Кейн стояв вже біля прибульців, і Ломма схвально до нього посміхалася. Неш зіскочила із сидіння.
«Плювати! Стану я собі ще голову ламати!»
У чотирьох вони без перешкод пройшли крізь жовто-червону сяючу товщу стін двох кораблів і опинилися в іншому приміщенні.
Кейн бачив перед собою декілька екранів чомусь витягнутої трикутної форми, вузький і довгий пульт керування з п'ятьма стільцями перед ним і два предмети, схожих на маленькі столики. На їхній гладкій поверхні знаходилися округлі світлі посудини з якимись мерехтливими блакитними паличками всередині. На борту корабля їхніх нових друзів було більше окремих предметів, ніж на кораблі Тондора. І вони не були так відчайдушно злиті один з одним, створюючи єдине і неподільне. Так корабель Ломми і Аррела був більш «людський». Не різав зір просторовими і предметними метаморфозами. Порухом руки Аррел вказав їм усім на крісла.
- Влаштовуйтеся. Зараз ми продемонструємо вам вигляд інших планет, звісно, в записі. Очі Ломми раптом звузилися.
-Вибачте, не вийде, - продовжував спокійно говорити Аррел,- доки в нас не буде нового корабля. Корабель-система саме зараз займається його новим відтворенням.
- Нічого, - Кейн махнув рукою, - з нас досить і того, що ми вже бачимо.
Неш, погоджуючись, кивнула.
«Я перехожу з одного космічного корабля на інший, ніби з кімнати в кімнату. І довкола самі лише прибульці. Я так незабаром звикну до них і забуду, хто я сама! Дивно, чому вони не сказали, як називається їхня цивілізація?..Запитаю…»- думала Неш.
- Ломма, вибач за цікавість, скажи, як називається ваш народ, цивілізація в цілому. Звісно, якщо це не секрет, - додала дівчина, посміхнувшись.
- Ніякого секрету, - Ломма посміхнулася у відповідь. – Можете називати нас аллрами. Арреле, - звернулася вона до свого супутника, - ти не заперечуєш?
- Мене більше влаштовує назва «коллри». Коллра – назва нашої першої планети, - пояснив він.
- Ви чули? – Ломма дивилася на Кейна і Неш.
-Аллри звучить непогано, - відмітив Кейн.
-Мені теж подобається, - мовила Неш.
- Ось і чудово. Пропоную вам переглянути запис, зроблений на планеті алетонів. У нашій колекції є декілька.
Ломма зробила знак Аррелу.
- Навіть не запис, - похвилі виправилися вона, - пряме включення з їхньої планети.
-Ми готові. Що завгодно, аби лише дивитися!
Кейн чекав, коли ж від слів аллри перейдуть до діла.
«Щось, без сумніву їх стримує. Обіцяють і нічого не показують. Може в них існує заборона на розповсюдження інформації. Ми, ж загалом, дикуни для них, котрі розгулюють в чужій Галактиці на чужому кораблі».
З прямим включенням теж нічого не вийшло. Екрани залишилися темними, і як Кейн остаточно утвердився у своїх підозра, їм ніхто нічого не збирався ні показувати, ні розповідати.
«Вони просто намагаються бути з нами ввічливими, тому що ми перестріляли алетонів. Якби не це, вони навіть розмовляти з нами не стали». Але потім, коли гнітюча пауза затяглася, один з екранів раптом засвітився, і вони побачили, що до них наближається ще якийсь корабель. Першою думкою Неш було те, що їх вислідили алетони і прилетіли звести рахунки. Але бачачи, що Ломма і Аррел не виказують і тіні занепокоєння, вона дещо запокоїлася і примусила себе сидіти сумирно. Всі дивилася на екран.
З першого погляду Неш з'ясувала, що до них наближається точна копія корабля, на якому всі вони в цю мить знаходилися. Вона знову захвилювалася, розуміючи, що якщо зараз до них прийде ще десяток якихось прибульців, нехай навіть друзів, вона в їхньому товаристві буде почувати себе страшенно незручно, як рибина, витягнута з води.
«Вони ж усі такі… З плассерами, а я як бідна родичка. Ні, не хочу більше ні з ким зустрічатися», - гарячково думала вона. Бачачи в якому вона стані, Кейн простягнув руку, обійняв її за плечі. Тремтіти Неш одразу перестала, але тривожні думки її не покинули.
«Кейн – розумний, знає, що мені потрібно», - вона вдячно йому посміхнулася. Господарі корабля піднялися зі своїх місць, але від пульта не відійшли. Їхні казкові і такі неземні обличчя були звернені до екрана.
- Корабель Локкора, - голос Ломми лунав впевнено.
- Хіба він працює у цьому секторі? – здивувався Аррел.
- Працював. Коректування простору плас-випромінюванням - справа складна і багатоступенева. Не здивуюся, якщо йому довелося затриматися.
-Байдуже. Його тут не повинно бути. Дивно, - Аррел, скидалося, був не задоволений гостем.
Ломма мовчки зробила крок вбік, схилилася над пультом. Але потім, видно передумавши, нічого натискати не стала. Обернувшись до Аррела, котрий стояв за крок від неї, а потім до людей, що продовжували сидіти, вона деякий час непорушно дивилася в порожній простір між ними. Ломма розмірковувала.
- Ти не хочеш з ним зустрічатися? – не втерпіла Неш. Їй здалося, що Ломма і цей.. Локкор посварилися.
- Ах, ні, що ти? – Ломма тепер дивилася на неї. – Тільки… немає значення. Приготуйтеся. Через хвилину-дві я відрекомендую вас Локкору та його екіпажу.
-Вони як ви? – Кейн відчув, що починає втрачати впевненість. З нього, як і з Неш, на один день було досить і тих двох аллрів, з котрими вони вже познайомилися. І без таємничого Локкора і його таємничого екіпажу.
«Їх, напевно, там десятки зо два», - вирішив він.
Кейну гостро захотілося дременути разом з Неш на їхній власний корабель, відстикуватися і повернутися на Плутон, але, поміркувавши, як його незрозуміла втеча буде виглядати в очах аллрів, стримав свій порив і залишився сидіти на місці. У кінці-кінців нічого страшного не трапилося.
«Поки що», - подумки виправився він.
У приміщення через зіркоподібний отвір почали входити люди, такі ж незвичайні істоти як Ломма і Аррел. Їх було багато, цілий десяток: вісім чоловіків і дві жінки. Безшумно проникнувши на корабель, вони, не промовивши й слова, непорушно застигли біля порожньої стіни.
Корабель, на якому вони прилетіли, був красивий, великий, палаючий увесь малиновим вогнем, не зістикувався з їхньою системою і залишився висіти в порожньому просторі. Кейн прикинув, що до нього не більше двох кілометрів, але він міг і помилятися. Тунеля, подібного до того, яким вони з Неш користувалися на Фобосі і Марсі, у незнайомців не було. Апаратів, за допомогою котрих вони могли подолати космічні простори, не було також. І для Кейна залишалося загадкою, яким чином вони попали на корабель. Та потім його осяйнуло: «Я – дурень: Ломма ж говорила нам, що у випадку необхідності вони самостійно можуть пересуватися у космічному просторі на значну відстань. Мені треба бути уважнішим».
Коли отвір в стіні закрився, один із чужаків підійшов до господарів. Кейн і Неш тим часом теж покинули свої місця перед пультом управління. Сидіти, коли всі навколо них стоять, вони не могли. І справа не тільки у ввічливості – психологічно було неможливо.
|
