Кейн, і чомусь одразу насупився. Потім сказав:- Осоромилися ми з тобою на все життя. Так тікати! Коли могли спокійнісінько сісти у будь-яку машину, пристреливши перед тим полковника. Ти ж його бачила?
-Бачила…Я ж тобі казала,- Неш хитнула головою,- Не думай про це. Так вже все склалося. Та якби подібне відбувалося з нами хоча б через день, ми б тримали себе саме так, як ти оце щойно змалював. Не картайся, вони теж були не на висоті…Краще скажи мені, на твою думку, ми вже у безпеці? Вони будуть нас переслідувати?
-В цілковитій безпеці ми будемо лише у кораблі. А до нього ще їхати і їхати. Так що втрачати пильність ще рано.
-Зрозуміло, - Неш заплющила очі: «Відпочину трохи,- вирішила вона, - поки є час. У будь-якому випадку, дайвери нас прикриють.»
Вона почала провалюватися у чорну яму. Втома давалася взнаки. Крізь морок і порожнечу до її свідомості раптом пробився голос Кейна. Неш здригнулася, зосередилася. Так, їй не здалося. Кейн, дійсно звертався до неї. І в голосі його лунала тривога.
«Ну що там іще? Мені так хороше!» зусиллям волі вона змусила себе розплющити очі.
Вона їх побачила одразу.
Три величезні вантажівки рефрижератори – в півмилі від них – щільно заблокували автостраду від одного узбіччя до іншого. Перед ними, з увімкненими мигалками на даху, вистроїлися поліцейські машини. Були видні темні фігурки людей, котрі ховалися за ними.
Серце дівчини на секунду стислося, потім забилося спокійніше. Гаразд, якщо вони такі наполегливі…Що ж, самі напросилися. Нехай потім не скаржаться!
-Кейне, не думай зупинятися!- мовила вона, намагаючись, щоб голос не тремтів, - Покажи їм!
-Покажу все, що зможу,- обіцяв Кейн.
Лобове скло «Ягуара» вкрилося мілкими тріщинками, а зверху і знизу з’явилися маленькі, з посіченого скла цятки. Сліди від куль. Слідом донісся приглушений відстанню шум пострілів. Люди, котрі блокували автостраду, відкрили вогонь.
|
