Кейне, що таке музика?
Музика - це невисловлені думки.
Земля. Сьогодення
Кейн вів машину. Легко та впевнено. Його ліва рука вільно лежала на кермі. Права – на теплому коліні Неш. Вечірка вдалася на славу. Зібралися усі, навіть сестрички Кларис і Мегі Меллінс не полінувалися і приїхали із Оклахома-Сіті. Були там і Боб Манн з Джоном Хоппером, вірні друзі, з якими Кейн провчився на одному факультеті університету усі п'ять років. І коли всі кумедні історії та випадки, якими так насичене студентське життя, були пригадані і належним чином обмиті, Боб, ставши на стіл, запропонував зустрічатися щороку і ділитися своїми досягненнями як у бізнесі, так і в особистому житті. Сам Боб вже був молодшим компаньйоном у фірмі свого дядька і почував себе господарем мало не усього Манхеттена, разом із сусідніми штатами.
Чи була схвалена ця пропозиція, Кейн не пам'ятав. Відшукавши Неш в обіймах якось обкуреного, патлатого хлопця, він посадив її в машину і запустив двигуна. Вони познайомилися рік тому, на пляжі, в Маямі. Був спектоний, літній день. Купалися у смузі прибою відпочивальники. Бавилися в піску діти. Скрізь лунала музика. Розімліла від спеки Неш напівлежала у шезлонгу і, підставивши тіло під гаряче сонячне проміння, відчувала, що нічого не хоче, окрім ось так непорушно лежати і ні про що не думати.
Чиясь тінь закрила від неї сонце. Вона подивилася - перед нею стояв і посміхався хлопець. Він був симпатичний, щойно вийшов з океану, по його засмаглому тілу струмками стікала вода. Він посміхнувся ще відкритіше і впевнено протягнув їй руку.
- Пішли покатаємося. Хвиля першокласна, - до його лівої ноги мотузкою була прив'язана дошка для серфінгу.
- Але я не вмію, - відповіла Неш, беручись рукою за його пальці.
- Я навчу. Це не складно. У тебе вийде. Я впевнений. Ходімо!
Взявшись за руки, вони ввійшли в океан. З того часу вони разом...
- А пиво у Майкла, як собаче лайно, - проказала Неш, - мене до цього часу нудить.
Кейн злегка крутнув кермо, від чого машина слухняно зробила широкий зигзаг.
- Перестань, - попросила дівчина, - а то мені зробиться ще гірше, - відкинувши голову на спинку сидіння, Неш висунула руку у вікно, якусь мить посиділа із заплющеними очима, потім посміхнулася і сказала:
- Як приємно, ніби пестиш вітер, - і іншим тоном. - Як тобі Сюзан? Сподобалася?
Перш ніж їй відповісти, Кейн закурив, намагаючись викликати в пам'яті обличчя Сюзан. Це виявилося складною справою. Невідомо чому, але Сюзан перетворювалася у багатоголового дракона, точніше в дракониху, всі голови якої одночасно то сміялися, то говорили, то горланили пісні. І виділити обличчя реальної Сюзан серед цієї юрби було непросто. Кейн випустив хмару диму, знизив плечима.
- Нічого. Симпатична дівчинка.
Задовольнившись його відповіддю, Неш знову заплющила очі.
- Еллан Баркін, ти з нею танцював. Пам'ятаєш?
Завагавшись, Кейн кивнув. Таку кицю, як Елін важко не помітити.
- Так ось, - не поспіхом продовжувала Неш, - вона мені сказала, нібито Сюзан трахається з Енді. З отим, у нього є ще молодший брат, здається, Ерік. Пам'ятаєш?
- Кого? Енді чи Еріка? - поцікавився Кейн.
- Енді.
- Звісно, що пам'ятаю. Училися разом. І що далі?
Неш забрала руку з вікна.
- Елін розповідала, що вони пробували зробити це у ліфті.
- Он воно що, - Кейн кинув на дівчину зацікавлений погляд, - що це на них найшло?
- Не знаю. Тільки в них нічого не вийшло. Коли все вже було готово, ну ти розумієш, що я маю на увазі, ліфт раптом зупинився, двері відчинилися, і Енді вилетів у коридор. Прямо на руки літньої міс. Старенька спочатку страшенно злякалася і навіть закричала, та вгледівши одну маленьку річ, яку Енді не встиг заховати, знайшла цей випадок дуже кумедним. Загалом, їй сподобалося.
Кейн не стримав посмішки. На Енді це схоже. Цей дурень завжди потрапить у яку-небудь історію.
