На базі на них чекав ще один сюрприз. Тондор. Він прийшов їх зустрічати. Як звичайно, він стояв на жовтому майданчику неподалік від першого ряду апаратів. Як тільки вони приземлилися й вийшли з корабля, він повернувся в їх бік. Неш, вражена тим, що з нею трапилося і нажахана думкою, що могло трапитися далі, йшла як сновида. Нічого не бачачи і не помічаючи. Навіть того, що знаходилося за спиною господаря Плутона. А те, що там знаходилося, було неменш дивним, ніж усі ці кораблі і апарати. Особливо, якщо зустріти подібну картину на Плутоні.
В десяти кроках від жовтого майданчика, в оточенні велитенських споруд сидів… чоловік! Самий звичайнісінький чоловік, за самим звичайнісіньким письмовим столом. На Тондора, і все що діялося довкола він не звертав уваги. Ніби і не бачив нічого. Чоловік спокійнісінько сидів, і не звертаючи ні на кого уваги, уважно переглядав якісь папери. Брав з теки, котра лежала перед ним на столі, швидко пробігав очима, і відкладав вбік. На ньому була біла сорочка, сіра в червону смужку краватка, була трохи послаблена: схоже надворі, на невидимому з Плутона дворі – була спека. Дорогий піджак був акуратно почеплений на спинку стільця. Трохи далі виднілася книжкова шафа, одна полиця, котрої була повністю заставлена книгами. Комп'ютер на окремому столику, поряд акваріум, в котрому ліниво плавали рибки. Далі інтер’єр кабінета обривався і починалася база Тондора. Така, якою її за останні тижні звикли бачити Кейн і Неш.
Побачивши незнайомого чоловіка тут, серед усьго цього, і його кабінет, Неш зупинилася і тільки притисла до грудей одну руку. Вона нічого не промовила. Тільки дивилася і відчувала, що їй знову робиться зле. Те, що вона зараз бачила, було понад її розуміння. Взагалі, вже щось абсурдне!
Не привітавшись, не поцікавившись де вони були, Тондор одразу перейшов до справи. Він сказав:
-Полковник ФБР, Джон Фрідлі. Він очолить операцію щодо вашого переслідування і захоплення.
Неш, ніби перетворилася в одну із рибок в акваріумі полковника. Широко розплющивши очі, вона то відкривала, то закривала рота. Певно, хотіла сказати щось. Слова Тондора були рівнозначні для неї вибуху атомної бомби в її домашньому басейні. І вона все ще нічого не розуміла.
Кейн чомусь почервонів, обличчя його засмикалося. Він теж був вражений. Та все ж, з іронією запитав:
-Він що, збирається до нас у гості?
-Ні,- заперечив Тондор, - Ви повертаєтеся на Землю.
Це був ніби вирок.
Кейн, здавалося скам’янів.
Неш стиха зойкнула. З очей в неї потекли сльози. Вона намагалася стримати їх. Та де там! Сльози текли, тай текли.
«Господи, що це за жарти такі…Ну і день сьогодні. Спершу руки, тепер ось це. А…а що, коли він не жартує?» жахнулася подумки вона.
-Можете з ним привітатися,- запропонував раптом Тондор.
-Добрий день,- машинально проказала Неш.
І, о диво, чоловік за столом, здається, справді її почув! Це було неймовірно! Він підняв голову, прислухався. Його обличчя, загалом, приємне і привабливе, зробилося сердитим і роздратованим.
-Еліс!- різко покликав він по селектору.
Майже тієї ж миті, відкрилися невидимі з Плутона двері кабінета, і всередину увійшла, постукуючи закаблуками, струнка жінка, в сірому, діловому костюмі. В руках вона тримала синю теку, до якої притискала свої окуляри.
-Так, сер?
Темно-сірі очі полковника дивилися на неї так, ніби вона була його теща, до того ж, не надто любима.
-Якщо хтось, від нічого робити, надумав прослуховувати мій кабінет, нехай робить це пофесійно! - чоловік карбуваа слова, як монетний двір срібні долари, - що це за шум, голоси?
Жінка нагадувала маленького, наляканого кролика.
-Все, йдіть,- полковник опустився на свій стілець.
-Так, сер,- прошепотіла секретарка, повернулася і тихенько причинила за собою двері.
З запаленою цигаркою в руці, полковник знову занурився в робту.
-Сейозний мужик,- з деякою повагою в голосі проказав Кейн.
Але цього разу полковник, схоже, нічого не почув. А потім, взагалі зник, разом з частиною свого кабінета.
-На Землі ми будемо виконувати якусь місію?- Кейн сам дивувався, що говорить так спокійно. Ніби мова йшла про когось іншого.
-Ваш корабель. Вн готовий,- посвящати їх в деталі свого плану, Тондор схоже не мав наміру.
Кейн не переймався. Він уже звик до його манери спілкуватися. Одні лише натяки і таємниці.
«З нього би вийшов чудовий шпигун!»
В корпусі корабля, на якому вони трохи більше як місяць тому здійснили подорож в туманість Андромеди, з’явився овальний отвір. Жовті сходинки вже висіли в багрянному повітрі: ніби запрошуючи піднятися на борт.
-Що, зараз? - скрикнула Неш.
Тондор мовчав.
-Дай мені кейс. Ходи. Не чіпляйся до нього,- тихо промовив Кейн.
Кейс з страшними трубками вони захопили з собою, проти чого, Тондор, схоже, не заперечував. До цієї миті, Неш доволі успішно ховала його в себе за спиною.
-Гаразд, Тондор. Ми пішли. Може ще зустрінемося,- Кенйн повернувся до корабля. В тому, що вони таки зустрінуться, він не мав жодного сумніву.
-До зустрічі,- прошепотіла Неш, збита з пантелику тією раптовістю, з якою Тондрор повертав їх на Землю…В їхній світ. Вона почувала себе зовсім знесиленною.
Тондор не відповів на жодне з прощань. Разом зі своїм жовтим майданчиком, він поволі занурювався в червону, сяючу поверхню бази.
«Плювати йому на нас,- байдуже подумала Неш,- погрався скільки хотів і кинув. А я вже дурна розмрілася. Гадала, так і будемо жити на Плутоні. Народила б дитину… чому б і ні…вибрали б собі якийсь будинок…І на тобі, все шкереберть!..А він, навіть не попрощався. Так, корабель …Але моїх сліз, він теж більше не побачить!»
-Отямся, Неш. І не розкисай,- твердо сказав Кейн, коли вони піднімалися жовтими, сяючими сходинками.
Тондор вже зник і вони залишилися самі.
«Летіть туди, летіть сюди,- міркувала вона, незважаючи на Кейна,- Що я йому, Барбі якась?»
-Зрозуміло, - сказала вона в голос.
Стоячи біля краю освітленого отвору, вона прощалася з дивовижним містом.
«Чи побачу я тебе ще, коли-небудь. Не знаю».
Вона прощалася, прощалася з чудовим світом Тондора, котрий став на короткий час рідним і їй.
Потім отвір затягнувся, злився з жовтими стінами, і корабель відірвався від червоної поверхні.
Вони поверталися на Землю!
