Розділ 14
Біллі прибіг до будинку Марсіани і ще біля хвіртки радісно закричав:
-А я йду до школи! А я йду до школи! А ти не йдеш!
Марсіана з цікавістю подивилася на нього і на мить задумалася.
-До школи? - запитала вона.
Біллі ствердно і вдоволено кивнув.
-Так, до школи. Там буде багато дітей, і не тільки з нашої вулиці. В школі ми зможемо придумувати різні цікаві штуки.
-А коли ти йдеш до школи? - поцікавилася Марсіана, і їй теж захотілося піти до школи.
-Через тиждень, коли літо закінчиться.
-Ти думаєш, літо закінчиться через тиждень? - запитала Марсіана і подивилася на свої квіти.
Біллі знизав плечима.
-Так в календарі написано, та й всі дорослі про це говорять. Ти так питаєш, ніби сама не знаєш, що через тиждень закінчується літо, і всі діти підуть до школи.
-А квіти? Що буде з моїми квітами? - вигукнула Марсіана.
Біллі шмигнув носом, ще раз знизав плечима.
-Нічого особливого. Далі будуть собі цвісти. Поки не вдарять морози, і вони не зав'януть. Ти що, з тропіків до нас приїхала? Зими не бачила? - запитав він.
Марсіана його не чула. Вона з жахом думала про те, що прийде осінь, прийде страшна зима, і її красиві квіти загинуть. Ні, вона цього не допустить.
-Це ми ще подивимося! - вигукнула вона.
-На що подивимося? - здивовано запитав Біллі, - ти можеш зрозуміло говорити. Я тебе зовсім не розумію.
-А чим ще ви займаєтеся в школі, крім придумування різних штук? - запитала Марсіана.
-Ну, - Біллі на мить задумався, згадуючи забавні витівки, які він витворяв в школі разом зі своїми однокласниками. Але нічого підходящого, чим можна було похвалитися перед Марсіаною не згадав.
-Так... різним, - ухильно відповів він, - Уроки, наприклад, вчимо.
-Уроки? - в голосі Марсіани чулася справжнісінька цікавість.
-Ну, так, - голос Біллі звучав з меншим ентузіазмом, - Вчителі задають нам різні завдання, а ми їх вчимо. Ну, хтось вчить, хтось тільки вдає, що вчить. Але в школі все одно весело. Там багато дітей, та й взагалі багато всього цікавого.
-Мене візьмеш з собою до школи? - несподівано попросила Марсіана.
Біллі не знав, що їй відповісти.
-Один раз можу, але не кожен день.
-Чому? - наполягала Марсіана.
-В школу дітей відводять батьки. Там їх записує директор, і потім вони вже ходять кожен день, поки не почнуться канікули. Ясно?
Марсіані все було ясно.
Значить, батьки? - запитала вона.
-Ну, так, хто ж іще. Мама або тато або навіть удвох.
Марсіана повернулася до ганку і голосно гукнула:
-Тітка Одрі! Тітка Одрі!
З вікна кухні виглянуло стривожене обличчя колишньої місіс Картер, а зараз молодої і симпатичної тітки Одрі.
-Щось трапилося, Марсіана? - запитала вона, вітаючись кивком з Біллі.
-Доброго ранку, міс Картер, - чемно привітався у відповідь Біллі.
-Я хочу до школи, - сказала Марсіана, - відведеш мене до школи? Я хочу вчитися в одному класі разом з Біллі.
Біллі непомітно вщипнув її за руку.
-Ти чого? - здивувалася Марсіана.
Ти не можеш вчитися зі мною в одному класі, - повагом повідомив Біллі.
-Це ще чому? - здивувалася Марсіана.
-Тому що я старший за тебе, - з такою ж поважністю пояснив Біллі.
-Ну і що? - Марсіані було незрозуміло, що це означає.
-В одному класі вчаться діти тільки одного віку, - продовжував пояснювати Біллі, - Правда, іноді буває, що переводять тих, хто молодше, але вони вундеркінди. Розумні, простіше кажучи, - в голосі Біллі звучало зневага. Він, як і більшість його однокласників, до вундеркіндів себе не відносив. Чим і пишався. У паралельному класі був один вундеркінд, так над ним весь рік всі насміхалися і давали образливі прізвиська. Біллі вважав, що бути як всі значно краще.
-Тітко Одрі, відведеш мене до школи? Я теж хочу ходити до школи, - попросила Марсіана.
Місіс Картер хвилину міркувала, потім несподівано погодилася.