- Сюзан, вона як відреагувала? - запитав він, продовжуючи посміхатися.
- Нормально. Втягла Енді назад у ліфт, і поки він застібав штани, сказала, що віддає перевагу більш звичним місцям та позам. Навіть, якщо це і не схоже на сюжет фільму «Дев'ять з половиною тижнів».
- А твоя подруга з гумором, - підмітив Кейн.
Неш повела плечем: вона так не вважала. Декілька миль вони проїхали мовчки. Кейн вів машину, а Неш дрімала, надіючись що її шлунок дасть раду тій суміші алкоголю, що потрапив у нього не без її допомоги. «Я перебрала. Того гляди вирве ще. Джонні, він заморочив мені голову: все підливав і підливав, а я пила, як дурна», - міркувала дівчина.
Ніч була по-літньому тепла, світив повний місяць. Далеко попереду то з'являлися, то знову зникали за темними пагорбами вогні великого міста.
Місто, куди після закінчення переїхав Кейн, і куди на два тижні в гості приїхала Неш, вельми своєрідна, розумна і гарна дівчина. До вступу в університет Кейн жив в Алабамі. Але, отримавши диплом, вирішив, що Техас - саме те місце, де просто необхідно пожити деякий час після занудних лекцій, для зміни оточення, як він завжди казав своїм друзям, обмінюючись з ними новинами по телефону.
Чи подобався йому Техас? Кейн не знав. Занадто багато куряви, пагорбів та пожухлої у літню спеку трави. Та й сонця могло бути трохи менше. Але усі ці маленькі незручності були помітні тільки спочатку, потім вони ніби самі собою зникають. І ти вже не звертаєш на них уваги. Особливо, коли ти молодий. Тобі усього двадцять п'ять, в тебе є класна машина і чудова дівчина Неш. Відчуваючи себе на дозвіллі філософом-аматором, Кейн вважав, що вся справа у звичці, а не в кількості сонця і в присипаних пилюкою пагорбах.
- Кейне, зупини машину, - раптом попрохала Неш, - я впевнена, що Майкл напоїв нас зіпсованим пивом. Яке свиньство з його боку, так повестися з друзями! Білий «Мустанг», ніби привид, продовжував нестися крізь ніч. Слова Неш прозвучали не зовсім переконливо. На думку Кейна, вона просто напилася, втративши відчуття міри. Певно, той патлатий тип виявився цікавим співрозмовником, якщо Неш реготала, ніби ненормальна і пила усе, що потрапляло їй на очі: різні коктейлі, пиво, шампанське.
- Кейне, ти чув чи ні? Зупини!
«Я так і не запитав її, хто то був», - подумав хлопець.
- Притисло. Потерпи, солоденька. Залишилося всього п'ять миль. І ми вдома. І тоді у твоєму розпорядженні - усі здобутки цивілізації.
Неш розгнівалася.
- Кейне, не будь занудою. Зупини машину. Хочеш, щоб мене вирвало? - пригрозила вона, висовуючи поспіхом голову у вікно.
Кейн вирішив поступитися. Шкода сидінь, та й сперечатися з Неш - справа безнадійна, тим більше, коли вже за північ. Для цього потрібно мати міцні нерви та свіжу голову. Кейн у ту мить не мав ні того, ні іншого. Він просто хотів спати.
«Добре, що хоч рух не надто жвавий, а то до ранку ми б опинилися у морзі. За таке водіння мене б зупиняли і штрафували через кожні десять метрів», - думав Кейн.
«Мустанг», шурхочучи гравієм, з'їхав на узбіччя.
- Добре, тільки в кущах довго не сиди. Раптом там зачаївся який-небудь ковбой, - пожартував Кейн, вимикаючи двигун.
- В кущах? - Неш пирхнула, відчинила двері. Вона і не думала лізти в ніякі кущі. Цього ще бракувало!
- Господи! Як же хороше, а як тепло! - вона відійшла від машини, подивилася довкола.
Відчинивши двері зі свого боку, Кейн дивився на дівчину.
«Іде рівно, не спотикається. Певно, брехала про нудоту», - подумав Кейн.
Він опустив ногу на нагрітий за день асфальт. В одному дівчина мала рацію: нiч справді чудова, тиха, спокійна, сповнена незвичної для міського мешканця пахощами та звуками.
- Ти куди? - Кейн побачив, як Неш, дрібно постукуючи закаблуками, пішла на середину автостради. Потім (його губи самі розтягнулися у посмішці) зняла трусики і граційно, ніби позувала перед відеокамерою, присіла. Похвилі, злегка похитуючись, дівчина вернулася до машини. Кейн зачинив двері, завів двигун.
