Не минуло й двадцяти хвилин з моменту старту, як спусковий апарат з групою полковника Маккинні здійснив м'яку посадку на поверхню Оберона. Бійці трохи притихли, коли побачили на екранах непривітні, чужі людині пейзажі.
-Думайте, що ви на Алясці, - порадив полковник, - Там теж дуже холодно і темно в полярну ніч.
-Є, сер думати, що ми на Алясці, - не дуже впевнено відповів Адамс.
-Що таке, Адамсе? - на обличчі Маккинні з'явилася усмішка, - злякався?
-Ні, сер ... Є трохи, - зізнався Адамс, нервово стискаючи в руках автоматичну плазмову гвинтівку.
-Не бійся, рядовий. Ми можемо полетіти звідси в будь-який момент. ... Де Марсіана? - різко запитав полковник, - Ще не вийшла на зв'язок?
Програміст Гаррі Дойл, налаштував прилади, і всі побачили на екрані обличчя Марсіани.
-Є наша інопланетна красуня, - задоволеним голосом промовив сержант Грехем, - Сер, Марсіана на зв'язку.
-Бачу, сержанте, - полковник придивився до обличчя дівчини. Він уже й сам не знав, хто вона насправді, але вирішив поки робити вигляд, ніби вірить, що вона така ж людина, як і вони всі. Хоча він прекрасно розумів, що жодна інша дівчина в світі не погодилася б на самоті розгулювати по Оберону за мільярди кілометрів від дому.
-Може, вона індиго, - ніби вгадавши його думки, промовив Адамс.
Полковник Маккинні кинув на нього здивований погляд.
-Вибачте, сер. Вирвалося! - немов виправдовуючись, додав Адамс.
-Індиго, говориш. Що ж, може і індиго. Це нам ще належить з'ясувати.
-Марсіана, що у вас? - запитав він, звертаючись до дівчини, - Яка ситуація? Аборигени більше не турбували?
Сержант Грехем не стримався і пирхнув. Не вистачало ще, щоб полковник назвав прибульців індіанцями, а вони, начебто непрохані колонізатори з Європи.
Полковник Маккинні вдав, ніби нічого не чув.
-Все спокійно, - відповіла Марсіана, - Ви можете забрати сержанта Коннера? Він поранений.
-Знаю. Зараз надішлемо всюдихід, - полковник подивився на датчики відстані, - До вас півмилі. Зараз будемо. Залишайтеся на місці.
-Добре, сер. Чекаємо, - Марсіана зникла з екрана.
-Хто піде? - запитав полковник Маккинні.
-Ну, я піду, - першим зголосився Грехем.
-Добре, сержанте. З собою кого візьмеш?
-Адамса, якщо не заперечуєте, сер.
-Я не заперечую. Не знаю, як сам Адамс, - відповів полковник Маккинні.
-Я згоден, сер, - відразу відповів рядовий Адамс, - Ми з сержантом Грехемом ще в гарячій точці непогано повоювали, - не без задоволення в голосі додав він.
На обличчі полковника з'явилася усмішка.
-Чув про ваші подвиги. Та й не тільки я.
Адамс вийшов з шеренги, став поряд з сержантом Грехемом.
-Мені, що Азія, що Оберон - один чорт, - мовив він.
По обличчю сержанта Грехема було видно, що він радий, що з ним поїде саме Адамс.
Полковник потиснув обом руки.
-Удачі, хлопці. Пам'ятайте, ми стежимо за кожним вашим кроком. Якщо щось піде не так, відразу прийдемо на допомогу.
-Головне, щоб допомога не запізнилася, сер, - пожартував Адамс.
Ніхто на його жарт навіть не посміхнувся. Його слова всі сприйняли всерйоз.
-Постараємося не запізнитися, Адамсе, - запевнив рядового полковник Маккинні.
-Дякую, сер. Ми поїхали.
-Давайте.
Грехем і Адамс зайняли місця у всюдиході. За пульт керування сів Адамс. Серед бронетранспортерів, танків та інших бронемашин, рядовий Адамс почував себе як риба у воді. Він відразу почав вмикати прилади, перевіряти системи всюдихода. Переконавшись, що все в порядку, підняв вгору великий палець.
-Відмінна машинка, Дуг. Можемо висуватися в зазначений квадрат. Сподіваюся, Коннер ще не задубів там.
