Кейн, котрий весь час оглядався, і не дивився собі під ноги, не бачив, як його черевики, захищені скафандром, топчуть охоплену полум’ям плоть, і провалюються у черева. Інакше, напевно і б йому зробилося не добре. Та як відомо, чого не бачать очі, не знає і шлунок.
Ось нарешті і під’їзд. Вогню тут ще не було. Лише по підлозі клубився білий дим. Ніби осінній туман. Кейн і Неш зупинилися, щоб перевести подих. Роззирнулися. Здається, нікого.
Кейн вказав на зброю.
-Дивись, Неш. Шукають.
Зависнувши в повітрі, дайвери повільно поверталися збоку вбік, вивчаючи коридор, стіни, вікна, двері квартир. Вони винюхували здобич!
І Кейн, дивлячись на них подумав: «Скидається, це не просто зброя, тупі автомати, нехай навіть запрограмовані. А щось схоже на кібернетичні системи, багатофункціональні, і зі штучним інтелектом. Цікаво, що вони ще вміють робити, окрім літати і нищити?
-Кейне,- Неш відчула слабкість у колінах. Їй дужу хотілося сісти. Так, такого вона не сподівалася. І як тільки вона витримала? «Певно – це шок. Господи, суцільний жах!»
-Що?- запитав він.
Бліде обличчя дівчини пересмикнулося.
-Мені зле. Ті люди…це ж ми їх…через нас.
Кейн боляче стиснув її плече.
-Щоб подібних дурниць я більше від тебе не чув. Домовилися? І взагалі, зараз не час.
-Ти не зрозумів. Я не думала, що все так серйозно повернеться. Ніхто не думав. Розумієш?
Кейн розумів, але обговорювати це питання йому не хотілося. Їм все ще загрожувала небезпека. І, якщо Неш цього не розуміє, або не надає значення, то вона просто дурна!
-Ось і поплатилися за свою безпечність,- мовив Кейн,- Слухай-но, що я тобі скажу, часу у нас мало, та гадаю вистачить. Жаліти їх будемо потім, коли виберемося з міста. Гадаєш, на вулиці порожньо? Наставляй кишеню! Їх там, напевно, як тарганів! Неш, полковник добре попрацював, плануючи цю операцію. Дивися, щоб не довелося жаліти себе. А тепер – досить! Неш, зберися. І потім,- додав Кейн, помовчавши,- Ми лише рятуємо свою шкіру. Інстинкт самозбереження. Не більше…
Він говорив, а Неш мовчала. Вона його зовсім не чула, але голос Кейна її заспокоював. Вона все ще не могла повірити, що все це дійсно відбувається з нею насправді, а не сниться, чи мариться.
Спалахнув зелений промінь. Двері під’їзду загорілися, і з сухим тріском розсипалися. Потекло розплавлене скло. Тієї ж миті залунали автоматні черги.
-Бачиш, а що я казав!- крикнув Кейн, ховаючись за ріг стіни. Куль він не боявся, та не хотів дарма перевантажувати скафандр,- Отже так, - хрипке дихання виривалося з його грудей,-Про машину можемо забути. Ми не встигнемо навіть завести двигуна, як її вже всю продірявлять кулями. Залишаються – ноги! Отже…вискакуємо на вулицю, і одразу звертаємо праворуч. Запам’ятай добре – праворуч. З іншого кінця глухий кут. Я дивився вчора. Запам’ятала? Праворуч. Ну, готова?
Неш кивнула. Серце її шалено гупало їй у грудях. І це гупання, болісно відбивалося у скронях. Щось подібне було в неї під час битви з алотонами.
-Готова,- вона облизала пересохлі губи.
-Тоді з Богом!
Пригнувши голову, Кейн швидко виглянув. На вулиці, за припаркованими біля тротуару машинами, ховалися озброєні люди. Стрілянина не вщухала. По стінам під’їзду, ніби прокотилася величезна молотарка. Все було у дірках і борознах. У вікнах не було цілої жодної шибки. Двері ліфта було порубано кулями на тріски. Будинок через вулицю палав. Хтось кудись біг. Хтось когось кликав. Горіло дві машини, розчавлені уламками стін, котрі впали згори. Поруч, на різній відстані і в різних позах, виднілося десь із шість трупів. Все це Кейн охопив одним поглядом.
«Спокійно,- наказав він собі,- Ми зуміємо. Головне, не звертати уваги.»
-Ну?- він напружено дивився на Неш.
Вона була майже зеленою. І не тільки від світла свого скафандра.
-О, Боже,- прошепотіла дівчина.
-Давай!
Вони вибігли на денне світло. Шум відразу збільшився. Автоматні черги тріщали звідусіль. Десятки куль поціляли в скафандри, спалахували білими цятками і, не вчинивши Кейну і Неш ніякої шкоди, тут же безслідно зникали. Кейн майже нічого не помічав навколо. Ні галасу, ні пострілів. Всі його думки і бажання були зосереджені на одному – бігти якомога скоріше!
Звернувши праворуч, вони з усіг ніг побігли по тротуару. Дайвери, котрі трималися поряд – обидва летіли на рівні їх голів – знищували машини з-за яких вівся вогонь. Гуркіт вибухів і тріщання пострілів, змішався нараз з пронизливими криками. Хтось волав про допомогу. А хтось вже плазував у калюжі власної крові. Відірвані осколками ноги лежали поруч. Підірвані машини злітали у повітря легко, ніби пух. Це був жах. Справжнісінький жах. Дайвери палили і нищили усе, що залишилося у них за спиною. Вони не ховалися, не зважали на те, що їх може хтось побачити, і припиняти вогонь, схоже не мали наміру.
