Зблизька прибулець виглядав точнісінько так само, як і здалеку: освітлений рівним, не дуже яскравим жовтим світлом тулуб, рухомі коричнево-чорні вузли та плями. Прибулець, коли вони пішли до нього, зупинився, завмер, знову став скидатися на суцільну брилу. Майданчик у нього під ногами, як і раніше світився жовтим. Він не змінювався, ніщо на його поверхні не з'являлося. Трава, ґрунт, каміння - все довкола вкрилося білою, як пух, речовиною. З-під самого майданчика то в одному, то в іншому місці сочилося бліде світло.
Ніби під ним щось було, окрім землі. Кейн і Неш підійшли до майданчика зовсім близько і зупинилися вдвох, трьох кроках від його сяючого краю. Кейн на те, що відбувалося, все ще реагував доволі в'яло, зате Неш, поки вони йшли, вся змінилася: була надзвичайно сповнена бадьорістю та енергією. Мнучи рукою поділ своєї вечірньої сукні, вона то поривалася підійти до прибульця впритул, то навпаки розвернутися і втекти від гріха подалі. У ній боролися протилежні почуття і бажання, але вона не зробила ні того, ні іншого. Стояла на одному місці і широко розплющеними очима буквально всотувала в себе усе, що бачила. І вона, як і будь-яка нормальна людина, глибоко в душі не вірила, що це прибулець, справжній прибулець!
Жадібно його розглядаючи, вона вважала, що в освітлений лампочками ящик заліз якийсь дивак і з якоюсь метою розігрує їх. Ну, а те, що вона спочатку сприйняла його за прибульця, легко пояснюється: вечірка, випивка, нарешті прагнення, можливо, навіть несвідомо бажання побачити один раз у своєму житті дійсно щось незвичайне, казкове, таке, від чого подих забиває у грудях. Ось вона і піддалася спонтанному бажанню сприйняти дійсне за бажане. І в той же час вона відчувала, що щось негаразд. Плавлячи ґрунт і перетворюючи траву на декілька десятків метрів довкола у витягнуті, срібні нитки жовтий майданчик поновив свій ріст.
«І корабель...Як пояснити це?» - думала Неш.
Одним своїм краєм майданчик вперся у великий камінь. Розгоряючись, він наливався зеленим світлом. Потім, ніби шматок масла на гарячій пательні, почав плавитися, провалюватися крізь землю. Коли камінь зник, майданчик витягнувся вперед ще на півметра, повільно розвернувся. Тепер прибулець йшов до свого корабля. Лівою рукою він кликав їх за собою, і вони підкорилися. Легко та без опору.
“Всім же відомо, що прибульці існують тільки на екрані та у коміксах, - міркувала Неш, - тоді чому я іду за ним, ніби прив'язана?”
Вони йшли під кораблем, він нависав над ними велетенським сяючим куполом. Прибулець не говорив, не вимовив ані звуку. Крок за кроком він наближався до невідомої людям мети. Раптом прибулець безслідно зник разом зі своїм майданчиком, а в нижній частині корпуса корабля з'явилася біла, сяюча лінія. Зсунувшись трохи вбік, вона розвернулася у смугу завширшки три метри. Одночасно в повітрі з'явилися жовті сходинки. Вони піднімалися на борт палаючого громаддя. Неш перша здогадалася, що це таке.
- Сходи, - сказала вона, не повертаючи голови.
Кейн, котрий стояв за її спиною, промимрив щось у відповідь. Думки в нього у голові, як і раніше, обривалися, відчуття нереальності того, що відбувалося,
посилювалося. Він хотів лише одного, щоб усе це якнайскоріше закінчилося.
Він не знав, що саме, тому що втратив здібність до аналізу та раціонального мислення, але, відчуваючи якийсь підсвідомий тиск, котрий мучив і не давав спокою, мріяв позбутися його.
Неш повільно почала підніматися. Ні, вона не боялася, лише остерігалася зробити невірний крок і боялася висоти. Сходинки по-справжньому висіли в повітрі, і нічого, за що можна було б вхопитися руками, вона не бачила. Поклавши ногу на першу сходинку, вона зависла за десять сантиметрів від ґрунту. Кейн обернувся. Ковзнувши поглядом по вогнях далекого міста, він побачив те місце, де вони вперше зустріли чудернацьку істоту.
«Прибулець... Мені навіть смішно вимовляти це слово, але я вимовляю. І мене це чомусь не смішить», - подумав він.
Засохле дерево почорніло і більше не світилося жовто-рожевим вогнем. На місці майданчика залишився прямокутний блакитний слід. Він світився, і трава, яка росла обабіч, почорніла. Трохи подивившись на блакитну смугу, Кейн перевів погляд на свою машину. Вона показалася йому чужою і далекою. І йому зовсім не шкода було її залишати.
«Украдуть», - байдуже подумав хлопець, знову повертаючись обличчям до корабля.
Неш була вже на горішній сходинці цього незвичайного трапа. Її зустрічав прибулець, який невідомо як опинився там раніше за неї. Прибулець не говорив і все ще пересувався дуже повільно. Не бажаючи залишати дівчину саму, Кейн швидко, майже не дивлячись собі під ноги подолав решту сходинок і зупинився позад неї.
