Розділ 18
Наступного дня Марсіана пішла до школи. Вона не стала чекати, коли за нею прийде Біллі і покрокувала до школи сама ще о шостій годині ранку. В школі Марсіані сподобалося, вона швидко знайшла свій клас і почала з нетерпінням чекати першого уроку.
Багато дітей вже знали Марсіану і були раді, що вона буде вчитися в одному з ними класі.
-Чому ти мене не дочекалася? - невдоволено запитав Біллі, сідаючи поруч з Марсіаною.
-Просто так. Захотілося прийти раніше. Не ображайся, Біллі.
-Я не ображаюся. Просто даремно тільки плентався до тебе.
Марсіана посміхнулася і стала чекати, коли прийде вчителька.
Сувора місіс Томпсон оглянула дітей, і погляд її сірих очей зупинився на Марсіані.
-Так, - задоволеним тоном промовила місіс Томпсон, - Бачу в нас новенька. Знайомтеся діти - це Марсіана Лірой. Вона буде вчитися в одному з вами класі.
-Ми знаємо її! - закричали врізнобій однокласники Марсіани.
Місіс Томпсон ще більше стиснула свої тонкі губи і продовжувала говорити:
-Ваша нова однокласниця приїхала до нас з іншого міста, і я сподіваюся, що їй сподобається в нашій школі. Вона сирота ...
Марсіана піднялася з-за парти. Біллі спробував її втримати, але вона відштовхнула його.
-Я не сирота! - голосно сказала Марсіана.
Місіс Томпсон на мить завмерла, потім неприємно посміхнулася.
-Обманювати вчительку і своїх однокласників не гарно. Хіба ти цього не знаєш? В місті всім відомо, що в тебе немає батьків.
-Я не сирота, - вперто повторила Марсіана, - Мій тато Максим. Він зараз дуже далеко, а моя мама Богиня! - вигукнула Марсіана.
Хтось із дітей захихикав. Місіс Томпсон зблідла.
-Марсіано - це не смішно. Сядь на своє місце, - сказала вона.
-Не вірите? Дивіться!
Несподівано класне приміщення, школа все якимось чином зникло, і клас Марсіани, разом з вчителькою, опинилися на Місяці біля саркофага, в якому знаходилася Дженніфер.
-Ось моя мама! - урочисто заявила Марсіана, вказуючи рукою на саркофаг, - Моя мама Богиня і вона на Місяці. Вона все бачить і покарає будь-кого, хто мене ображає.
Місіс Томпсон охнула і втратила свідомість. Перелякані діти збилися до купки і злякано дивилися навколо. Один тільки Біллі не розгубився.
-Це сон! - закричав він, - Це такий сон. Це зробила Марсіана. Вона часто так робить. Не бійтеся, зараз ви всі прокинетеся і опинитеся в школі. Це сон. Сон! - повторював Біллі, бігаючи навколо своїх заціпенілих друзів.
Марсіана, не звертаючи уваги на переляканих дітей, і на непритомну вчительку, котра не рухаючись лежала на місячному піску, підійшла до саркофагу Дженніфер.
-Мамусю. Моя матуся, - ніжно промовила вона, гладячи обличчя Дженніфер, - Зла і недобра вчителька говорить, що я сирота. Але я не сирота. В мене є тато Максим і ти - мама Дженні. Я їй так і сказала, але вона обізвала мене брехухою. Уявляєш, мама Дженні твою улюблену і найкращу на світі донечку обізвали брехухою! Я змушена була привезти їх всіх на Місяць, щоб вони побачили своїми очима, що я говорю правду, - Марсіана ще трохи пошепоталася зі своєю мамою і повернулася до дітей.
-Це Місяць. А це моя мама. Всім все ясно? - вона уважно розглядала переляканих дітей.
До неї підійшла Крісті, взяла її за руку.
-Не ображайся на них, Марсіана. Вони ні в чому не винні.
-Знаю. Але нехай усі бачать, що я говорю правду.
-Ти повернеш їх усіх ... нас усіх назад додому? Біллі говорить, що це сон. Я знаю, що це не сон. Ми дійсно зараз знаходимося на Місяці. Не знаю, як ти це робиш, але я тобі вірю.
Марсіана промовчала. Вона хотіла, щоб місіс Томпсон прийшла до тями і знову знепритомніла, побачивши, що вона не в своєму класі, де все їй знайоме, і де вона звикла командувати, а все ще в чужому для неї світі. Але місіс Томпсон лежала і не рухалася.
-Я подумаю, - відповіла Марсіана.
В цей момент над долиною де знаходився саркофаг і нові однокласники Марсіани, пролітав космічний корабель, на борту якого знаходилося п'ять астронавтів. Астронавти виконували завдання з картографування поверхні Місяця.
