Їх було двоє. Вони дійсно нагадували людей. Власне кажучи, вони мало чим відрізнялися від Неш і Кейна. Принаймні, так здавалося на перший погляд.
Це були чоловік і жінка, точніше – молоді хлопець і дівчина. Приблизно одного з Кейном віку, однакові на зріст, вони і зовні були схожі одне на одного. Темне, блискуче (ніби на нього було вилито не один флакон лаку) волосся дівчини було довше, і важкими рівними пасмами лежало у неї на спині. Очі карі, нормальних розмірів, але зовнішній вигляд чужинців все ж змусили Кейна затамувати подих. Зіниці були вкриті блискучою, напівпрозорою плівкою, і зображення, потрапляючи на неї, не затримувалося, а ніби провалювалося всередину, переходячи на сітківку другого ока, яке було і не каре, і не сіре. Воно розгорялося слабким жовтим вогнем, але не настільки сильним, щоб це різко впадало у вічі. Як на Кейна, котрий бачив вже не одного прибульця, це були звичайні людські очі. У Тондора і плармів очей взагалі не було, а ось обличчя… Це вже зовсім інша справа. «Такого я дійсно ще ніколи не бачив», - подумки зауважив Кейн.
Він розумів, що людську істоту з таким обличчям можна зустріти хіба що у фантастичному фільмі. Воно мало правильний овал, і по-своєму було красивим. Але шкіра, швидше смуглява, ніж біла, як і волосся, ховалася під товстим шаром якоїсь прозорої речовини, котра, судячи з усього, не заважала істотам дихати, за умови, що вони взагалі дихали. Як Кейн не приглядався, але він так і не розгледів на обличчях жодної зморшки чи складки, або хоча б волосинки. Обличчя були абсолютно гладкі і всюди однакові.
І ще одне, що вразило Кейна не менше за інше: шкіра обличчя прибульців мала декілька внутрішніх шарів, котрі, роблячись по черзі прозорими, світилися блідо-жовтим світлом. Та всі зміни відбувалися так повільно, що очі Кейна встигали звикнути до них перш ніж вони закінчувалися чи починалися. Був у цих нових прибульців також і одяг, але дивний, такого ж кольору, як і обличчя, він, мабуть, відігравав роль другої шкіри. Та вгледівши кишені, Кейн відкинув це абсурдне припущення. Сумнівно, що в Галактиці існують люди з кишенями на шкірі, хіба що якісь перевертні із сімейства сумчастих.
Вони стояли і розглядали одне одного. Неш була сповнена цікавості і нетерпіння. Про свою подерту сукню вона не думала, як Кейн не думав про свій зім'ятий костюм. Якщо до цього додати ще дайвери, захисні скафандри, котрі продовжувалися світитися, хоча і з меншою інтенсивністю, а також корабель Тондора, вигляд вони мали, м' яко кажучи, чудернацький. Невідомо ще, хто кого більше вразив.
«І чого Кейн мовчить? Пауза затяглася, нехай вже скаже що-небудь», - подумала Неш.
Кейн заговорив:
-Все закінчилося. Можете більше не ховатися.
Ніщо не змінилося в обличчях прибульців.
«Напевно, не зрозуміли, - здогадався Кейн, - доведеться скористатися мовою жестів».
Але..
- Дякуємо. Ви нам дуже допомогли, - відповів хлопець з жовтою шкірою-одягом. З обличчям, котре одразу витягнулося від здивування, Кейн дивився на губи цього чужинця. Голос у нього був нормальний і слова він теж вимовляв правильно.
- Не варто, - Кейн махнув дайвером, - якби не їхній корабель, ми б справилися за декілька хвилин. Хто вони?
« Мені хто-небудь пояснить, чому всі прибульці знають земну мову? Вони що, вивчають її в наших коледжах?»
- Алетони, - відповіла дівчина. Вона теж говорила ротом, без різних там хитрощів.
Кейн несвідомо перевів погляд на її фігуру. Вона була нічого, незважаючи на дивний зовнішній вигляд. Віддалено дівчина скидалися на світлу мулатку, мама якої вчинила гріхопадіння з мексиканцем. Звісно, матуся була білошкіра.
- У вас з ними війна? – Кейн вважав, що він правильно оцінив ситуацію.
-Війна? – в голосі хлопця-чужака відчулося нерозуміння.
-Алетони нападають просто так, задля розваги, без будь-якої мети- пояснила «мулатка», - вони не люди, і ми не розуміємо одне одного. Побачивши Неш чи тільки зараз звернувши на неї увагу, вона на знак привітання схилила трохи голову. Неш, котра стояла трохи позаду Кейна, щось не виразно проказало у відповідь.
«Вони не люди, і ми не розуміємо одне одного. Виходить, себе вони вважають людьми», - Кейн мугикнув.
