-Проходьте, майоре. Сідайте.
Ніколас Янг, майор військової розвідки, пройшов по товстому, східному килимі, і опустився на запропонований полковником стілець.
Полковник Фрідлі сів також.
-Друга зустріч, Ніколасе. І знову у справі техаського об’єкта. Це вже стає традицією. Вам не здається?
Майор сухо усміхнувся. Те, про що він думає, полковнику не обов’язково знати.
-Радий вас бачити, Джоне,- він відкинувся на тверду спинку стільця,- Келліган був там. Як ми і передбачали,- майор Янг одразу перейшов до справи,- Вчора вечором, біля дев’ятої годити.
-Знаю. Мені вже повідомили,- полковник Фрідлі звівся на ноги, підійшов до бару, відкрив дверцята, дістав звідтіля пляшку віскі і, прихопивши дві склянки і карафку, повернувся до столу, - Цього разу я пригощаю,- він залишився стояти біля столу, - Дегустуєте? Мені тут подарували на днях.
-Не відмовлюся.
Полковник відкоркував пляшку. З бульканням полилася в склянки рідина. Запахло спиртом. Запропонувавши склянку гостеві, з іншою, полковник Фрідлі опустився у своє крісло.
Чудовий смак,- відмітив від, - лід спеціально для вас, Ніколасе. І так, почнімо з Теда Хопера. Як я зрозумів, місцевий пастух?
Майор ствердно кивнув.
-Живе поряд. Якщо нам щось і відомо, то тільки завдячуючи йому. Він випадково опинився на місця пригоди. Клянеться, що Келігана раніше ніколи не бачив. Зупинився побалакати,- майор Янг посміхнувся,- Машина, бачте йому сподобалася. На запитання, що робив біля дерева, відповів, що шукає заблукавшу корову. Ми перевірили. Хлопець не брехав. Корова дійсно загубилася. Доречі, того вечора, він її так і не знайшов. Келліган і Макколін з’явилися саме в ту мить, коли…
-Хвилиночку, Ніколасе,- перебив полковник,- Дівчина була з ним?
-Ні. Тед Хопер її не бачив. Біля машини Келліган був один. Але розумно допустити, що вона знаходилася десь поряд. Можливо ховалася.
-Зрозуміло. Продовжуйте.
-Так ось,- зробивши лише один ковток, майор Янг більше не пив, і просто тримав склянку у руці,- Вони з’явилися, вірніше, Келліган з’явився саме тоді, коли біля дерева, через випадкове непорозуміння, нікого з наших людей не було. По телефону була домовленість, що як тільки агенти ФБР над’їдуть, місцеві поліцейські поїдуть додому. Ось вони і поїхали. А у ваших по дорозі, як вам це вже відомо, щось сталося з машиною. Як навмисне. І поки водій колупався у двигуні, Келліган і цей пастух, спокійнісінько собі теревенили, стоячи ледве не під самісіньким деревом. Якщо Келліган справді був відсутній увесь цей час, то тепер йому, без сумніву відомі усі місцеві плітки. Дівчина, як я уже казав не виходила з…
-Договорюйте, майоре. Це вже ні для кого не секрет. В певних колах.
-З корабля,- закінчив майор Янг.
«Не думав, що колись мені доведеться подібне вимовляти.»
-В іншому випадку, її б обов’язково помітили. Пастух без сумніву. Ми теж молодці…потрібно було підстрахуватися. Але хто міг знати, що вони з’являться саме вчора. Суцільні проколи, Джоне.
-Не картайтеся, Ніколасе. Просто справа ще не набрала потрібних обертів. Вибачте, Ніколасе, але все це мені відомо від безпосередніх учасників невдалої операції. Мене більше цікавить ваша думка. Ви там були?
-Підключився …потім.
-В Келлігана стріляли. Влучили?
-І не один раз. Снайпері в нас першокласні. Але здається, на нього це ніяк не подіяло. Втік
-Зелене світло?
-Зелене? – на обличчі майора відбилося легке здивування,- Хто це вам сказав? На мій погляд скоріше фіолетове або рожеве, ніж зелене.
Полковник хитнув головою. Рожеве, зелене – дурниці! Хіба це головне?
-Стріляли по світлу?- знову запитав він.
-Так. Тому що самого Келлігана ніхто не бачив. Можливо, через світло. Воно слідувало за ним, ніби прив’язане.
-А ви впевнені, що це була саме та людина, котра нам потрібна?
-Розумію, Джоне. На вашому б місці я теж мав сумніви. Але нас, знову таки, виручив Тед Хопер. Він упізнав Келлігана на фотокартці, коли ми йому її показали. Жодних сумнівів, Джоне. Це був Келліган. І він не хоче з нами розмовляти.
