На полі бою залишився останній танк. Самотній і якийсь беззахисний. І взагалі, його присутність тут виглядала недоречною. Помітивши танк, Кейн посміхнувся:
«Хоробрі хлопці. Знають, що на них чекає, але не тікають. Гаразд, належно оцінимо вашу хоробрість. Не стану стріляти, знищу вашу бляшанку голими руками. Вірніше – скафандром,» і він, тицьнувши свого дайвера Неш, не сказавши ні слова, без поспіху пішов назустріч танку.
Неш ошелешено дивилася йому вслід. Їхні скафандри розділилися, і дівчину оточувало лише зелене світло. Опам’ятавшись, вона крикнула:
-Кейне, ти куди? А я?
-Є тут одна справа. Ти залишайся і дивися. Тобі сподобається,- Кейн продовжував йти вперед.
Побачивши одиноку постать, командир екіпажу прийняв рішення вияснити, в чому річ. У нього був наказ знищувати усіх, кого виявлять в районі бойових дій. Правда, до цієї митті їм не вдалося що-небудь знищити – окрім лісу, хоча самі мали катастрофічні втрати. І танк, загрібаючи землю траками, осідаючи на ямах і завалюючись на краях воронок, трохи звернув з попереднього курсу, і тепер рухався прямо на Кейна.
Так, це був поєдинок. Один на один. Творіння рук людських, проти творіння…не людських.
«Дурна ситуація,- міркував Кейн, дивлячись, як наповзає танк,- До чого це геройство? Я давно міг вже перетворити його на купу брухту. Гаразд, відступати вже пізно. А який я в біса спокійний! Прямо зомбі якийсь!» - він несвідомо усміхнувся.
Відстань, котра їх розділяла, швидко зменшувалася. Вони йшли один на одного. Лоб у лоб. Маленька людина, беззахисна і беззбройна і грізна машина, котра одними лише гусеницями, могла розчавити тисячі таких як Кейн.
Блював білими короткими спалахами крупнокаліберний кулемет. І хоча кулеметник попадав в ціль – людина, ніби нічого і не було, залишалася на ногах. Захисного скафандра ніхто з екіпажу танка не бачив.
-Джоне, а ну його ракетою,- крикнув водій, повертаючи до командира екіпажу своє спітніле обличчя,- У нас, здається залишилася одна.
Лейтенант Доминго витер долонею також спітнілого лоба.
-Зачекаємо, Семе.
Вони зіткнулися. Кейн і багатотонна машина. Кейн навіть не похитнувся, і продовжував йти вперед. Він ні про що не думав, не кліпав очима, і дивився тільки вперед. І чомусь гармата танка дратувала його найбільше. Напевно тому, що вона продовжувала з завиванням і гуркотом безперервно викидати з себе сяючі, розпечені снаряди, котрі одразу застрягали в його скафандрі на рівні обличчя.
Кейн несвідомо зажмурився і зробив декілька кроків навпомацки. Та потім знову дивився. І хоча траки танка крутилися вперед, сам він почав зсуватися назад. Двигуни ревіли так, що здавалося ось-ось вибухнуть. Але Кейн своїм скафандром, ніби бульдозер лопатою, штовхав його перед собою. Видовище більш ніж просто фантастичне!
Захлинаючись, строчив кулемет. Кейн був від нього всього лише в кількох кроках. Чередою з’являлися перед обличчям яскраві спалахи. Від них він майже нічого не бачив навколо. Тільки освітлене сліпуче коло, густо втикане ніби гвіздками білими клинцями. То були кулі, котрі застрягли у захисному скафандрі. Їх було дуже багато і вони не зникали. Лише змінювалася форма кола, спотворюючись, коли змінювався приціл кулемета. Але коло було постійно, чим дратувало Кейна невимовно. Раптом, він викинув вперед руку, і спробував схопити гаряче дуло. Не дістав. Іще одна спроба. І знову не пощастило.
«Я тебе все одно розчавлю!- як закляття повторював подумки Кейн,- А твій кулемет і гармату зав’яжу вузлом,» - він натис сильніше.
Танк поволі зсунувся назад ще на якийсь метр. Так Кейн протягнув його вже на десять метрів, не зважаючи на те, що машина відчайдушно боронилася, і її траки прорили в землі два глибокі рови. Але потім корпус танка раптом накренився і почав задиратися вгору. Він потрапив у воронку, котра знаходилася позаду. І Кейн не зволікав скористатися цією чудовою нагодою. Щось прокричавши, він навалився всім тілом на корпус, і скинув танк у воронку. По-крайній мірі, там опинилася вся задня частина корпусу. Танк скидався на мамонта, загнаного мисливцями у западню. Траки безперешкодно вертілися, лязгали з’єднання у повітрі – не в силі зачепитися за край воронки. Знову здійнялася хмара чорного диму.
