Прерія готувалася до ночі, котра ось-ось мала вкрити усе долі густим, чорним покривалом. Навколо щось безперервно шаруділо, потріскувало, перебігало. В повітрі, то непорушно зависнувши на місці, а то раптом кидаючись в усібіч, літали якісь мушки. Згадалася розповідь Теда про змії. Кейн, як і будь-яка інша нормальна людина, шиплячих гадів не терпів. І це, ще м’яко кажучи. Якби Тед, приміром, заснував товариство по відстрілу «тарахкалок», то Кейн, напевно першим вступив би туди. Але згадавши про змії, він також згадав і про скафандр. Той не світився. Отже небезпеки немає.
-На змій наплювати,- проказав він у голос,- Скоріше на корабель. Неш, напевно вже знервувалася, чекаючи, коли я повернуся. Зате, скільки цікавого я взнав. Я маю бути прощеним. Дякуючи Теду, ми в курсі останніх новин.
Захоплений різними думками, Кейн не помітив, як подолав половину шляху. Корабель знову був невидимий, але Кейн знав, де той знаходиться. Заблукати, чи збитися з дороги він не міг.
І тут, пролунав постріл. Він був настільки недоречний, серед цієї тиші, що Кейн машинально зробив ще декілька кроків, перш ніж усвідомив, що сталося. І тільки, коли одночасно пролунало ще два чи три постріли, багаторазового підсилені відлунням, він нагнувся, присів, а потім побіг до корабля.
«Тед заклав…Чи поліцейські вже їхали? А чого, власне я біжу? Мені ж ніщо не загрожує. Гаразд, на гордість і гідність плювати. Все таки перший раз,» - Кейн міркуючи, продовжував бігти, хоча страху вже не було.
Постріли, тим часом, почастішали і тріщали вже з трьох сторін. Тихо поки що було там, куди він біг. Раптом стало світліше. Кейн побачив ріденьку траві, свої вкриті пилюкою черевики. Спрацював захист скафандра. Тепер, йому вже ніякі кулі не страшні. Але Кейн продовжував бігти. Він не хотів, щоб бачили його лице. Тоді переслідувачам напевне вже буде відомо, що це був саме він, і «Мустанг» теж його. Що, зрозуміло, для поліцейських не таємниця. Звісно, коли Теда притиснуть, він швидко вкаже на нього. Але Кейн сподівався, що той встиг відійти досить далеко. Постріли не припинялися.
«Корабель…Має бути десь тут.»
Корабель виплив з повітря якраз перед самісіньким носом Кейна. І Кейн, не роздумуючи, скочив на його блакитно-червоний корпус. Постріли одразу стихли, настала тиша. Він був у безпеці. На борту корабля. Перше, що він побачив, була Неш. Вірніше, її спина. Дівчина сиділа за пультом керування, і напружено дивилася на екран. Почувши шум, вона швидко обернулася.
Кейн підійшов до неї.
-Вистежили,- проказав він, цілуючи її у щоку.
Він вирішив триматися так, ніби нічого не серйозного не трапилося. Всього лишень маленьке непорозуміння.
-Господи, Кейне, чому так довго? Я вже думала…Як ти? З тобою все гаразд?- Неш була схвильована, і не збиралася цього приховувати. Вона все бачила, і на відміну від Кейна була налякана.
-Не турбуйся, я в нормі,- Кейн сів на вільне місце.
-Слава всевишньому. ФБР? Як і попереджав Тондор?- Неш все ще тремтіла, але тепер, коли Кейн був поряд, вона потроху опановувала себе.
-Не впевнений…Можливо. Не було часу роздивлятися. Але якщо не федерали власною персоною, то без сумніву, хтось з їхнього благословіння. Хм…- він нервово посміхнувся, провів рукою по обличчю,- Зізнаюся, приємного мало, коли по тобі стріляють…На кораблі все у нормі?
Вона знизала плечима.
-Як звичайно. Зі мною теж все гаразд, якщо тебе це цікавить.
-Вибач, забув запитати. Стрілянина виявилася для мене повною несподіванкою.
-Не зважай. Як там надворі?- запитала Неш.
-Нормально. Як завжди. Пилюка і нудьга.
-Хіба? Я починаю потроху звикати,- зізналася вона,- Хоча, як і раніше, мені тут жах як не подобається... Не стріляють. Пішли? Чи підкрадаються до корабля?