-Гарна ідея, Марсіана. Як ми з тобою раніше про це не подумали. Я хочу зателефонувати директрисі, вона моя колишня однокласниця, - місіс Картер зникла в кімнаті.
-Я хочу вчитися в одному класі з Біллі! - крикнула їй услід Марсіана.
-Гаразд. Я зрозуміла, - пролунав у відповідь приглушений стінами будинку голос місіс Картер.
Біллі слухав і дивився на все, витріщивши від подиву очі.
-Я ж сказав тобі, - почав було він, але Марсіана не дала йому договорити.
-Можеш мене привітати! - радісно повідомила вона, - Я теж піду до школи. Буду вчитися з тобою в одному класі. Чув, що тітка Одрі сказала. Директор школи її краща подруга. До речі, Біллі відкрию тобі великий секрет, - Марсіана озирнулася на всі боки, немов побоюючись, що їх міг хтось підслухати.
Біллі від напруги і цікавості трошки навіть зблід.
-Який? - глухим голосом запитав він.
Ти не повіриш, - тихо промовила Марсіана, ніби не наважуючись посвятити його в свій секрет.
-Не бійся, я нікому не скажу, - пообіцяв Біллі, готуючись, як йому здавалося, почути страшну правду про походження Марсіани.
- Я, дитина індиго! - весело крикнула Марсіана, і почала спостерігати за виразом на обличчі Біллі.
Біллі мить не рухався, потім шумно зітхнув.
-А, - тільки й сказав він.
-Що «а»? Ти хіба не радий за мене?
Радий, звичайно, але дуже розумних в нас в класі не люблять, - попередив він, - так що будь обережною зі своїми здібностями.
-Спасибі, - подякувала йому Марсіана.
Біллі у відповідь знизав плечима.
-Крісті в якому вчиться класі? - запитала Марсіана.
-Ми в одному класі вчимося, - відповів Біллі, - якщо хочеш, разом будемо ходити в школу. Я спочатку буду заходити за тобою, потім вдвох підемо до Крісті, - Біллі після першого подиву, вже почала подобатися ідея, що він буде вчитися з Марсіаною в одному класі.
-Чудово. Я згодна.
-Тільки ти це ... - Біллі зам'явся.
-Що? - Марсіана чекала, що він скаже далі.
-Не говори дітям нічого такого.
-В сенсі? Ти можеш говорити прямо?
-Ну, що це ти знайшла скелет динозавра, що це ти зробила гру, в якій діти стріляють і про інші речі, які вони не зрозуміють, - пояснив Біллі.
-Не буду, - урочисто пообіцяла Марсіана.
-Біллі з полегшенням видихнув повітря.
-Добре. Ти зараз що будеш робити? - запитав він.
-Не знаю. А ти?
-Взагалі-то, збирався піти на річку, але тепер перехотілося. Може, разом підемо?
-На річку? - Марсіана на мить глянула кудись у далечінь, - Можна і на річку. А що там будемо робити?
-Можна рибу ловити, купатися, засмагати або кататися на човні. На річці багато чого можна робити цікавого, - відповів Біллі.
-Добре, підемо. Скажу тільки тітці Одрі, - Марсіана подивилася на будинок і попрямувала до хвіртки.
-Ти ж збиралася міс Картер сказати, що йдеш на річку, - мовив Біллі, крокуючи слідом.
-Вже сказала, - не повертаючись, відповіла Марсіана.
-Як? А, ну так, ти ж у нас індиго.
-Запам'ятав. Молодець! - похвалила Марсіана, - Нічого я їй не говорила. Просто вона мені дозволяє гуляти, де я захочу. Твої батьки хіба ні?
-Мої предки весь день на роботі. Мені і питати нікого.
-Зрозуміло. Річка далеко?
-Для кого як. Для мене особисто не дуже, - відповів Біллі.
-Ясно. Пішли.
До річки Марсіана і Біллі так і не дійшли. По дорозі, на стежці вони побачили маленьку, нерухому дівчинку. Біллі страшно злякався, і навіть почав затинатися.
-В поліцію потрібно повідомити, - вигукнув він, трохи оговтавшись, - Ще їй потрібно зробити штучне дихання.
-Ти вмієш? - запитала Марсіана, яка зовні виглядала дуже спокійною.
-Я? - чомусь здивувався Біллі, почувши її питання.
-Ти.
Біллі заперечливо похитав головою.
-Ти її знаєш? - запитала Марсіана.
-Не знаю. А ти?