-Не хвилюйся, наша незвичайна дівчина його зігріє.
-Марсіана? - підняв брови Адамс.
-Вона, хто ж іще.
-Сумніваюся я щось. По-моєму вона швидше вб'є його, ніж зігріє. Але, може я й помиляюся.
В їх невимушений діалог втрутився різкий голос полковника.
-Грехем, Адамс, у вас все готово?
-Так, сер. Все у повному порядку. Лялечка готова до виконання завдання.
-Добре. Ми відчиняємо шлюз.
-Відчиняйте, сер ... і це, - Адамс запнувся, - Помоліться там за нас про всяк випадок.
Шлюз десантного модуля відчинився, і всюдихід з двома бійцями на борту виїхав на поверхню Оберона.
Сержант Грехем мимоволі зіщулився.
-Що з тобою, Дуг? - запитав Адамс, який відчував себе абсолютно спокійно.
-Не знаю. Так щось. Сподіваюся, під нами немає пустот? Не хочеться провалитися в пекло.
-Під нами базальтова плита. Нікуди ми з тобою не провалимося, - відповів Адамс. Якщо не віриш, сам подивися на показання приладів.
-Вірю, але все одно якось не по собі. Ти я бачу в повному порядку, - із заздрістю в голосі промовив сержант Грехем.
-Ти правий, старина. Бракує тільки бургера і коли, а так все чудово. Сидимо в теплі і комфорті. Хочеш музику поставлю. Ти якій віддаєш перевагу?
-Адамсе, давай музику послухаємо, коли повернемося назад на корабель. Не заперечуєш?
Адамс знизав плечима.
-Як хочеш. Хотів зняти напругу.
-Я в порядку. Вже в порядку. Спочатку було якесь недобре передчуття, але зараз воно пройшло і я в нормі, - відповів Грехем.
-Зрозуміло. Ми все-таки виїхали покататися не в Калахарі і, тим більше, не в Арізоні. Ми зараз, чорт знає де, - відповів Адамс, вдивляючись в рельєф місцевості.
-Скільки ще залишилося? - запитав Грехем.
-За лічильником чотириста. Але таке враження, ніби об'єкт відсунувся.
-Куди?
-Куди, - Адамс почухав ніс, - Ще на півмилі від корабля.
-Ти хочеш сказати, що Марсіана не чекає нас на одному місці і віддаляється?
-На кшталт того. ... Слухай, ми ж можемо все запитати в неї самої, - пожвавився Адамс і почав викликати Марсіану, - Дивно. Сигнал є, а картинки немає. Марсіана, ти де? Ми вже виїхали за тобою.
В динамиках пролунав шерех, тріск, потім голос Марсіани. Зображення як і раніше не було.
-Ми вас чекаємо. Коннер майже весь час при свідомості.
-Прибульці вас більше не турбують? - запитав Грехем.
-Ні. Все тихо, - відповіла Марсіана і додала, - Це ще як подивитися, хто тут прибульці. Ми чи вони.
-Ти не права, - втрутився Адамс, - Думаю, це нічийна територія. Швидше за все, вони такі ж розвідники, як і ми. Ну, може бути, трохи раніше прилетіли сюди.
-Це тільки твоє припущення, Адамсе, - делікатно відповіла Марсіана.
-Я знаю, - Адамс і не думав на неї ображатися, - Ми люди завжди любимо будувати різні припущення, і все про все знаємо. Навіть про те, з чим ніколи раніше не зустрічалися. Така наша природа. Вірно, Дуг?
-Ти натякаєш, що я не людина? - прямо запитала Марсіана.
Адамс і Грехем перезирнулися.
-Ні, що ти. Ти неправильно мене зрозуміла, - швидко промовив Адамс, - Я просто хотів сказати, що ти дуже хоробра дівчина. Сама зголосилася полетіти у розвідку на чужу планету. Врятувала від загибелі пораненого Коннера. Серед моїх знайомих дівчат, мабуть, не знайдеться жодної, яка змогла б все це виконати. Та й серед друзів, мабуть, теж. Я це ... - Адамс почухав перенісся, - Захоплююся тобою. Вірно, Дуг? - Адамс непомітно почав штовхати Грехема ліктем в бік, ніби збирався приховати від Марсіани якусь таємницю, - До речі, як там Коннер? Живий ще?