-Нехай. Все рівно не побачать,- Кейн відпочивав.
-А що за безглузді кола ти вимальовував? І той чоловік, хто він? Твій знайомий? Ви так довго розмовляли, що я думала, ви ніколи не розпрощаєтеся, - в голосі Неш чулося роздратування і, хто б міг подумати, щось схоже на ревність!
Кейн простяг руку, торкнувся її обличчя. Жовті іскорки не зникли, і продовжували свій нескінчений танок в шкірі Неш. Бачити це тут, на Землі, було ще незвичніше, ніж деінде.
-Не вигадуй. Ніякий він мені не знайомий. Випадково зустрілися. Розговорилися. Місцевий фермер. Звуть – Тед. До речі, розповів мені багато цікавого. Про все, що тут діється,- Кейн поглянув на екран. Там було темно і спокійно.
«Ніби нічого і не було,»- подумки проказав він.
Карі очі дівчини дивилися на нього з докором.
-А ти не подумав, що це він міг привести копів? Якщо, звісно, це були копи.
-Зізнаюся, була подібна думка. Сумніваюся. Тед не такий. Він, скоріше допоміг би мені відстрілюватися від них. Напевно, вони вже були в дорозі. І це зрозуміло – дерево. Пам’ятаєш?
Неш ствердно кивнула.
-Все ще світиться, і моя машина також світиться. В переносному розумінні, звісна річ.
Неш зосереджено про щось міркувала.
«Мені зрозуміло одне – полювання почалося. Що ж, не ми почали!»
-І ще,- Кейн здригнувся,- Тут якась плутанина. Тед стверджує, що машина знаходиться тут лише декілька днів. Хоча за нашими підрахунками, наша подорож тривала майже два місяці.
Обличчя Неш не змінилося, залишилося замисленим.
-Декілька днів?- перепитала вона, - Може він з тих, хто бачить календар лише по телевізору? Та й то, один раз на рік?
А сама раптом подумала: «Кейн... Кейн ставиться до мене як і раніше? І чи помічає, який в мене жахливий вигляд. Волосся моє вже два місяці не бачило гребінця, сукня порвана. Та й пахну я, певно що не шанелю номер п’ять! Чи він звик, як звикла я? Чи може у світі з якого ми повернулися, діють інші закони? І ми пахнемо так, ніби щойно з душу…І головне, він мене ще любить?»
Кейн нічого не помічав.
-Можливо, дні тижня він міг переплутати, але різниця між одним тижнем і місяцем помітна навіть дурневі. Ні, тут щось інше. Напевно, Тондор щось накрутив. Якщо не з реальним часом, то без сумніву, щось з головами людей. Я певен цього,- він подивився на дівчину. Неш здавалося, зовсім його не слухала, настільки була поглинута власними роздумами,- Неш, ти чого…Трапилося що-небудь? Ти так змінилася.
-Що? А-а,- вона подивилася на нього,- Ні. Нічого. Подумала тільки, що ти так і не розповів мені про що дізнався. Кажи вже. Мені не терпиться послухати.
-Хіба? Тоді слухай. Там до дідька поліцейських і морських піхотинців. Нікого не пускають. Засекреченість повна. Преси навіть близько немає. Ніхто нічого до ладу не знає. Одні лише плітки. Машину, на мою думку, залишили як приманку. Інакше, її б давно уже відтягли на стоянку, або взагалі розкрутили по гвинтику. Схоже, її охороняють. Крадькома, звісно. Тед прорвався, бо він місцевий, а на своїх копи дивляться крізь пальці. Він навіть встиг зі своїми приятелями побувати біля бази Тондора. Вражень отримав на все життя. Готовий розповідати день і ніч.
Нас шукають, Неш. Не знаю, як тебе, але мене – так. Чия машина встановити просто. Хоча б за номером.
-Ми були разом, Кейне. Мене теж шукають,- заперечила дівчина,- Якщо вони телефонували мені додому, чи на роботу…Загалом, ситуація складається, як у детективі. Ми майже що поза законом.
Порухом руки, Кейн зупинив її.
-Не поспішай з висновками. Поки що, ми всього лише свідки.
-І тому вони почали в тебе стріляти?- в’їдливо поцікавилася Неш,- Гаразд, давай вирішувати, що будемо робити далі. Залишатися тут більше немає сенсу. Незабаром, сюди прибуде ціла армія, і будуть палити навмання, поки не поцілять у корабель. Не забувай, на сцену, поки що, не вийшов полковник ФБР. А він наш головний супротивник.