- Тебе могли побачити, - він вирішив знову пожартувати.
- Якби я не змішала шампанське з пивом... Біллі, це він мене вмовив...Побачити, а хто мене міг побачити? Ковбої усі вже сплять, індіанці? Сто років тому, можливо. Що це тобі стукнуло у голову?
- Зі супутника, - пояснив Кейн, - уявляєш, сфотографували і зараз, напевно, милуються твоє симпатичною сідничкою.
Вирішивши, що він це серйозно, Неш на мить підняла своє красиве обличчя до всіяного зорями неба. Зорі...Вони завжди її притягували.
- Дурня. Немає там нікого. І потім, у мене сукня довга, - відказала вона, опускаючи голову і переводячи погляд на Кейна. В її карих очах зблиснули лукаві вогники:
- А якщо і сфотографували, то й що, подумаєш. Нехай порозважаються хлопчики. У них же там одні прилади. Здуріти можна від нудьги. Уявляю, який був фурор, коли наша астронавтка перейшла на російську станцію. Ведмеді, певно що, ревіли від захвату. На все життя подруга натрахалася!
- Неш, сідай вже. Твоїм фантазіям немає кінця.
- А що, - заперечила дівчина, продовжуючи стояти біля машини, - ніякі це не фантазії. Сам поміркуй, чим же їм ще було займатися, як не сексом в обмеженому, як вони кажуть, просторі. А він таки обмежений. Я б на їхньому місці тільки те і робила б, що займалася коханням. З тобою, зрозуміло, милий. Ну, годі вже, поїхали!
Та незважаючи на своє «Ну годі вже», Неш в машину не сідала і продовжувала тупцювати на місці. Схоже щось привернуло її увагу.
Кейн втомлено потер долонею очі. Чорт, коли ж нарешті вони доберуться додому? Він хотів вже було виказати їй свою думку і навіть взяв дівчину за руку, але не встиг нічого сказати. Висмикнувши руку, Неш голосом, сповненим прямо-таки якимось ідіотським здивуванням, сказала:
- О, Господи, Кейне, ти тільки подивися. Що це? Новий дорожній знак? Здається, хвилину тому його тут не було? Чи, може, я настільки неуважна, що не помітила?
Намагаючись не дратуватися, Кейн знову заглушив двигуна, відчинив двері, вийшов з машини.
- Де? - запитав він, припалюючи нову сигарету.
- Що означає «де»? - Неш чомусь розсердилася. - Край дороги, зрозуміло. Як і всі дорожні знаки. Де ж йому ще бути, у повітрі висіти? І світиться. Чому він так світиться?
Кейн подивився. Те, що він побачив, перевершило усі його сподівання. Власне кажучи, він і не сподівався нічого такого побачити... Сигарета, яку він щойно прикурив, впала на спекотний асфальт. Викинув він її, чи вона впала сама, Кейн не пам'ятав. Він стояв і дивився. Неш щось без упину торохтіла, сипала дотепами, мовляв, це Дійснейленд вирішив прикрасити узбіччя доріг своїми іграшками, щоб ті вночі виглядали більш привітними та веселими. Потім вона запропонувала підійти до цього незвичайного грального автомата, - він вже чомусь не здавався Неш дорожнім знаком, - вкинути монетку, смикнути руківку, якщо вони її знайдуть, подивитися, що буде. А раптом випаде який-небудь приз?
Стиха посміхаючись, в передчутті несподіваної розваги, дівчина підібрала свою вечірню сукню і зробила спробу перескочити через неглибоку канаву, що відділяла узбіччя від шосе. Можливо, вона б зробила це, якби не застерігаючий окрик Кейна.
Алкогольні пари потроху розвіювалися у нього в голові, і він почав дивитися на речі більш-менш тверезими очима. За двадцять метрів від них, поряд iз засохлим деревом, до того ж дивно покрученим, так ніби його спочатку намочили, а потім пропустили крізь сушарку, - знаходився прямокутний предмет, заввишки ста сімдесяти сантиметрів. «Він такий же гральний автомат чи дорожній знак, як я чайник чи холодильник, - подумав Кейн, - та чому я сказав «він»? Випадково чи це справді «він». «Він» означає не мертву каменюку, а живу істоту. А якщо це істота, то за логікою...»