-Він сховався на кораблі? Далі?
-Далі,- майор Янг криво посміхнувся,- А далі, Джоне, як у серіалі «Зоряні війни». Корабель прибульців піднявся у повітря і полетів. Не забувши при цьому зробитися невидимим. Чорт! Хотів би я знати, де це Келліган його роздобув? Не на звалищі ж?
-Не ви один хотіли б про це дізнатися,- заспокоїв його полковник Фрідлі. Повагавшись, він відкрив верхню шухляду свого столу, вийняв звідти коричневу теку. Кейн і Неш, якби були поряд, відразу б її упізнали,- Тут,- долоня полковника лягля на теку,- Вся інфоормація стосовно Келлігана і Макколін. Все, що вдалося зібрати. Друзі, звички, улюблені місця розваг і таке інше. Загалом все, що допоможе нам їх знайти,- обличчя полковника Фрідлі раптом спохмурніло, - Мені не дає спокою одне питання. Ніколасе, на вашу думку, після вчорашнього інциденту, вони наважаться ще раз вийти з корабля? Нехай, навіть в іншому місці, чи залишаться на корабля? І взагалі, що вони в ньому роблять? І що їм потрібно в нас? Ви б на їхньому місці, ризикнули ще один раз залишити корабель?
Майор здригнувся. Полковник Фрідлі пропонував йому відчути себе на місці людей, котрим він і так заздрив. Побачити справжній корабель прибульців. Що не кажи – привабливо!
-Ми поспішили застосувати зброю, - додав полковник,- Це зрозуміло і дурневі. Ми налякали їх. Але якщо вони вважають це прикрим непорозумінням, тоді…Ніколасе, уявіть себе на їхньому місці. Щоб ви зробили? - заохочував полковник.
« З задоволенням,»- подумав майор Янг, а вголос сказав:
-Спробую, Джоне,- він зробив вигляд, ніби розмірковує,- Все залежить від їхнього темпераменту. Якщо вони полюбляють гострі відчуття, і цей випадок їх тільки розважив – вийдуть, але в іншому місці. Можливо, за тисячу миль від Техасу. І потім, ніякої провини вони за собою не мають. Я б на їхньому місці вийшов,- майор Янг посміхнувся,- Хоча б для того, щоб похизуватися кораблем перед своїми друзями. Гадаю, і їм не чужі звичайні людські недоліки. Треба тільки встановити які саме.
-Хм, - полковник Фрідлі прискіпливо дивився на нього,- В ваших словах є крапля здорового глузду.
-Там їх багато,- пожартував майор,- Звісно, тепер вони будуть обережнішими, але шанс познайомитися з ними в нас, мені здається, все таки є. Можливо останній.
-Гаразд. Що об’єкт? Якісь зміни?
-Нічого. Всі експерименти припинено. Чекаємо на новий лазер і робота, котрий спробує проникнути всередину об’єкта. Тепер вже згори. Винищувачі, котрі здійснили посадку на дах об’єкта, все ще можна бачити…Побачимо. Мене, особисто, ось що дивує, Джоне – чому Келліган з’явився так близько від об’єкта? Не думаю, що він повернувся по свою машину. Він знав, або здогадувався, що її залишено як приманку. Що, коли між його кораблем, і об’єктом існує прямий зв'язок? Сам я майже певен цього. І об’єкт і корабель, можуть належати до одного світу.
Слухаючи мову майора, Джон Фрідлі розмірковував про те, що судячи зі всього, як не крути, а експансія прибульців все таки почалася.
« І як ми тільки будемо жити з цим? З’явиться стільки нових проблем. А якщо вони агресивні? Буде війна. І чи виживимо ми, одному господу Богу відомо. Будь я стороннім спостерігачем, я б поставив на чужинців. Справитися з ними, шансів в нас практично немає»
Настало важке мовчання. В будь-яку мить ситуація могла вийти з під контролю. І Келліган тут ні до чого. Лякали ті – інші.
-Знаєте, майоре,- тон полковника був як у надзвичайно втомленої людини,- Скидається, нам дісталася непосильна ноша. Зрозуміло, зробимо все що від нас залежить, але… «Зупинись!, -раптом подумки наказав він собі,- В майора ще складеться враження, ніби я панікую. Не можна цього допустити!»