Неш, не обертаючись, віднайшла його руку і стисла у свої долоні. Похвилі, жовті сяючі сходинки, по яких вони щойно піднялися, звернулися у світоі нитки, а овальний отвір зсунувся, злився із рештою частин корпусу. Шлях назад було відрізано. Прибулець теж кудись звіявся. Вони були полишені на самих себе. Миттєво отямившись від нав'язаного їй запоморочення, що позбавляло її волі, Неш швидко запитала:
-Кейне, де ми? І куди подівся той світлий хлопець? Пішов? - вираз її обличчя був такий, ніби її вночі сонну перенесли із затишної квартири в дикі джунглі, посадили на гілку якого-небудь баобаба, де вона і зустріла ранок.
-Ну, - Кейн засунув руки в кишені штанів, але сигарет там не було. Він вилаявся, огледівся.
Приміщення, в якому вони знаходилися, освітлювалося м'яким, жовтим світлом. Він заколисував і наганяв дрімоту. Жовті стіни світилися, і в них були помітні якісь багряні закутки, котрі ділили усе приміщення на сектори.
То там, то тут на гладкій поверхні стін з'являлися і відразу зникали темні випуклості. Але так було не всюди: жовті стіни нашаровувалися, зсувлися, ковзали в товщі інших стін. І все діялося без жодного звуку, як уві сні. Кейн мусив навіть заплющити очі від рвзноманіття барвів і незвичайних відтінків, а головне - їх незвичного поєднання.
У нього мерехтіло в очах. Неш несміливо зробила крок усередину.
-Кейне, це готель? Ні? Так? І чому ми в ньому? Ми ж їхали додому. У мене якісь провали пам'яті, - пожалілася дівчина.
Кейн розплющив очі. Ігноруючи світлове божевілля, він дивився на Неш. Спершу на її спину, а коли дівчина трохи обернулася, розглядав її профіль. Обличчя Неш виказувало непідробний подив, який змінювався захватом. Схоже, вона знову не в повній мірі розуміла, що з ними сталося і продовжує відбуватися.
«Готель... Можливо, десь у сузір'ї Оріона це справді готель», - міркував Кейн.
-Де він? Чому не повертається? Я хочу пити. Офіціант! - раптом голосно покликала Неш.
Кейн штовхнув її в спину.
-Неш, замовкни.
-А що я такого сказала? Я дійсно хочу пити, - огризнулася вона, - сам привів мене сюли і ще штовхається, - Неш відкрила рота, щоб ще раз покликати офіціанта.
Кейн відчув , що починає потіти. Він і сам нічого вже не розумів того, що діялося довкола. Але Неш схоже зовсім мізками поїхала: уявляє, ніби вони в готелі.
«Дурнуватий гіпноз», - вирішив він.
Не знаючи, що сказати Кейн подивився собі під ноги. В тому місці, де вони стояли, з підлогою все було гаразд, та вже за два кроки починалася якась нісенітниця: підлрга ділилася, стаючи напівпрозорою, і вже біля дальньої стіни, такої ж жовтої, як все довкола, їх було вже три. Перша, та, на якій вони стояли, - світло-коричнева, щільна та пружна. Верхня - на рівні їхніх колін якась зеленава, і нижня, на глибині кількох десятків від першої. Третя підлога здавалася синьою. Кейн бачив то всі три одночасно, то взагалі жодної, тільки блакитний напівморок, глибина котрого схоже сягала, як у Маріанській западині. Кейн вирішив, що йому зраджує зір. Гаразд, зараз він не буде задивлятися на усю цю чудасію, але коли він виспиться..., а може, це дійсно готель? Чи вони настільки п'яні, що не можуть зрозуміти, що з ними діється? Та ні, дурня! Він же вів машину! Неш почала сердитися.
-Ну і сервес. Лампочок понавішували, а води принести нікому. Офіціанте! - крикнула вона, втрачаючи всяке терпіння.
В приміщенні з'явився зниклий прибулець. Кейн одразу спохмурнів. Він вже було тішив себе надією, що цей тліючий уламок бетону всього лише поід його уяви, і нічого більше.
«Наркотики тут ні до чого. Боб не підмішав у напої... Невже...Ні, треба подумати».
-О! - Неш, ніби це був вчасно підоспілий поліцейський під час нападу грабіжників, кинулася до прибульця.
Важко сказати, хто з них двох, як сприймав реальність, та дівчина чомусь вперто бачила в сяючій прямокутній плиті людину. Можливо, навіть з приємним обличчям.
-Ви тут працюєте? Еге ж? - з надією у голосі запитала вона. - Ну, так ось, ми у вас залишимося на ніч. Принесіть який-небудь сік...Що, що ви сказали? О, ні...На ваш вибір...Будь-який...Гроші, - її чоло зморщилося, - напевно, в машині залишилися. Якщо не заперечуєте, ми розрахуємося завтра, - вона повернулася до Кейна, - що скажеш, Кейне?