Тут Кейн заборонив собі думати, злякавшись висновків, яких йому не хотілося робити. Він стояв і дивився. Дивився так пильно, що в очах з'явилася різь. Повагавшись, хлопець зупинився на тій думці, що перед ним все-таки істота. Він це відчував. Як? Невідомо. Спереду, - а істота скидалася на прямокутну залізобетонну плиту завтовшки сорок сантиметрів, - гладка поверхня освітлювалася глибоким, жовтим світлом. І на цьому фоні, кольору повного місяця, ніби розводи на воді, безперервно рухалися якісь коричнево-чорні, а часом червоні та багряні, нерівні плями, лінії, розводи. Зливаючись і наповзаючи одне на одне, вони створювали дивні за кольором та формою вузли системи. Знаходячись деякий час без дії, вузли оживали, розпадалися, і по тілу істоти знову розлазилися смуги та плями. І так без кінця.
Верхня частина тулуба була дещо вужчою, і при сильному сп'янінні в темну ніч могла-таки видатися за голову якогось темношкірого. Таки дрібниць, - без яких не могла обійтися жодна людина, як очі, ніс, рот, не було взагалі. Тільки коричнево-чорні вузли, сплетені поміж собою, ніби щупальця спрута. І м'яке жовте світло, котре здавалося випромінювалося із середини істоти.
Рука Кейна несвідомо смикнулася. Погляд ковзнув по тілу істоти, зупинився на тому місці, де зазвичай бувають ноги. Їх там не було. Суцільна, монолітна брила була міцно вмонтована в прямокутний майданчик завдовжки десять і завширшки шість метрів. Зелена, сяюча смуга облямiвка окреслювала його краї з усіх сторін. Як і істота, майданчик також світився жовтим. Місцями яскраво-жовтим, і в тому місці, де майданчик торкався ґрунту, він випромінював тьмяне, блакитно-біле світло. На тлі зоряного неба, темних пагорбів це виглядало красиво і незвичайно. Кейн сказав би навіть - чарівно. Але що це? І звідки воно взялося тут, у прерії, далеко від цивілізації? У нього знову почали з'являтися підозри, які пояснювали геть усе, але вони були настільки дивними та безглуздими, що він не наважився зізнатися в них до кінця навіть самому собі.
Але Неш, яка знову відчула себе погано, замість нього сказала уголос те, чого ні він, ні вона взагалі не хотіли визнавати. Вона сказала це не подумавши, просто зірвалося з язика:
- Кейне, це прибульці. І ми нібито вступили з ними у контакт. Або збираємося вступити, - доволі розбірливо промимрила вона, - як думаєш, це добре чи погано? - запнувшись, вона показала перед собою рукою. - Гляди, он його корабель.
Пагорби, що знаходилися неподалік, частина автостради, машина, прибулець і вони самі занурилися раптом у багряний напівморок. За сто метрів від того місця, де вони зупинили машину на своє лихо, на рідкі кущі...дійсно опускався корабель прибульців. Іншого визначення Кейн був не в змозі підібрати. Та нараз йому спало на думку: він страшенно не хоче, щоб це були прибульці (Господи, які прибульці, що за маячня, дурня якась!
Він про них думає, ніби вони існують насправді!) так, йому страшенно не хотілося, щоб це були прибульці. Своєю несподіваною появою вони так невчасно порушували встановлений порядок особливо, якщо зустрітися з ними після вечірки. Потрібно було щось вирішувати, говорити, якось реагувати. А йому нічого цього не хотілося робити. Загалом, Кейн усім єством вхопився за думку, що вони з Неш цілком випадково потрапили на знімальний майданчик якогось фантастичного фільму. Ось зараз з кущів вийдуть працiвники кіностудії і у ввічливій формі запропонують їм покинути знімальний майданчик, тому що вони не зовсім вписуються в задуманий режисером епізод: висадка прибульців, наприклад, меркуріанців у техаські прерії з подальшим знищенням людських поселень всієї околиці.
Потім, як і годиться всякому порядному бойовику з'явиться крутий хлопець зі своєю не менш крутою подругою і, загрозливо розмахуючи якоюсь залізякою, прожене непроханих гостей геть. Кейн настільки повірив, що саме так воно і станеться насправді, що не став чекати появи працвників уявної кіностудії.
І сам голосно крикнув: «Гей!» Кущі не ворухнулися. Ніхто звідти не вийшов. Опустившись ще трохи, корабель прибульців завис за п'ять метрів від потрісканого ґрунту.