-Як я її можу знати, якщо я зовсім недавно живу на вашій вулиці і майже нікуди не ходжу. На дні народження у Крісті я її не бачила, - Марсіана присіла біля дівчинки, почала уважно її розглядати.
-Що з нею? Що ти збираєшся робити? - запитав Біллі тремтячим голосом. Він боявся, що дівчинка мертва, і нічим допомогти їй вже не можна, - Може, вона впала і вдарилася? - припустив він, намагаючись не дивитися на нерухому дівчинку. Біллі дуже боявся мерців і не хотів, щоб вона врізалася йому в пам'ять.
-Без свідомості, напевно. Зараз дізнаюся, - Марсіана ще ближче схилилася над дівчинкою. Зосередилася. На її обличчі на мить з'явилася багатозначна посмішка.
-Що? Що там? - нетерпляче питав Біллі.
- Дихає, - заспокоїла його Марсіана.
-Фу! - полегшено видихнув Біллі, - Потрібно когось покликати на допомогу. Як на зло на стежці нікого немає. Коли не потрібно, то всі вештаються туди сюди! Що ти маєш намір робити? Штучне дихання? - не вгамовувався Біллі.
-Що ти причепився до мене з цим штучним диханням. І взагалі, не заважай мені!
-Я не причепився, і не заважаю. Хвилююся тільки дуже сильно. Нам в школі поліцейський розповідав, як робити штучне дихання.
Марсіана мовчки вдивлялася в обличчя дівчинки. На вигляд їй було не більше восьми років. Худенька, струнка з блідим симпатичним обличчям і заплющеними очима. Вона лежала на спині і Марсіана побачила щось біле на спині зовні схоже на крила.
Біллі теж побачив.
-Це ангел! Він впав з неба! - прошепотів Біллі і сів на землю. Здавалося, ще трохи і він зомліє від несподіванки.
-Ангел, говориш. Зараз ми подивимося, що це за ангел, - Марсіана заглянула в мозок дівчинки і побачила чужу, незнайому їй планету. Якісь дивні, потворні істоти копошилися біля літальних апаратів. В повітрі в різних місцях висіли зображення ... Марсіана здригнулася, придивилася. Так, вона не помилилася висіли ….її власні зображення, облиті якоюсь червоною, немов кров рідиною. Під кожним зображенням на землі палали якісь символи. Марсіану охопило легке тремтіння. Вона не стала читати, що написано під зображеннями. Їй все вже було зрозуміло.
-Біллі, подивися, що там в кущах блищить, - спокійно попрохала вона, не повертаючи голови.
-Де? Де? - заметушився Біллі.
-Біля дерева. Може, щось цінне. Піди, принеси.
Біллі кинувся до кущів. Поки він там шукав, Марсіана... спалила дівчинку. Від неї не залишилося навіть сліду. Тільки кілька травинок пожовклих, немов в сильну спеку.
Якраз в цей момент повернувся Біллі. В руках він тримав блискучий фантик від цукерки.
-А де дівчинка? - вигукнув він і впустив фантик з рук. Він дивився на всі боки, але дівчинки ніде не було.
-Полетіла. Вона ж ангел, - відповіла Марсіана.
Біллі скривився.
-Я більше не хочу йти на річку, - мовив він.
-Я теж. Мені пора додому, - погодилася Марсіана, до чогось прислухаючись.
-Ага. Я зрозумів, - Біллі повернувся і першим поплентався стежкою назад до будинку місіс Картер.
Марсіана йшла слідом. Вона думала про чужу планету. Вона не розуміла, чому така велика кількість незнайомих істот бажає її смерті. Що вона їм поганого зробила. Відповіді на це, та інші питання в неї не було, але вона мала намір зробити все, щоб дізнатися.
-Вже викупалися? - запитала місіс Картер, побачивши Марсіану і Біллі.
-Ага, викупалися, - невесело відказав Біллі, - До побачення, міс Картер, - додав він і пішов додому.
-Що з ним? - поцікавилася місіс Картер, - Посварилися?
-Ні, просто я швидше бігаю, ніж він, - спокійно відповіла Марсіана, - ось Біллі і засмутився.
Місіс Картер весело розсміялася.
-Хлопці всі такі. Не люблять, коли дівчатка в чомусь кращі, ніж вони.
Марсіана посміхнулася у відповідь.
-Я до квітів, бабуся місіс Картер. Подивлюсь, як вони там.
-Добре, Марсіана. Я поки приготую твоє улюблене морозиво, - місіс Картер повернулася в будинок.
Марсіана пішла в сад. Їй було про що подумати.
|
