Розділ 9
Вночі Марсіана відчула, що комусь терміново потрібна її допомога. Вона не знала точно кому і де, але негайно вирушила на допомогу. Планета, на якій вона опинилася, була їй незнайома, і анітрохи не була схожа на її улюблений, але пустельний Марс або на Землю, яка їй теж починала потроху подобатися.
Марсіана уважно озирнулася. На вулиці було темно. Ймовірно, починалася місцева ніч. Зірок на небі не було. Місяця теж. Вона знаходилася на рівному майданчику, оточеному з двох сторін маленькими озерцями з темною рідиною. Ця рідина якось дивно рухалася, немов була зовсім не рідиною, а якоюсь місцевою дивовижною істотою. І ця темна рідина повільно підбиралася до підвищення в формі диска, на якому стояла дівчина підліток. На вигляд їй було не більше п'ятнадцяти років.
В дівчини було світле волосся, блакитні очі, а сама вона була худенькою і стрункою. Позаду дівчини знаходився покручений предмет, який, швидше за все, був її літальним апаратом.
-Допоможи! - з надією в голосі крикнула вона, побачивши Марсіану.
Її і Марсіану розділяло живе озерце, що змінювало свою форму. Від краю темної рідини і до ніг дівчини залишалося не більше трьох метрів. Рідина, здавалося, роз'їдала на своєму шляху поверхню планети і, наближаючись до своєї жертви, збільшувалася в розмірах.
Марсіані зовсім не було страшно. Вона вже знала, що їй потрібно робити.
-Не бійся! - крикнула вона впевненим голосом, - зараз я тобі допоможу.
-Поспіши, Марсіана. Воно вже близько, - відповіла дівчина переляканим голосом, мимоволі притискаючись спиною до корпусу свого апарату.
Марсіана трохи здивувалася, що незнайомка знає її ім'я, але не дуже.
Вона підійшла до краю живого озерця, і воно прямо на очах почало скляніти, потім тріскатися і розсипатися на частини. Не минуло й тридцяти секунд, як воно повністю зникло. Друге озерце темної рідини, немов розуміючи, що сталося, швидко всоталося в грунт планети.
Шлях до незнайомки був відкритий.
Марсіана спокійно підійшла до дівчини і уважно її оглянула. Потім привіталася.
Привіт! - промовила вона, - Можеш більше не боятися.
-Спасибі, Марсіана. Я дуже тобі вдячна і дуже рада, що саме ти прийшла мені на допомогу.
Звідки ти знаєш моє ім'я? - поцікавилася Марсіана, що було цілком логічно.
-Знаю. У деякому сенсі ми з тобою сестри, - відповіла незнайомка, підходячи до Марсіани ближче.
-Так-а? - з подивом протягнула Марсіана, з цікавістю вдивляючись в симпатичне обличчя своєї «сестри», - От вже ніяк не очікувала побачити тут свою сестру. Та й взагалі, не думала, що у мене десь є сестра. Цікаво, ми з тобою сестри по мамі чи по батькові?
-По Ломмі, - спокійно відповіла дівчина.
Марсіана здивувалася ще більше.
-Ти знаєш Ломму і Арела? - запитала вона.
-Звісно. Ми ж сестри.
-Ясно. А як тебе звати?
-Елана, - відповіла дівчина.
-Красиве ім'я, - промовила Марсіана, розглядаючи свою сестру великими очима. Сестра, начебто, виглядала нормально, але Марсіана відчувала, що щось в ній було не так. Що саме, вона якраз намагалася з'ясувати.
-Я так рада, що ти мене врятувала. Так рада! - вигукнула Елана, несподівано підійшла до Марсіани, обняла її і поцілувала. Потім ще раз і ще. При спробі поцілувати в четвертий раз, Марсіана твердо відсторонила її рукою.
-Достатньо. Тобі треба познайомитися з Біллі. В нього є цікава штучка, а ти як я бачу, любиш цілуватися. З вас вийти чудова пара, - промовила Марсіана, витираючи долонею щоку, куди її цілувала нова знайома.
Елана виглядала засмученою.