Яким він був? Відверто кажучи, Кейн не знав. Йому не так часто доводилося раніше зустрічати вночі в прерії чи деінде чужі кораблі, щоб судити про них зі знанням справи. Особисто йому показався велетенським: сягаючи у поперечнику двохсот метрів, він мав форму напівеліпса, з двома витягнутими паралельно головному корпусу площинами. Верхня частина напівеліпса палала багряним, середня - відсвідчувала жовтим та синім.
Внизу корабель був абсолютно чорний. І тільки зрідка вугільна чорнота прикрашалася освітленими смугами, котрі безгучно пропливали по його поверхні. Корабель завис, наче гора, здавалося, він ось-ось рухне вниз і розчавить їх так само легко, як підошва черевика робить це з мурахою чи тарганом.
- Здуріти можна, - вражено проказала Неш,- чудовий фінал для будь-якої вечірки...Прибульці..., - здивовано мугикаючи, вона похитала головою.
- Один, - хрипко мовив Кейн, - прибулець...Один, - він намагався що-небудь придумати, щоб не виглядати таким вже повним ідіотом. Але мозок заціпенів і не породжував ніяких думок. Щось проносилося, вертілося, та ніщо не затримувалося.
- Джона би сюди, - мляво проказала Неш, - він помішаний на таких речах: космос, прибульці, тарілки, викрадання, контакти...Це, звісно, не тарілка...Господи, як же у мене крутиться голова, - поскаржилася дівчина. Приклавши долоню до лоба, Неш вільною рукою сперлася на плече Кейна, - клянуся своєю цнотою, якої мене передчасно позбавили, не буду більше стільки пити... Кейне, поїхали додому. Мені чомусь погано...У мене болять очі. Світло, так багато світла, - вона повернулася до машини, та Кейн стис їй лікоть.
Суцільна брила, з вузлами, що безнастанно рухалися по її поверхні, ожила, в її верхній частині з'явилася подоба рук. Потім Кейн побачив і ноги. Прибулець зробив крок у їхньому напрямку.
- Тихо, - шепнув Кейн, - зараз усе проясниться. Напевно, хтось вирішив пожартувати.
Невизначено махнувши рукою, Неш залишилася стояти на місці. В її голові усе змішалося. І вона не була вже впевнена, що це саме прибулець, а не якийсь манекен. Та потім усе стало на свої місця. І до неї знову повернулася впевненість, що до них наближається справжнісінький прибулець. Ії занудило. Вона затисла долонею рота.
Кейн нічого не помічав. Як і раніше, він стояв і дивився. «Дурня якась, без сумніву, та схоже він справжній, як ми», - думав він. Жовтий майданчик, на якому знаходився прибулець, витягнувся на два метри. Стираючи на своєму шляху нерівності ґрунту, як тільки рух зупинився, зелений кант поспішив окреслити його нові межі. Прибулець зробив ще один крок.
Кейн раптом зрозумів, що ця палаюча брила з якихось невідомих йому причин здатна пересуватися тільки по своєму майданчику. Ступаючи на звичайний ґрунт, він вгрузав, перетворюючи землю на розплавлену, в'язку масу. Так вже було один раз, коли прибулець поспішив, зробивши крок за межі майданчика.
З понівеченим деревом, біля якого завершував свій другий крок прибулець, діялися дивні речі, як на картинах сюрреалістів. Гілки, навіть засохлі багато років, випрямилися, перетворившись в рівні, блискучі палиці. Так, ніби були зроблені на заводі. Шорстка кора безслідно зникла, і стовбур дерева налився жовто-рожевим вогнем. Зрідле листя, втративши разом увесь хлорофіл, спалахнуло блакитним. Якщо лист, наприклад, падав, то ще в повітрі він ставав блідим. Трава під деревом розплавилася, перетворилася в якісь жовто-сірі грудки. Неш щось сказала. Кейн не розчув, перепитав.
У цю мить прибулець підняв свою жовту, без жодного пальця руку, і зробив слабкий жест, ніби підкликаючи їх до себе. Червоні вузли з його тіла зникли, залишилися тільки коричнево- чорні.
- Що він робить? - запитала Неш.
- Певно, що не ранкову гімнастику. Ніби кличе.
- Та-к. Кого? Нас?
- А кого ж іще? - у Кейна було таке відчуття, ніби він заснув стоячи, забувши при цьому заплющити очі.
- Якщо кличе, треба йти, - серйозно відказала дівчина. І, не чекаючи, що він відповість, пішла назустріч прибульцю, котрий саме завершував свій третій крок. Робив він їх страшенно повільно.
- Неш! - Кейн кинувся слідом.
Він розумів, що чинить дурість, можливо, невиправну, та вчинити по-іншому не міг.