-З’явиться. Не побивайся ти так. Ми тут всього дві години, і наступного разу, коли нам заманеться вийти з корабля, він, повір мені, буде вже на нас чекати.
З цим твердженням Кейна, Неш була цілком згідна. Вона, як їй здавалося, розуміла, чого насправді від них може хотіти полковник ФБР, і всі хто за ним стоять. Ні, на них з Кейном їм усім начхати, а ось корабель Тондора…це вже ласий шматок.
«І вони безперечно, спробують його отримати. Безглузде становище. Прямо якийсь фантастичний бойовики!»
-Підіймай корабель, Кейне. Поговоримо в повітрі.
Обидві руки Кейна послушно лягли на жовтий, округлої форми виступ перед екраном. Пагорби, котрі оточували їх звідусіль, повільно почали зникати внизу. Тепер їх ніхто не міг дістати. Навіть авіація. І все тому, що корабель невидимий.
«Залишаються, правда радари,- міркував про себе Кейн,- Але на мою думку, вистежити ними наш корабель, це те саме, що намагатися піймати на звичайну вудку підводну субмарину. Привабливо, але нездійсненно.»
Корабель набирав висоту.
Поки Кейн ним керував, Неш відшукала поглядом базу Тондора. Вони саме розверталися, і її жовте світло зникало за краєм екрана. Потім вона знову побачила велетенський сяючий прямокутник, що лежав у прерії, як злиток золота на чорному бархаті. А навколо протяглася нерівна нитка крихітних вогників. Прожектори військових. І жовта заграва на півнеба. Видовище настільки красиве і величне, що Неш довгий час не могла відірвати від нього погляду.
«І чому ми не можемо полетіти на базу?- з болем думала вона,- Що коли вона така сама, як та на Плутоні? О, якби було чудово заховатися там від цього світу.»
Але вони це питання не обговорювали. Сажати корабель на базу вони не мали дозволу. Тондор їм про це нічого не говорив. Та й база, могла виявитися зовсім іншою. Залишалося одне, перелітати з місця на місце, і уникати непотрібних зіткнень.
-Кейне, ти що придумав? Я бачу, ми летимо?
-Міркую ось. Може, рвонемо на північ? Вони ж не знають в якому напрямку ми летимо. Якщо пощастить, виграємо трохи часу.
-В мене краща ідея.
-Справді? – Кейн з цікавістю подивився на неї.
«Боже, ну й становище! Ми на Землі, в кораблі прибульців. Збожеволіти можна. Гаразд, без емоцій,»- Неш поглянула на вогні далеко міста, заговорила: - У Лос-Анджелесі в мене є подруга близька. Деякий час, я навіть жила в неї. Якщо не заперечуєш, ми можемо злітати туди. Сумніваюся, що нас розшукують по всій країні. І потім, Лос-Анджелес від Техаса далеченько. Знову ж таки, декілька спокійних днів нам забезпечено. Зможемо пожити, як нормальні люди. Хто знає, можливо якось добалакаємося з ними. Бо все, що сьогодні трапилося, якесь суцільне непорозуміння. Чого вони хочуть?
-Я не знаю,- чесно зізнався Кейн,- Але ідея з Лос-Анджелесом мені подобається. Розкажи про свою подругу. Хто вона? Чим займається?
-Ну,- Неш замислилася з чого краще почати,- Звати її Сара. Вона на рік старша від мене. Ми разом поступали в університет. Вона не пройшла. Зараз працює продавщицею у супермаркеті. Чудова дівчина…Так, згадала,- зараз Сара має бути у відпустці. Так що нам ніхто не заважатиме.
-Краще не буває,- погодився Кейн,- Отже, приходимо, ламаємо двері…
-Дурнику, ти мій,- ніжно проказала Неш, обіймаючи його за шию,- Нічого ламати не потрібно. Ключ від помешкання Сара зазвичай залишає у сусідки. Та мене знає. Все буде гаразд. Ось побачиш…Кейне, поцілуй мене. Я так перенервувалася сьогодні,- вона лукаво подивилася на нього і додала,- І знаєш, самих лише поцілунків, здається буде не досить.
Повільно вона почала знімати свою сукню. Дивлячись, як вона це робить, Кейн розмірковував про Лос-Анджелес і про те, що на них там чекає.
|