Вибухи злилися в безперервну канонаду. Зелені, червоні, жовті та блакитні промені нишпорили по стінах будинків, і ті піднімаючись у повітря і розвалюючись на величезні брили, падали вниз, хоронячи, давлячи собою людей, і сплющуючи машини. З завиванням і вереском розліталися в усібіч осколки. Вони збивали з ніг людей – не всі ще встигли евакуюватися – влітали у вікна квартир.
Горіли стіни, тротуар, стовбури дерев, на котрі попали краплі пального…Шум, галас, волання, гул пожежі і хмари їдкого диму. Все змішалося у суцільне божевілля. Чулися накази пожежників, котрі були вже на місці, викрики і прокльони поліцейських.
«Схоже, ніхто не розуміє, що відбувається,» - подумав Кейн, продовжуючи бігти.
Все змішалося. Підхоплені, ніби вихором, людьми, котрі втікали, Кейн і Неш віддалялися від місця битви. Їх без перестану штовхали, копали, і вони відповідали тим же. Неш декілька разів спотикалася, і лише якимось дивом не впала. Інакше, їй би не піднятися. По крайній мірі, самотужки. Вони бігли, як бігли всі навколо. Збожеволілий натовп людей, котрі втратили останню іскру здорового глузду.
І тут її погляд, на якусь зовсім коротку мить, вихопив з натовпу чиєсь обличчя. Обличчя чоловіка. До болі знайоме обличчя. Він не втікав, і залишався на місці. Здавалося, він дивився прямо на неї. І вона впізнала. Одразу. Від несподіванки вона зупинилася, але Кейн відразу потягнув її далі.
-Там той чоловік!- голосно крикнула вона, боячись, що він її не почує.
-Я бачив. Дивися під ноги…Залишилося недовго!
Наближалися сирени поліцейських машин – більш потужні і басовиті – пожежних.
«Роботи тут вистачить на всіх і надовго,»- промайнуло в голові Кейна.
Дайвери. Прикриваючи їх шалений відступ, вони слідували невідступно. Схоже, їх ніщо не могло зупинити. Ні вогонь, ні кулі, ні вибухи. І вони, з неймовірним гуркотом і тріском, продовжували нищити припарковані біля тротуарів машини.
Виколупуючи бетоні плити, викорчовувалися і спалахували величезними свічками дерева. Деякі, подібно велетенським петардам, палаючими вогнищами вистрілювалися з тротуарів і злітали угору, тягнучи на старих, переплутаних поміж себе коріннях землю, покришений бетон. Обривалися дроти. Зривалися і розбивалися у друзки рекламні щити. Дайвери не бажали піти по тихому. Паніка і хаос швидко поширювалися на центральній вулиці міста.
Вітрини крамниць, вікна будинків – на всьому шляху їхнього слідування – з глухими хлопками, ніби їх видавлювала чиясь невидима, велетенська долоня – розсипалися на тисячі шматків. Шум зростав. Звідусіль чувся тупіт людських ніг. Вибухи посилилися. Зробилися більш потужними. Великі хмари полум’я здіймалися на місці підірваних машин. Від уламків, котрі розліталися в усі сторони, мерехтіло в очах. Великі, маленькі, гострі, тупі, зазубрені, палаючі…Вони зрізали гілки дерев, впивалися і застрягали у покалічених стовбурах. Влітали у вибиті вікна будинків, збивали зі стін штукатурку і, що було жахливіше за все – вбивали, калічили людей, як і тих, що втікали, так і тих, котрі просто дивилися, не розуміючи, що відбувається.
На завалених сміттям тротуарах, у калюжах власної крові – почорнілої від пилюки і пролитого бензину – лежали десятки спотворених тіл. Багато було з відірваними руками, ногами, головами. Траплялися, взагалі перерізані навпіл, і металічна частина якої-небудь деталі від знищеної машини, продовжувала стирчати у холонучому тілі. Навколо були розкидані відірвані кінцівки, порваний, потоптаний, просякнутий кров’ю і бензином одяг.
А Кейн і Неш продовжували бігти, нічого не бачачи перед собою, і вже зовсім не уявляючи, що діється позаду і з боків. Неш страшено втомилася, і в її отупілому від безперестанного бігу мозку, билася лише одна думка: «Не спіткнутися і не впасти.» Чомусь впасти вона боялася більш за все. І вона бігла, перескакуючи через трупи, обходячи стороною уламки і забризкане кров’ю зламане гілля дерев. Бігла, перетворившись в машину здатну тільки ритмічно і безперебійно, швидко переставляти ноги. Спершу одну. Потім другу.
Кейн, як завжди біг поряд. Біг не зупиняючись і не оглядаючись. Йому навіть зробилося цікаво, як довго він зможе витерпіти цей нелюдський темп. Дайвери трималися у них над головами, і як раніше не мали пощади ні до кого, і ні до чого. Вогонь не припинявся ні на секунду. Розлитого бензину ставало все більше, і стікаючи по тротуарах на бруківку, пальне збиралося в калюжі і, врешті-решт загорілося, утворивши вогняну ріку, котра котила свої чадіючі чорним димом води по мостовій.
|