-Без проблем, - відповів хлопець, уважно слухаючи її монолог. Він міг поклястися, що прибулець з цієї миті, коли він з'явився, не вимовив ні слова. З ким так жваво розмовляла Неш було відомо тільки їй одній.
-Отже, домовилися, - Неш знову дивилася на прибульця, - а, вибачте, у вас є ліжка? Чи у вас на підлозі, на цинівках, як у Японії!?
У приміщенні з'явилася червона смуга. Розвернувшись у прямокутну площину, вона зависла за тридцять сантиметрів від підлоги.
-О! - схвально мовила Неш, - розкладна, - вона підійшла до ліжка і, не вагаючись, повалилася на нього долілиць. Щелепа Кейна відвисла. Прибулець знову зник. Вони залишишися самі. Насправді він залишився сам, тому що Неш не рухалася. Кейн злякався. Перед його обличчям промайнули жахливі картини, одна жахливіша за другу: ось Неш з пронизливим вереском раптом провалюється в черево ліжка, яке несподівано ожило, волаючи його, Кейна, про допомогу. Або навпаки, піднімається, обертається, і він бачить перед собою люту потвору, від якої кров стигне в жилах. Кейн відчув, як до його спини прилипла сорочка. Він вже анічогосінько не розумів. Намагаючись не шуміти він обережно підкрався до ліжка і схилився над обличчям Неш. Та вона спала! Спала самим звичайнісіньким сном, точнісінько так само, як сплять сотні мільйонів інших людей. Не звертаючи більше уваги ні на що, Кейн повалився поряд з нею і заплющив очі.
«Будь, що буде», - пронеслося у нього в голові.
Настала тиша. Корабель жив своїм життям. Стіни напливали одна на одну, зливалися, змінювали колір, форму. Дві чи три, зібравшись в одне ціле, утворили нескінченний коридор-тунель. І там, далеко-далеко, якщо придивитися, можна було побачити багато незрозумілого, загадкового і таємничого. Почала діяти підлога. Верхня - опустилася, нижня - підтягнулася, середня - залишилася на місці. Тепер відстань між верхньою та нижньою не перевищувала двадцяти сантиметрів. Звідкілясь на стикові однієї із стін та стелі вже вкотре з'явився прибулець. Різноколірна плита з дрейфуючими по жовиій поверхні розводами та вузлами. На людей, що спали він уваги не звертав. Він йшов, не ковзав і не летів. Повітря на його шляху густішало, і він, пробиваючи напівпрозору товщу, залишав на кожному кроці частинку самого себе. І раніше, ніж він досяг потрібної йому стіни, в приміщенні між його двома протилежними кінцями утворилася лінія з п'яти непорушних одинакових прибульців.
У повітрі, довкола першого і головного, з'явилися різноколірні смуги довжиною від десяти сантиметрів до півметра. Вони світилися. Переважно - рожево. Але були також жовті, червоні, зелені. За структурою порожні. Іноді суцільні. Зависнувши в повітрі, вони більше не зникали.
Наблизившись у притул до жовтої стіни, прибулець зупинився. Якби на його місці була звичайна людина, можна було б подумати, що вона розглядає темні випуклості на гладкій жовтій стіні. Можливо, так воно і було.
Тулуб прибульця розділився, з'явилися дві прямокутні, з багряними вузлами, що світилися, руки. Ліва - по самий лікоть увійшла в довту стіну. Спалахнули і зависли в повітрі якісь напівкруглі предмети. Деякі вийшли із стіни повністю, інші - виступили тільки якоюсь своєю частиною. Доволі бадьоро прибулець почав торкатися їх руками. Коли кількість таємничих предметів зросла у декілька разів, рука прибульця почала занурюватися їм усередину. Іноді пробивала наскрізь. Одночасно в повітрі з'явилися короткі зелено-білі смужки довжиною всього сантиметрів а'ятнадцять. Схоже вони були якось пов'язані з напівкруглими предметами.
Захопившись незрозумілою діяльністю, прибулець бувало повністю або частково занурювався у жовту стіну разом зі своїми «приладами». Тоді весь рух у приміщенні припинявся і поновлювався лише з його появою.
На жовтій, з рухомими темними випуклостями, стіні проступила біла лінія звдовжки десять метрів. З'явилося зображення. Спершу витягнуте, та коли лінія розвернулася у смугу завширшки два метри, об'ємне. Внизу швидко пропливало море вогнів. Угорі виднілися сузір'я яскравих зірок.
Корабель покидав Землю.
Упевнившись, що все як слід, а може, помилувавшись вогнями нічної планети, прибулець повернувся до ліжка, на котрому спали полонені.
Неш несподівано завовтузилася, присунулася до Кейна. Його рука лягла на її талію. Обличчя дівчини одразу ппосвітліло, зробилося спокійним і безжурним.
Повільно, ніби роздумуючи, прибулець почав занурюватися у підлогу. Похвилі він був вже на глибині півкілометра. Слабкою жовтою іскрою мерехтів в темно-синій товщі незрозумілої речовини.
А Неш снився сон. Поганий сон. Вона поверталася з вечірки і їй зробилося зле від зіпсованого пива.
|
