На берег річки, про яку Стен так багато чув, вони вийшли лише надвечір. Сама по собі річка була не дуже широкою, але, враховуючи те, що в них не було на чому її перепливти, значення це особливого не мало. Вона була для них нездоланною перешкодою. Принаймні в тому місці, де вони вийшли з лісу, і де закінчувалася смуга повалених дерев. Вона продовжувалася і на тому березі, але щоб йти далі, треба було переправитися через річку. Все було просто та зрозуміло.
Стен, звичайно, вмів плавати, але бажання лізти у воду він не мав. Мало хто або що може водитися під цією спокійною, гладкою і темною поверхнею. Джемі було ще гірше. На відміну від Стена, плавати вона не вміла зовсім, але значення це теж не мало. Навіть якби вона вміла плавати, навряд чи комусь вдалося змусити її залізти у воду. Як і Стен такого бажання вона не мала.
– Треба знайти брід або щось таке, – дослідивши берег річки, заявив Стен.
– Брід – це що? – поцікавилася Джема.
– Мілководдя, – пояснив Стен. – Якщо ми знайдемо таке місце, то зможемо переправитися на той берег.
– А чому тоді Шон не знайшов цей брід? – запитала Джема таким тоном, ніби Стен у цьому був винен.
– Звідки мені знати, – знизавши плечима, відповів він. – І взагалі, хто знає, що він шукав насправді. Може, він і не збирався переправлятися річкою. Ти про це подумала?
– Ні, – чесно зізналася Джема. – Подібна думка мені й на думку не спадала.
– Не сумніваюся, – Стен потупцював на місці, а потім рішуче пішов вниз за течією.
– Давай спочатку відпочинемо, – запропонувала Джема, зрозумівши, що він має намір робити.
– Потім, – не зупиняючись, кинув Стен.
– Я хотіла якнайкраще, – тільки й сказала Джема. Поведінка Стена її здивувала, але й годі.
Подолавши у повному мовчанні близько кілометра вниз за течією, Стен несподівано зупинився і не втримався від здивованого вигуку. Джема, яка майже наступала йому на п'яти, хотіла, було запитати, в чому справа, але коли підняла голову і подивилася в напрямку, куди дивився Стен, зреагувала так само.
– Неймовірно, – вигукнула вона. – Стен, тобі доводилося бачити таке раніше?
– Думаю, ні, – зізнався Стен.
– Мені теж.
Їх здивування було викликане величезним деревом, гілки якого горизонтально тяглися на всі боки, в тому числі і через річку, ховаючись десь на іншому березі серед таких же гігантських дерев. Кращого природного мосту важко було собі уявити.
– Нам пощастило, – з задоволеними нотками в голосі сказав Стен.
– Якщо дорогою не впадемо у воду, і на нас ніхто не нападе, – додала Джема, погоджуючись із його словами.
– Це вже дрібниці, – заперечив Стен.
– Гаразд, – Стен нетерплячим жестом велів їй замовкнути, потім подивився на годинник, а потім уже на небо. – Якщо ми зараз заліземо на дерево, то до темряви, напевно, встигнемо переправитися на той берег. Ти як думаєш?
– Ну ... напевно, – Джема знизала плечима і з сумнівом подивилася на гладкий, зелений і товстий стовбур дерева. Вилізти на нього було важко. Це однозначно. – Шкода, що в нас немає антиграва, – додала вона, спостерігаючи за тим, як Стен ходить навколо дерева і щось там виглядає.
– Був би в нас хоч один антиграв, той дерево нам ні до чого, – відповів він.
– Теж правда, – зітхнувши, погодилася Джема.
Стен на це нічого не відповів і мовчки вирішував проблему, як вилізти на дерево. Хвилин за п'ять він, як йому здалося, її вирішив.
– Мисливець, – тихо покликав він.
– Навіщо він тобі? – здивувалася Джема.
– Побачиш.
Коли з купи зморщених гілок з'явився Мисливець, Стен витягнув блок управління і протягом кількох секунд мовчки дивився на кнопки. Потім сховав блок назад у кишеню і почухав потилицю. Як і раніше, з Мисливцем доводилося експериментувати. У різній комбінації, Стену уявлялося кілька можливих варіантів підйому на дерево: перший – наказати Мисливцеві зламати гілку і по ній влізти на дерево, другий – зрізати гілку плазмовим випромінювачем і знову влізти по ній на дерево. Третій варіант – наказати Мисливцеві закинути спочатку Джему, а потім і його одразу на потрібну гілку.
Останній варіант влаштовував Стена більше інших з тієї простої причини, що він вже дещо знав про місцеві дерева і цілком міг уявити собі, скільки на них з Джемою виллється невідомої рідини, якщо підрізати таку товсту гілку. До того ж, і це йому теж добре було відомо, всередині гілок могли водитися, і напевно, водяться істоти, які не виключено набагато небезпечніші ніж двоніжки. З ними Стен ще не зустрічався, але багато про них чув.
Все було добре, але єдина проблема полягала в тому, як змусити Мисливця закинути їх на дерево. І не просто закинути на дерево, а саме на те, що їм потрібне.
– І що далі? – порушила мовчання Джема, якій набридло дивитися на те, як Стен стоїть перед своїм звіром і мовчки на нього дивиться.
– Він допоможе нам вилізти на дерево, – пояснив Стен.
– Він що, драбину в кишені ховає? – пожартувала дівчина.
– Мисливець потужний телепат, – сказав Стен, а потім звернувся до свого звіра, який збирався залізти на купу гілок.
Мисливець на його прохання не відреагував.
– Джема, – різко покликав Стен.
– Так?
– Спрямуй на нього зброю, – наказав Стен.
– Я? – здивувалася Джема.
– Так, ти, і скажи, що хочеш убити його!
Джема від такого прохання мало не сіла, але, проте, навела на Мисливця зброю.
– Я тебе вб'ю! – цілком переконливо гукнула вона.
Це подіяло і наступної секунди її відірвало від землі і невидимою силою шпурнуло в гілки дерева. Коли Джема, нарешті, перестала кричати, ніби її ріжуть, Стен задоволено промимрив щось собі під ніс і з усмішкою подивився, як вона борсається в сплетінні гілок і листя.
– Я й не думав, що ти любиш жартувати, – ніжно промовив він, поплескавши Мисливця по спині.
Істота з невідомої планети у відповідь показала з тіла зубасту пащу, а потім закинула Стена на одну гілку з Джемою, яка більше не кричала і сприймала все з певною часткою гумору.
– Він просто чудовий, – сказала вона, коли Стен опинився поруч з нею. – Він, на мою думку, набагато розумніший, ніж прикидається.
– Це вже точно.
– Хто піде першим? – запитала Джема.
– Я, звичайно, – Стен здивовано глянув на неї, і вони обережно розминулися на гладкій поверхні гілки ширина якої, там де вони знаходилися, була близько півметра.
– Я не заперечую, – Джема поступилася йому дорогою і повернулася до Мисливця. – Ти просто красень, – з ніжністю промовила вона.
Стена це здивувало, але виду він не подав.
Незважаючи на те, що гілка більше була схожа на втоптану стежку, вони просувалися вкрай обережно. Йти по гілці дерева, тим більше над річкою, було саме по собі досить незвичною справою, не кажучи вже про те, що це дерево росте на чужій планеті.
|
