Розділ 5
Велика сіра кішка місіс Картер підійшла до Марсіани, і уважно подивилася на дівчинку своїми жовтими очима.
-Що дивишся? - запитала Марсіана, - Думаєш, я не знаю, що ви, кішки терпіти не можете людей? Ти звідки?
Зіниці кішки трохи розширилися, вона позіхнула і відповіла:
-КрабоподібнаТуманність. Шоста планета центральної галактики. А ти?
-З Марса, - коротко відповіла Марсіана і погладила кішку по голові.
Кішка за звичкою задоволено примружила очі і потерлася до ніг дівчинки.
Знаю, - відповіла кішка, - Ти тут надовго?
Марсіана знизала плечима:
-Не знаю. Поки тато Максим не повернеться, або поки мама Дженні не прокинеться. А ти?
-Теж не знаю.
-Ти, кішка? - навпростець спитала Марсіана.
-Тут, так, я кішка.
-А, взагалі?
-А, взагалі, я спостерігач.
- Спостерігаєш за місіс Картер? - поцікавилася Марсіана, продовжуючи гладити кішку по спині.
-Особисті я, так. А, взагалі, всі ми спостерігаємо за людьми, - пояснила кішка.
-Ясно, - промовила Марсіана і задумалася, - Тут ще є інші спостерігачі?
-Повно! - вигукнула кішка.
-Хто, наприклад?
-Так, хоча б пташки.
-Ніколи б не подумала, - рука Марсіани на мить завмерла на голові кішки.
-Ніхто з людей і не думає. Але ти не така як всі.
-За мною ти теж спостерігаєш? - запитала Марсіана.
-Зрідка. Я вже сказала, ти не така як всі. Ти сама можеш захистити себе в будь-якій ситуації.
-Ваше завдання захищати людей? Ніколи б не подумала! - вигукнула Марсіана, - І як ви це робите, якщо не секрет?
-Плутаємося в людей під ногами. Заважаємо робити помилки, - відповіла кішка і додала, - До речі, крегл був не один.
Марсіана від несподіванки зойкнула.
-А ти звідки знаєш? Була там?
-Звичайно. Я ж спостерігач.
-Чому тоді я тебе там не бачила. Я далеко бачу, - недовірливо запитала Марсіана.
Кішка поблажливо позіхнула.
-Це я тут, на Землі кішка, яку можна погладити або навпаки наступити на хвіст або смикнути за вуса. На Місяці я вже не кішка.
-Про другого крегла я знала, - зізналася Марсіана, - Але він був невидимий, і залишався високо в повітрі. Я зробила вигляд, ніби не підозрюю про його присутність. Навіщо йому знати про всі мої можливості.
-Правильно, - схвалила кішка.
-Ти мені друг? - прямо запитала Марсіана і заглянула кішці в очі. На мить вона побачила там чужу всьому земному істоту.
-Я, спостерігач.
-Вредина ти, а не спостерігач. Я думала, ти мені друг.
-Може, і друг. Якщо тобі від цього легше, - заспокоїла її кішка.
-А чому ти полюєш на птахів, якщо вони теж спостерігачі? До речі, а вони за ким спостерігають? Часом не за вами, кішками?
-Полюємо бо ми все-таки кішки, а не тільки спостерігачі. Птахи спостерігають за всіма. В тому числі і за нами.
-Зрозуміло, - відповіла Марсіана. Вона перестала гладити кішку.
На її думку розмова була закінчена. Все про що їй потрібно було, вона дізналася.
Кішка теж вирішила, що вони з'ясували стосунки і можна зайнятися своїми звичайними котячими справами. Кішка нявкнула, неквапливо вийшла на ганок будинку і розтягнулася на сонечку.
Вся розмова відбулася в думках. І дивуватися тут нема чому. Всі тварини на Землі телепати і відмінно розуміють один одного без звуків. Марсіана чудово це знала.
* * *
Марсіана теж вийшла з дому, і не звертаючи більше уваги на кішку, що дрімала, попрямувала до квітника місіс Картер. Найбільше на Землі їй подобалися квіти. Вона була просто в захваті від розмаїття кольорів і різних запахів. Вона часто сідала в квітнику серед квітів, ніжно гладила їх руками, заглядала всередину, щось шепотіла, притискалася щокою то до одної, то до іншого квітки і, закривши очі, сміялася від щастя й захвату.
Часто вона милувалася крізь різнокольорові пелюстки на блакитне, літнє небо. Тоді їй ставало дуже добре і приємно. Вона немов була на небі. Зовсім близько до своєї мами.
Ще Марсіана любила дивитися, як на квіти сідають бджоли, джмелі і різні дрібні комахи. Їй було дуже цікаво дивитися, що вони роблять. Сьогодні Марсіану зацікавив великий, важкий джміль і червона крилата комаха. Марсіана присіла біля квітки, і уважно почала її розглядати. Потім подумки перенеслася в мозок комахи.
Майже відразу Марсіана побачила, що її зображення комаха транслює на чужий корабель за межами Землі. Швидше за все, корабель належав креглам. Далі сигнал йшов кудись в напрямку Плутона. Марсіані вже було ясно, з ким вона має справу. Типовий ворожий спостерігач.
Вона спокійно і без поспіху покинула мозок комахи-шпигуна і перенеслася в мозок джмеля, який зосереджено збирав нектар квітки.
Джміль виявився своїм, земним хлопцем, і Марсіана полегшено зітхнула. Вона віддала подумки наказ, і джміль, кинувши своє заняття, раптово накинувся на комаху-шпигуна і перерізав її навпіл своїми могутніми щелепами. Транслювання зображення миттєво зупинилося.
Марсіана задоволено посміхнулася, подякувала джмеля і покинула його мозок. Одним шпигуном-спостерігачем було менше. Звичайно, їх ймовірно тисячі чи мільйони, але всьому свій час.
-Правильно зробила, - промовила кішка, що стежила за Марсіаною сидячи у неї за спиною.
-Я теж так думаю, - відповіла Марсіана, не обертаючись.
-Їх тут багато, - продовжувала говорити кішка.
Знаю. Ти мені допоможеш?
-Можливо. Я подумаю, - ухильно відповіла кішка і почала грайливо валятися в траві.
Марсіана, ніби нічого не сталося, продовжувала милуватися квітами.
|