-Ти неправильно все зрозуміла. Я просто подумала, що людям подобається, коли їх багато цілують. Насправді, я зовсім не людина. Це для тебе я виглядаю, як симпатична дівчина. Дивись!
-Не має значення, як я все зрозуміла, - заперечила Марсіана, але все ж подивилася на дівчину.
Все тіло Елани зробилося напівпрозорим, і всередині Марсіана побачила зовсім іншу істоту.
-Тепер тобі все зрозуміло? - запитала Елана, знову приймаючи вигляд людини.
Марсіана ствердно нахилила голову.
-Так ти мені більше подобаєшся.
Хвилину вони мовчали.
-А хто такий Біллі? - запитала Елана.
-Один хлопчик. Хочеш я тобі його покажу? - несподівано запропонувала Марсіана.
-Хочу, - також несподівано погодилася з пропозицією Марсіани дивна нова знайома.
Марсіана кивнула, подивилася собі під ноги.
-Біллі, ти де? - тихо мовила вона, - Тут одна дівчина хоче з тобою познайомитися.
Поруч з Марсіаною, невідомо звідки, з'явився сонний Біллі. На ньому була дитяча піжама з кумедними динозавриками. Біллі подивився на Марсіану, якось по-дурному посміхнувся і промовив:
-О, моя кохана. Ти мені наснилася. Який я щасливий! - він продовжував посміхатися як ідіот.
-Це Біллі, - сказала Марсіана, не звертаючи уваги на хлопчика, який стояв поряд.
Елана уважно оглянула Біллі з ніг до голови.
-Про яку штучку ти говорила? - запитала вона.
-Неважливо, - Марсіана не була налаштована вдаватися в деталі анатомії Біллі, - Я думала, ти сама знаєш.
Елана заперечливо похитала головою:
-Уявлення не маю, про що ти говорила.
-Ну, і добре. Все, надивилася? А то Біллі пора в ліжечко, поки він не прокинувся і остаточно не зійшов з розуму. Або може, ти візьмеш його з собою? - раптом пожартувала Марсіана.
Елана сприйняла її слова всерйоз.
-Візьму. Біллі, ти полетиш зі мною? - запитала вона, звертаючись до хлопчика.
Біллі розгублено подивився на незнайому йому дівчину, і немов шукаючи підтримки, перевів погляд на Марсіану.
Марсіана фиркнула і знизала плечима.
-Що ти на мене дивишся? Сам вирішуй, - сказала вона.
Біллі подумав і заперечливо похитав головою:
-Ні, не можу. Я кохаю Марсіану. Та й велика ти для мене. Хоча теж вродлива, - промовив він.
-Ось і чудово, - нетерпляче промовила Марсіана, після чого Біллі зник так само раптово, як і з'явився.
Елана подивилася кудись у далечінь.
-Мені пора, - сумно сказала вона.
-Пора, - погодилася Марсіана, - До речі, твій корабель я полагодила. Можеш летіти додому.
На обличчі Елани відбилося щире здивування.
-Коли ти встигла?
-Неважливо. Встигла, - коротко відповіла Марсіана.
-Спасибі тобі велике. За все спасибі, - подякувала Елана, - Може, полетиш зі мною до мене в гості? - несподівано запропонувала вона, - Подивишся де я живу.
-А де ти живеш? Далеко?
-По-вашому в сузір'ї Оріона.
-Ого! - вирвалося у Марсіани, - Далеко. А по-вашому як сузір'я називається.
-По-нашому як і по-вашому, - відповіла Елана, - Нам подобається ця назва.
-Дякую за пропозицію. Не можу. Я поки не можу пересуватися на такі величезні відстані, - відповіла Марсіана, - Може іншим разом. Я поки не все ще зробила в будинку місіс Картер.
-Розумію, - зітхнула Елана, - Ти мені дуже сподобалася. Мені тебе не вистачатиме.
-Ти мені також. Але сумувати за тобою не буду. У мене є Біллі, - пожартувала Марсіана.
Елана посміхнулася у відповідь.
-Ти хороша, - сказала вона.
-Ти теж.
На тому вони й розійшлися. Марсіана повернулася в будинок місіс Картер, а Елана на свою далеку планету.
|
