Політ корабля протікав нормально і до кінця третьої доби, вони вийшли на орбіту Урана. Після невеликого коректування курсу корабель взяв курс до Оберону. Ще кілька годин польоту, і експедиція була вже майже у мети. На численних екранах пропливала сіра поверхня Оберона.
Думка про те, що їх зараз відділяють від домівки, більше двох мільярдів кілометрів, неймовірно всіх лякала і обтяжувала, але ніхто про це намагався не думати, не кажучи вже про те, щоб ділитися подібними міркуваннями вголос. Всі робили вигляд, що все нормально і нічого особливого не сталося. Начебто, це був звичайний, нічим не примітний політ.
-Місце для посадки вже вибрали? - запитав Джон Маккинні, звертаючись до командира корабля Аарона Харпера. Полковник ФБР досить вдало приховував хвилювання, котре охопило його. Він подивився на Марсіану. Вона мовчки стояла поруч. Присутність цієї незвичайної дівчини дуже сильно заспокоювала, і надавала впевненості. І не тільки йому, але й усім членам експедиції. Про те, що Марсіана не така як усі люди, було відомо кожному, але ще в центрі підготовки польотів їм суворо наказали вдавати, ніби Марсіана нічим не відрізняється від інших членів екіпажу. Симпатичному і товариському лейтенанту спецназу Кевіну Гріну було навіть доручено часом загравати з Марсіаною, але так, щоб його залицяння виглядали природно і були доречними. Кевін тільки один раз запропонував Марсіані чашку кави, але вона подивилася на нього таким поглядом, що у нього пропало бажання, взагалі, до неї наближатися. Каву, правда, Марсіана у нього взяла.
Зробивши кілька витків навколо Оберона, Харпер прийняв рішення відправити на поверхню розвідувальний літальний апарат. За взаємною згодою місію доручили Сарі, як члени експедиції між собою прозвали одного з андроїдів. Другий андроїд отримав ім'я Нора.
Зовні обидва андроїди мали вигляд симпатичних дівчат і досить непогано спілкувалися на різні теми. Іноді бійці спецназу, щоб якось згаяти час в польоті і повеселити своїх товаришів, підходили до андроїдів і запрошували на побачення. Хлопці аж заходилися від сміху, коли Нора і Сара відмовляли, пояснюючи це тим, що побачення не передбачено інструкцією.
Не варто думати, що це були повноцінні андроїди, якими їх зображують у фантастичних фільмах. Людською була тільки верхня частина тулуба. Нижня частина була вмонтована в сидіння пілота літального апарату. Обидва андроїди мали приємний голос, і беззаперечно виконували всі накази. Тож не дивно, що перший політ був доручений саме андроїду. Ризикувати людьми ніхто не хотів, та й не було в цьому сенсу. Втрата андроїда, нехай навіть з обличчям симпатичної дівчини не така болюча і непоправна, як загибель, скажімо доктора експедиції Ніколь або будь-якого бійця. Не кажучи вже про астронавтів. Без них, взагалі, не варто було навіть думати про повернення на Землю.
Правда, на кораблі знаходився 3D принтер, який при необхідності, міг в найкоротші терміни надрукувати, якщо не цілого андроїда, то, принаймі багато деталей до нього.
Коли все було готово до польоту, всі вільні від вахти і своїх обов'язків члени екіпажу та спецпризначенці зійшлися, щоб подивитися, як пройде старт, і чи успішно андроїд здійснить посадку на поверхню супутника Урана. На зображення самого Урана, багато хто з членів експедиції намагалися не дивитися. Надто вже похмура і загрозлива картина. Здавалося, що ця чужа людям громада, ось-ось навалиться і проковтне корабель. Присутність Урана дуже діяла всім на психіку. Капітан космічного корабля Харпер запевнив, що всім стане дещо легше, коли корабель увійде в тінь супутника, і Уран стане недоступним для споглядання. Правда, всього лише на деякий час.
Маркус Вітман, як науковий консультант і експерт, в останній раз перевіряв зв'язок і функціональність Сари. Все було в порядку. Він відійшов від літального апарату і озирнувся. Його погляд зустрівся з поглядом Марсіани. Від несподіванки він почервонів, а Марсіана ледь помітно посміхнулася.
-Бідна, крихітка, - сказав хтось із бійців, котрі стояли поруч з Марсіаною.
-Ви про Сару? - поцікавилася вона у хлопця під два метри зросту.
-Про неї. Як вона там буде без нас, - відповів спецназівець і показав пальцем вниз.
-Це всього лише робот, - знизала плечима Марсіана.
-Надто вже симпатичний, - заперечив боєць.
Марсіана нічого не відповіла і, скориставшись, що всі зайняті підготовкою літального апарату, повернулася до своєї каюти. Зачинила за собою двері. Озирнулася. Прислухалася. Але не так як це роблять люди, а зовсім по-іншому. Знайшла один підслуховуючий пристрій і спалила всю електроніку.
-Маркус, він, звичайно, хто ж ще, - тихо промовила вона, і додала зовсім іншим тоном: - Майкле, ти де?
-На Обероні. Зв'яжіться зі мною, - негайно відгукнувся астронавт Майкл Джонсон, який в останню мить отримав від Марсіани інструкцію не з'являтися на кораблі, а відправитися прямо на Оберон. Після того, як вона виявила, що за нею шпигують, Марсіана вирішила не розкривати всі свої карти, і притримати Джонсона на крайній випадок.
-Знайшов? - запитала вона.
-Так, - коротко відповів Майкл.
-Багато їх?
-Достатньо.
-Тебе не виявили?
-Ні.
-Добре. Я скоро буду, - зв'язок перервався. Марсіана міркувала над тим, як їй бути далі.
Вона анітрохи не сумнівалася, що легко впорається не тільки з агентом іноземних спецслужб, який, взагалі, не був для неї проблемою, але й з істотами на поверхні Оберона. Марсіану хвилювало зовсім інше.
З деяких пір, її раптом стала турбувати думка, що щось пішло не так із самою експедицією. Що саме, вона і сама не знала, але після того, як вони пройшли орбіту Марса, у неї з'явилося відчуття, ніби щось змінилося. Ні, не на кораблі. Там, на Землі.
Все частіше Марсіана починала думати, що сама експедиція є пасткою. В першу чергу для неї. Її просто вирішили відправити з Землі, скориставшись її ж бажанням допомогти людям, і хтось там, в секретних і недоступних кабінетах сподівається, що вона на Землю більше не повернеться. Для представників влади, спецслужб і військових, вона була небезпечним елементом, окремою силою, здатною порушити встановлений порядок. Від неї просто вирішили позбутися.
Коли Марсіана це зрозуміла, їй стало дуже боляче і шкода себе. Але потім вона вирішила, що не всі люди погані, і їй варто захистити від вторгнення чужинців хоча б свою бабусю місіс Картер, друзів, Крісті та Біллі. Свої квіти, в кінці-кінців! Тому Марсіана прийняла рішення продовжити свою участь в експедиції, і робити вигляд, ніби вона нічого не знає, і ні про що не підозрює.
|