-Бачу гори, - доповідав у НАСА один з астронавтів, - Гори, рівнини. Знову гори. Плато. Море ... Діти ... ДІТИ !!! - закричав астронавт, впиваючись поглядом в ілюмінатор апарату, - Сер! - немов збожеволівши закричав він, звертаючись до командира космічного апарату, - На Місяці діти!
-Діти? Які діти, Джонсоне? Що з вами?
-Внизу діти, сер, - не вгамовувався астронавт Джонсон, - Подивіться самі.
Всі члени екіпажу прикипіли до моніторів.
-Хакерська атака! - вигукнув хтось з астронавтів, - Ніяких дітей там бути не може. Ми їх бачимо тільки на моніторах комп'ютерів. Насправді нікого там немає.
Йому заперечив його товариш:
-Помиляєшся, Алексе. Додаткова система спостереження підтверджує показання приладів. На поверхні Місяця, дійсно діти.
-Але це ж неможливо! - вигукнув фахівець із двигунів, - Це або місячний міраж, або породження космосу, - він на мить затнувся і додав тремтячим шепотом, - Або прибульці перетворилися на людей.
Командир корабля від напруги миттю спітнів. Зображення з дітьми негайно пішло в НАСА.
Через кілька хвилин прийшла відповідь. Фахівці НАСА рекомендували продовжити вивчення невідомого явища. Якщо виникне якась загроза для земного корабля або екіпажу, негайно покинути орбіту Місяця і взяти курс назад на Землю.
Поки астронавти сперечалися між собою свідками якого явища вони всі стали, Марсіана несподівано помахала їм рукою. Потім попросила Біллі і Крісті наслідувати її приклад.
-Сер, - в голосі Джонсона чулося здивування, змішане з острахом, - Міражі або глюки махають нам руками. Вони нас бачать. Що будемо робити, сер?
Командир корабля, який вперше в своєму житті зіткнувся з космічною галюцинацією або міражем не знав, що робити в цій надзвичайній ситуації.
-Якщо це дійсно міраж, то нам він нічим не загрожує. Ми на орбіті, а вони там, внизу.
Астронавти в шоці дивилися на монітори. Діти, як і раніше продовжували перебувати на поверхні Місяця і, правда не всі, а тільки двоє або троє, привітно і радісно махали їм руками. Джонсон не витримав і зробив мимовільний рух у відповідь.
Командир корабля це помітив.
-Що це ви робите, Джонсоне? - суворо запитав він.
Джонсон зніяковів.
-Нічого, сер. Проводжу експеримент. Як вони відреагують на мій рух.
-По-моєму вони перші почали махати руками. В цьому світлі ви їх наслідуєте, а не вони вас, - відповів командир корабля, - Та й навряд чи вони зможуть вас побачити. Для них ми всього лише жовта цятка, яка швидко мчить по небу Місяця. Хіба що в них теж є прилади для спостереження або якісь надприродні здібності.
-Краще якби в них не було ні того, ні іншого, - тихо відповів Джонсон, продовжуючи дивитися на маленькі фігурки дітей. Йому було не по собі. Він відчув, що його лихоманить.
Космічний корабель продовжував, тим часом, обліт Місяця, і незабаром діти зникли за горизонтом.
Не знаючи, що думати, командир корабля вже сумнівався в необхідності посадки модуля на поверхню Місяця, як це було заплановано. Та й навряд чи хтось із екіпажу погодиться здійснити посадку на Місяць до з'ясування всіх обставин. Раптом за той час, поки людей тут не було, на Місяці щось змінилося. З'явилися якісь нові космічні явища або навіть ворожі людям істоти.
Марсіана, тим часом повернула дітей і вчительку назад в клас. Діти, на відміну від місіс Томпсон, прекрасно пам'ятали, що з ними сталося, і дивилися на Марсіану з подивом, побоюванням та здивуванням. Нікому більше і в голову не приходило насміхатися над нею або не вірити її словам. Місіс Томпсон про те, що вона побувала разом зі своїм класом на супутнику Землі, абсолютно не пам'ятала. В неї тільки злегка розболілася голова, і їй було холодно.
Вона розгублено подивилася на Марсіану.
-Ти чому стоїш, Марсіано? Сідай.
Марсіана хотіла було заперечити і сказати, що вона "Марсіана", без усіляких "но", але стрималася. Вона слухняно сіла на своє місце за партою.
Місіс Томпсон напружено про щось думала. В цей момент пролунав дзвоник, і перший урок Марсіани в школі закінчився.
Діти з шумом вибігли з класу, а місіс Томпсон полегшено зітхнула, і пішла по чашку гарячої кави, щоб трохи зігрітися.
Марсіана вийшла з класу останньою.
|