-А ви звідки? Це ваш корабель? Раніше ми вас тут не бачили, - дівчина-«мулатка» знову дивилася на Кейна. Схоже вона вважала його головним.
«Цікаво, - міркував тим часом Кейн, - у неї такі самі груди, як у Неш, чи вона взагалі їх не має?»
Погляд Кейна, ніби у відповідь, ковзнув по одязі незнайомки. «Ні, схоже з грудьми у неї все гаразд. А з іншим? – він подивився трохи нижче. – Ніби на двостатевого мутанта не схожа».
Кейн збадьорився.
- Ми збиралися в Туманність Андромеди. Якщо ми зараз дійсно там, то здалека. Корабель наш… - брехати Кейну не хотілося і він додав:- На деякий час.
-Ви в зоряній системі Роланора. По вашому дійсно – Туманність Андромеди,- пояснила чужинка. - Ми не думали, що там, звідки ви прилетіли, існують істоти, котрі володіють такими високорозвинутими технологіями,- додала вона.
Кейна слова дівчини заінтригували.
-А що там живуть лише одні дикуни? – поцікавився він.
На обличчі дівчини, такої дивної, незвичайної і красивої, не відбилося ніяких почуттів.
- Не те, щоб дикуни, але галактика, точніше та її частина, звідки ви прилетіли, не місце для нормальних людей.
Неш нагородила її холодним поглядом.
«Сама ти…» - схаменувшись, Неш заборонила собі думати, злякавшись, що прибульці, можливо, зможуть підслухати її думки.
-Але про це ми поговоримо потім. Я – Ломма. Він – Аррел, - відрекомендувала себе і свого супутника чужинка.
- Кейн, Неш. Дуже приємно. Самі-то ви звідки?
- Із сусідньої зоряної системи. У нас щось на зразок вашої… весільної подорожі.
Неш вражено охнула. Виходить, у прибульців теж буває медовий місяць. Хотілося б знати, як вони його проводять. Кейн теж був здивований. Все це так не в'язалося з тим зразком прибульців, що був нав' язаний їм спілкуванням з Тондором, і зовсім коротким з плармами.
-Ви, я бачу, знаєте про нас доволі багато. Звідки така приголомшлива обізнаність. Телепатія? Чи ви просто відвідували нашу планету?
Прибульці дивилися прямо їм у вічі. Відповіла Ломма:
-Ні, але ми чули про вас.
-Ваш корабель? Де ви його взяли? – запитав Аррел.
«От причепився!»- подумав Кейн.
-Я вже пояснив. Нам його дали на годину.
Затиснувши дайвер під пахою, Неш підійшла і зупинилася поряд з Кейном. Все, чому вона зараз була свідком, було таке незвичне і цікаве! Вона нічого не хотіла пропустити.
- У вас є тут якісь міста, бази?
Кейн вирішив вчинити над прибульцями справжній допит. «Вони ж запитують, чим я гірший?»- подумав він.
-Ні,-Ломма заперечливо похитала головою, - як я вже казала: ми подорожуємо. Планета, на котрій ми зіткнулися з Алетонами, тільки освоюється. Не нами – іншими. У нас є корабель. Головний, але він далеко, в космосі. Надіюсь, він не постраждав.
-Головний? – здивувався Кейн. – Як це?
- Високі технології дозволяють створювати кораблі-системи, котрі у випадку руйнування одного корабля генерують інший - точну його копію. Самі кораблі-системи знаходяться в певній точці простору і можуть містити в собі декілька десятків, а то і сотень своїх однотипних копій. І так, поки використається весь запас. Знищується один корабель – одразу народжується інший. За час нашої подорожі, - Ломма повернула голову до уламків свого корабля, ії губ торкнулася легка усмішка,- це наша друга втрата.
«О! – здивувалася Неш. – То вони ще й посміхаються. Ну, в такому разі ми швидко знайдемо спільну мову!»
-Так, генерують свої копії, - повторила Ломма, продовжуючи чомусь усміхатися.
«Вона думає, що я нічого не второпав», - Кейн пройнявся до неї легкою зневагою.
-Але яким чином ви добирається до головного корабля, коли знищено його однотип? Як тепер? – запитав Кейн.
Відповів Аррел:
- Нічого складного. Ми, зрозуміло, і самі можемо пересуватися в просторі на певну відстань. Але такий шлях надто ризикований. Та й енергія витрачається у недопустимо великій кількості, як наша власна, так і ума-ламмерів. Зазвичай, на місці катастрофи завжди щось залишається: уламки, розбиті прилади. А кожен уламок корабля, кожний мікрон поверхні має свою власну пам'ять, енергетичний вузол і систему росту. Корабель виростає з уламків, і ми знову можемо подорожувати в космічному просторі, відвідувати зоряні системи і інші світи. Правда, цей шлях довготривалий. Набагато простіше і зручніше дочекатися, коли прилетить посланець від корабля-системи.
|