-Повернімося краще до нашої парочки,- полковник Фрідлі відкрив теку, взяв до рук віддрукований на принтері аркуш паперу,- Це список друзів і знайомих,- пояснив він,- Адреси всіх тих, з ким на нашу думку, Келліган і Макколін можуть спробувати встановити зв'язок. В Келлігана, що нас вельми здивувало, як виявилося, друзів не густо. Зате в Макколін набралося більше як півсотні адрес! Товариська дівчина. Нас зацікавили декілька адрес у Лос-Анджелесі. Там живе подруга Макколін. Вони разом поступали в університет. Там і здружилися,- полковник Фрідлі почав читати:- Сара Джейн. Двадцять один рік. Не заміжня. Працює продавщицею у супермаркеті. Зараз у відпустці. Захоплень ніяких. Нікуди не ходить. Книг також не читає… - аркуш паперу було повернуто у теку,- Там ще багато подібного, але я зачитав головне. Вірніше,- полковник посміхнувся,- те, що було надруковано на початку,- Гадаю вас, Ніколасе не цікавить, скільки разів на день вона ходить у туалет, що там робить, і чи є в неї подруги до яких в неї сексуальний потяг?
Майор Янг дав зрозуміти, що не цікавить. Хоча сама Сара Джейн викликала у нього деяку зацікавленість. Чисто професійного характеру.
-Дуже може статися, що наша неговірка парочка з’явиться саме у Лос-Анджелесі. Шанс не великий. Майже гіпотетичний, але він є,- полковник чекав, що відповість майор.
Ніколас Янг вказав очима на теку.
-Звісно. Про що мова,- дозволив полковник.
Присунувши до себе теку, майор Янг відкрив її, швидко та уважно проглянув зібрані в ній документи. Задовольнивши свою цікавість, повернув теку господареві.
-Те, що помешкання Сари Джейн знаходиться майже у центрі міста може ускладнити усю справу,- підсумував він,- Особливо, якщо Келліган не злякається і надумаєм учинити опір. Всі його попередні дії вказують, що він не з лякливих. По крайній мірі, став таким після всього, що з ним трапилося. Підучили його господарі корабля у космічних просторах. Келлігану не досить крикнути: «Стій! ФБР!», - майор похитав головою,- Ні за що поручитися не можна.
Полковник Фрідлі заховав теку у шухляду столу. Повернув у замку ключа.
-В них є вибір. Нехай ідуть на контакт.
Майор не стримався і на його обличчі з’явилася іронічна усмішка. Але в наступну мить вона вже зникла.
-Даруйте, Джоне, але який їм сенс робити це? І яка доля для них наготована? Жити в якісь секретній лабораторії серед численних допитів і дослідів не так весело, як на кораблі. І головне, ми їм не потрібні,- майор Янг зробив наголос,- Це вони нам потрібні. Ми їм – ні! Ось де заковика. І вони вільні переміщатися, куди їм тільки заманеться. Ніякими кордонами чи постами їх не зупинити. Ми будемо ганятися за ними, як за привидами. А вони будуть тільки сміятися з нас.
Не впевнений, майоре. Якщо вони, дійсно такі всемогутні, якими ви їх мені щойно змалювали, чому тоді Келліган втікав?
-Спонтанна реакція нормальної людини. Але потім, щодо цього я не маю жодного сумніву, Келліган готовий був вийти з корабля, і знищити кожного, хто потрапить йому на очі.
«Зброя,- подумав полковник,- нам не відомо, чи є в них зброя. Треба буде вияснити.»
-Нехай так, майоре. І все ж, вони мають бути в наших руках.
Ніколас Янг розвів руками.
-Мій головний біль – об’єкт.
-Розумію. Але рано чи пізно, вони помиляться. Ось тут, ми їх і накриємо. Так завжди було і буде!
-Хотілося б вірити,- відказав майор Янг, а сам подумав: «Якщо не вмішаються їхні покровителі.»
-На коли назначено операцію?
-Починаючи з сьогоднішнього дня. Влаштуємо засідки за кількома адресами.
-Снайпери, спецпідрозділ вже на місці?
-Звісно, майоре. Хочете прийняти участь?
Майор Янг замислився.
-Це може бути цікаво. Трохи згодом, якщо не заперечуєте.
-Ні, але ви можете пропустити початок полювання. А це найцікавіше.
-Тоді домовилися. Ви коли відлітаєте?
Полковник Фрідлі поглянув на годинника.
-За годину.
-Чудово. Я з вами. Перебалакаю тільки зі своїм начальством.
-Гаразд. Може пообідаємо разом? В нас знаєте, тут непоганий ресторан.
-З задоволенням прийму ваше запрошення.
-От і добре, - полковник Фрідлі легко звівся на ноги,- Тоді поспішимо. Коли вони були вже у дверях, він на мить затримався,- Хочу вам дещо сказати, Ніколасе. По секрету. Доля Келлігана і Макколін вирішена, і не нам її міняти. Ви мене зрозуміли?
Майор Янг розумів.
-Гроші. Влада. Могутність. Ви це маєте на увазі?
-Саме так. Що ж іще!
|