Продовжував стріляти кулемет. Поновила вогонь гармата. Але Кейну все це було вже байдуже. Він все тис і тис на корпус. І в тому місці де густе фіолетове світло скафандра торкалося металу, він вкрився блідими рухомими плямами, котрі переміщуючись по всьому скафандру змінювали свою форму і розміри.
Гармата танка, котра до цього часу була дуже високо задерта вгору, раптом опустилася, і почала вбивати снаряд за снарядом прямісінько Кейну в груди. Вірніше, в те місце скафандра, котре захищало його груди. Осліплений спалахами пострілів і вибухів, Кейн на якусь мить втратив свідомість, відсахнувся і впав на спину.
Ще лютіше заревіли двигуни. Ще більше було викинуто чорного диму. Танк почав вибиратися з воронки. Але Кейн був вже на ногах, і захисний скафандр – діаметр якого збільшився на декілька метрів – зіштовхнув машину назад на дно ями.
Це було початком кінця. Плямиста, розпечена від безперервної стрілянини гармата зігнулася, сплющилася, відламалася від башти і гупаючи по металу, впала на дно воронки. Зсунулися броньовані плити, розплющилося дуло кулемета. Зсередини башти до слуха Кейна долинали крики, якийсь шум. Хтось намагався відкрити люк, і вибратися з танка, котрий ось-ось мав перетворитися у сталеву могилу. Пізно. Башта сильно деформувалася, і люк заклинило. Башта сплющувалася, витягувалася. Кейн діяв наче прес. Все давив і давив. І…отримував задоволення
Зі скреготом башта зірвалася зі свого місця, і розмащуючи по металу розірваний на шматки екіпаж, важко почала з’їжджати назад, продавлюючи корпус, і заганяючи щойно заглухлі двигуни у землю. Корпус танка рвала, нищила невідома сила. Броня тріскалася, ніби спечена глина. Снаряди шерегами розкочувалися в блискучі пластини. Тиск був настільки неймовірним, що вони не могли навіть вибухнути!
Кейн вискочив на корпус. Башта ще більше з’їхала назад. Густо світився фіолетовим світлом захисний скафандр, освітлюючи метал, що рвався на шматки і стіни воронки, котрі вгиналися, ширшали в боки. Танк повільно загрузав у землю. Останній удар і на поверхні залишилася тільки сплющена башта, котра проломивши відсік де знаходилися двигуни, зайняла їхнє місце. Самі двигуни зникли під танком. Кейн зробив крок, потім ще. Зупинився майже в середині металевого майданчика. Далі руйнувати було нічого. Він переміг! Таки переміг!
Ніби привид, на краю воронки з’явилася Неш. Не промовивши слова, вона якусь мить дивилася на Кейна – і погляд в неї був трохи наляканий – потім вниз на розчавлений танк. Вона була вражена до глибини душі. Щоб без зброї, самотужки, і зробити таке з грізною машиною…Ні, це щось надлюдське і незрозуміле. Звісно, скафандр, це вона розуміла, та все ж у неї було враження, ніби Кейн дійсно знищив танк одними тільки руками.
Вона мовчала довго. Десь кілька хвилин. І Кейн мовчав, але з іншої причини – відпочивав і приходив в себе після такої неймовірної напруги. У нього перед очима і досі мерехтіло коло з кулеметних куль.
Нарешті Неш промовила:
-Кейне, це – я.
Кейн не рухався, потім повернув до неї голову. Його освітлене скафандром обличчя було лякаючим і притягуючим одночасно. Неш зрозуміла, зараз Кейн далеко від неї. Можливо, навіть не помічає, що вона прийшла.
«Напевно, він відчуває себе титаном.»
Кейн мовчки почав вилазити з воронки. Неш на всякий випадок відступила від краю. Поговорити вони не встигли. Не вистачило часу. Кейн саме зупинився навпроти неї, коли це над лісом почувся зростаючий шум. І шум цей швидко наближався.
«Гелікоптери,» - здогадався Кейн, беручи з рук дівчини свою зброю.
-Тримайся,- кинув він.
-Я…тримаюся,- Неш дивилася на нього широко розплющеними очима.
Шум від гвинтів, котрі розсікали повітря, ставав все гучнішим і яснішим. З’явившись над лісом, гелікоптери високо перелетіли смугу вогню, котра не спадала і продовжувала освітлювати все навколо. Їх було п’ять. Два відразу ковзнули вниз, як тільки стіна вогню залишилася позаду – і пішли на зближення. Інші три, ніби не бажаючи їм заважати, розлетілися в різни боки.
«Потім, певно, будуть літаки, ракети і ще бог знає що,»- подумав Кейн, готуючись до нової битви. Він не злякався, не відчував втоми, був ніби машина, яка хотіла одного – продовжувати і продовжувати нищити. І так до кінця!
|