-Ти щойно запитував про його самопочуття, - відповіла Марсіана.
-Хіба? Ну, так ще раз запитав. Хіба не можна?
-Можна, звичайно. Він добре себе почуває. Могло бути й гірше.
-Ну, і слава Богу. Марсіана ми тебе не бачимо. Тільки чуємо твій голос. Ти перевірила систему зв'язку свого скафандра?
-Так. У мене все добре. Може, місцеві перешкоди, - відповіла Марсіана.
-Ти поруч з Коннером? - запитав сержант Грехем, якого вся ця балаканина починала вже дратувати. Йому вже починало здаватися, що Адамс і Марсіана спеціально змовилися, щоб приспати його пильність. Хоча і не розумів, навіщо це їм було потрібно, якщо вони, дійсно, хотіли відвернути його увагу від чогось дуже важливого.
«Маячня! - подумки промовив він собі, - Як Адамс може з нею змовлятися, якщо весь час сидить поруч зі мною! Хіба що, теж перетворився в якогось телепата під впливом Оберона».
-Окей, - промовив Грехем, - Ми будемо орієнтуватися на твій голос і показання приладів. У тепловізори ми відмінно вас бачимо.
-Добре. Ми вас чекаємо. Будьте уважні, - відповіла Марсіана.
-Ти, якщо хочеш, можеш не вимикати зв'язок і говорити що-небудь, - промовив Адамс на подив доброзичливим тоном, - нам спокійніше і тобі, напевно, теж. ... Або, принаймні, Коннеру. Адже він зараз при свідомості?
-У такому випадку, тобі краще слухати радіо, - відповіла Марсіана і вимкнула зв'язок.
Адамс скривився і винувато подивився на свого товариша.
Грехем не стримався і посміхнувся.
-Дурень ти, Адамсе. Не по зубах вона тобі.
Адамс зітхнув:
-Знаю, але думаю, спробую.
-Спробував?
Адамс кивнув.
-Добре. Тепер займися справою, поки ми не збилися з курсу або не провалилися в якусь дірку.
-Ніяк не можеш забути той випадок на льодовику? - з цікавістю запитав Адамс, - З курсом все в порядку. Всюдихід йде на автоматиці.
-Таке запам'ятається на все життя, - глухо відповів Грехем.
-Це точно, - протяг Адамс, - Хочеш про це поговорити?
-Ні, - відрізав Грехем.
-Я так і думав, - Адамс знизав плечима, - ми вже близько, - він кивнув на фіолетову фігуру, котра виднілася на екрані тепловізора.
-Чудово. Мені вже не терпиться повернутися на корабель, - зізнався Грехем.
-Мені теж, - погодився з ним Адамс, - Місцинка, дійсно, не Майямі.
-Ага, - відповів Грехем, перевіряючи на всякий випадок зброю всюдихода. Дотик до пускової кнопки плазмової гармати трохи його заспокоїв, - Може, пройтися плазмою навколо. Перевірити, чи не ховається хто в темряві? - несподівано запропонував він.
-Полковник про це нічого не говорив, - відповів Адамс, - Знаєш японське прислів'я? - запитав він.
Відповіддю йому був заперечливий жест Грехема.
-Не бий палицею по кущах, то не виповзуть гадюки, - промовив Адамс, - На мій погляд, краще тихо все зробити, і забратися звідси без проблем. Чи ти іншої думки? До того ж ми вже майже приїхали.
-Ти правий, - погодився Грехем, хоча йому дуже хотілося вдарити плазмою по чорній поверхні Оберона.
Проїхавши ще метрів двадцять, всюдихід зупинився.
-Сер, ми на місці! - голосно доповів Адамс на корабель.
-Бачимо, - пролунав в динаміках голос полковника Маккинні, - Повідомте ситуацію.
-Поки все спокійно, - відповів Адамс, - Починаємо процедуру виходу із всюдихода.
«Поки! - несподівано висвітилося в мозку Грехема, - Вічно це нестерпне очікування біди».
-Ходімо разом чи як? - запитав Адамс.
-Залишайся. Я піду один, - відповів Грехем, - якщо Марсіана не боїться там бути, то і зі мною, сподіваюся, нічого поганого не трапиться. Відчиняй люк.
Адамс виконав прохання товариша.
|
