Кейну здалося, що він усе зрозумів.
-Але бувають випадки, - продовжувала розповідати замість Аррела Ломма, - від корабля нічого не залишається…
Кейн жестом перепинив її.
-Вибач, але тепер я, здається, розумію, чому алетони так ганялися за уламками вашого корабля.
Ломма ствердно кинула.
-Ясно, - Кейн знову приготувався слухати. Неш в розмову не втручалася, вона спостерігала і робила висновки.
-Коли знищуються і уламки, корабель-система знаходить нас по емло-сигналу, і або висилає корабель, або викликає підмогу з найближчої планети. Але це в ніякій мірі не применшує ваших дій і вашої хоробрості. Алетони – небезпечні істоти, дуже підступні і жорстокі. Мало хто зважується мати з ними справи за власним бажанням. Дякуємо вам ще раз. Ви нам дуже допомогли.
Тут Кейн згадав про корабель Тондора. Він не знав, скільки саме часу промайнуло з часу посадки, але відчував, що їм пора вже відлітати з цього нічим не засміченого до сьогоднішнього дня світу. Інакше вони залишуться тут вже в чотирьох.
-Не заперечуєте, якщо ми продовжимо розмову на кораблі? Зручніше, та й нового нападу алетонів можна не боятися. Напевно, їх тут багато? Та й в часі ми обмежені. Чи ви залишитеся і будете чекати тут своїх? Напевно, вони вже отримали сигнал тривоги?
«Шкода, якщо вони залишаться. Мені подобається їхня компанія», - подумав Кейн.
Ліва щока Ломми просвітліла, наповнилася блідими блистками, котрі, ніби пилинки в сонячному промінні, кружляли і відкидали короткі промінчики всередині її шкіри.
Кейн природньо витріщився.
Неш спочатку вжахнулася, та вже в наступну мить відчувала, що заздрить їй і теж хоче мати таку шкіру! Це було так красиво! Обличчя Аррела не змінилося. Схоже, вони були одним організмом, розділеним задля якоїсь мети на два.
А ми його знайдемо? – засумнівався Кейн, трохи шовкований рішенням Аррела.
«Звісно, я сам запропонував, та не гадав, що вони погодяться. Ну і справи! Ми будемо катати прибульців!» - подумав він.
- Власне кажучи, навіть не ми самі, - додав Кейн, - наш корабель. Він знайде ваш?
- Звичайно, вони однакового класу. На мою думку, ваш навіть досконаліший. Ви так і не відповіли, звідки він у вас? Самі ви його, певна річ, не могли збудувати, - голос Аррела лунав надміру впевнено.
Кейну дуже-дуже хотілося відповісти, що вони його збудували, але він змушений був заперечливо похитати головою. Як і раніше, він не хотів починати знайомство з брехні.
- Нам його дав Тондор, - відповіла Неш. – Ви знайомі з ним? Він не схожий на людей, але він добрий і теж подорожує.
«Добрий? – здивувався Кейн. – Чому це вона його захищає?»
- Він схожий на нас? – запитала Ломма.
-Ні, швидше за все, на свій корабель, - пожартувала Неш, - розуміючи, що в її словах є частка правди.
Їй подобалося розмовляти з цими новими прибульцями. Вони були такими доброзичливими, і з ними було так легко! Не те, що з людьми на Землі.
- З елавірами ми рідко зустрічаємося, - подумавши, відповіла Ломма, - вони населяють п'яту від Андромеди галактику, живуть відособлено і займаються малозрозумілою діяльністю. Загалом, подорожують, як ти сказала, і розміщують на різних планетах свої станції.
«Нам це відомо. Тондор сам сказав", - подумала Неш.
-А навіщо вони їм? – Кейн розумів, що їм випала чудова нагода дізнатися якомога більше про їхнього таємничого друга і покровителя. Загадковість Тондора, котрій не було видно кінця, починала його втомлювати і дратувати. «Як голландський сир, коли його надто багато», - зауважив Кейн.
- Напевно, не можу відповісти. Здається, для коректування простору і контролю стану планет. Це ж вони їх створююють… Загалом, елавіри – творці.
- Он воно що, - протяг Кейн, обертаючись до корабля. «Тоді зовсім вже не зрозуміло, навіщо ми йому? Може, збирає зоопарк. Щось на кшталт представників найвідсталіших народів галактики», - міркував Кейн.
- Ми ще встигнемо про них поговорити, - Ломма зійшла з місця і в супроводі Аррела рушила до корабля Тондора. У їхні ході не було нічого дивного і рухалися вони, як звичайні люди.
Взявши Неш за лікоть, Кейн мовчки пішов слідом. Йому раптом захотілося сказати: «Нам неймовірно пощастило. Ми зустріли прибульців схожих на людей. Привітних і доброзичливих. І можливо, відвідаємо їхню планету». Але він нічого не сказав.
Коли вони наблизилася до корабля, в повітрі залишилося всього чотири сходинки. Дві безслідно зникли. Кейн зрозумів, що саме в такий спосіб корабель нагадує їм, що часу до старту залишилося небагато. Коли зникне остання сходинка, він зачиниться і полетить до Плутона.
«Значить, Тондор не блефував коли говорив, що полетить без нас», - згадав Кейн.
Пропустивши гостей і Неш вперед, Кейн піднявся останнім. Сходинки одразу зникли, отвір у нього за спиною затягнувся і зафарбувався у жовтий колір. У приміщенні. просторому для двох, одразу стало тісно. Але Аррел впевнено підійшов до пульта керування і, не сідаючи в крісло пілота, торкнувся бузкової смужки, котра непорушні висіла в повітрі в двох сантиметрах від жовтої поверхні пульта. У ту ж мить розміри приміщення якимось чином збільшилися в декілька разів.
«Треба запам'ятати,»- сказав собі Кейн.
- Здорово! – він захоплено стиха свиснув.
Неш сказала: «Браво!»
Кейн звернув увагу, що одночасно зі збільшенням розмірів приміщення перед пультом з' явилося ще два стільці. Аррел повернувся до Ломми. На людей він не дивився.
- Система керування схожа з нашою. Гадаю, нам варто познайомитися з торнами ближче.
- Можливо, - легкий поворот красивої голови, і погляд Ломми зупинився на застиглих Неш і Кейнові.
Згадавши запізніло, хто тут власне господарі, Кейн зійшов з місця, підійшов до пульта керування, сів на своє місце. Неш одразу сіла поруч. Для Кейна до цієї хвилини було загадкою, як збільшити розміри внутрішніх приміщень корабля, але те, як підняти його в повітря він засвоїв добре.
Мовчки, ні на кого не дивлячись, він накрив долонею жовту, сяючу смугу. Корабель легко відірвався від білої поверхні і, залишивши під собою димне попелище, почав набирати висоту.
