Тріщина, що утворилася під час удару, була повністю залита розплавленим металом, і тепер жодна істота не змогла б проникнути всередину. Замислившись, Стен необережно доторкнувся до корпусу, який ще не охолонув, і, охнувши, відразу відсмикнув руку.
– Чорт! – вилаявся він, послинивши на пальці пухир, котрий одразу вискочив. – Цього ще не вистачало, – буркнув він і попрямував в обхід їхнього тимчасового притулку. Стен не був певен, що близько ще хтось ховається, але обережність і передбачливість не завадять.
По дорозі він заварив променем бластера всі тріщини в корпусі, які тільки траплялися йому на очі, а заразом випалив зарослі якоїсь трави, серед колючих гілок якої, напевно, могли ховатися якісь тварини.
Тепер їх із Ширрою укриття оточувала нерівна, темна смуга, яка була немов межею, що відокремлювала їх від цього чужого світу. Звичайно, після того, як грунт охолоне, її легко можна буде подолати, але Стену так було спокійніше, і він, крокуючи коридором назад до Ширри, вирішив час від часу оновлювати цей кордон. Принаймні рослини там не будуть рости до того моменту, поки вони не покинуть цю ущелину.
– Ширра, це я, – попередив він, перш ніж відчинити двері. – Бачила б ти, на що я перетворив цю тварюку, – намагаючись говорити якомога бадьоріше, додав він, входячи всередину і зачиняючи двері на засов.
Ширра мовчала і виглядала наляканою. Побілілими пальцями вона стискала пістолет і, здавалося, ніколи його більше не випустить із рук.
– Ширра, – гукнув її Стен. – Ти чому мовчиш?
Але Ширра не відповідала і продовжувала мовчати.
Стен повільно підійшов до неї і торкнувся її плеча.
– Я її вбив, і тепер ти можеш сховати пістолет, – промовив він, намагаючись розтиснути її пальці.
– Ти чому кинув мене одну? – істерично крикнула Ширра, жбурнувши пістолет у стіну і з риданням зарившись обличчям у подушку.
– Ти що ... Ширра? – здивовано пробурмотів Стен, не дуже розуміючи, що з нею відбувається. – Я вбив цю істоту, і нам нічого більше боятися, – він підібрав пістолет і уважно оглянув його.
– Ти навіщо залишив мене одну? – крізь сльози гукнула Ширра. – А якби вона тебе вбила? Щоб я робила сама? Тут серед цього чужого лісу? – Ширра заплакала ще голосніше, чим викликала у Стена повне замішання.
Кілька хвилин він тупцював на місці, не знаючи як йому бути, потім вирішив дати їй можливість виплакатися, і почав робити собі бутерброди.
Стрілянина і нервова напруга викликали в нього почуття голоду, і доки Ширра скаржилася подушці на свою долю, він вирішив поповнити втрату калорій.
– І як ти тільки можеш їсти? – обурено вигукнула вона, відірвавши на секунду від подушки заплакане обличчя. – Ні, щоб заспокоїти мене!
– Але ж я сказав: я вбив її, – спокійно заперечив Стен.
– На твою думку, цього досить? – Ширра перестала плакати і витерла мокре від сліз обличчя.
– По-моєму, так, – буркнув Стен і з незадоволеним виглядом знову почав жувати.
– Ти бачив її? – трохи примирливим тоном спитала Ширра.
– Оце? – уточнив Стен, кивнувши головою на стіну, де виднілися застиглі струмки металу.
– Мгг, – Ширра ствердно хитнулася на ліжку і шумно витерла носа. – Що це було? Га, Стене?
– Якась істота, – не дуже охоче відповів Стен.
– Це я й сама знаю, – перервала Ширра, готова знову закотити істерику.
– Скажи, на кого вона схожа?
– Та як тобі сказати, – Стен перестав жувати і на кілька секунд задумався, – щось довге і дуже гнучке, – нарешті відповів він.
– А ця трубка?
– Вона була на спині.
– Ти думаєш: вона небезпечна?
– Не знаю, – Стен поколупався в зубах і про всяк випадок оглянув стіни відсіку, – але кульки, які випали з цієї трубки, мені не сподобалися. Ти бачила, як вони швидко розчинили обшивку?
– Бачила, – Ширра ствердно хитнула головою і попросила дати їй один бутерброд. – Як вони мені вже набридли, – скривившись, промовила вона і повільно почала їсти.
– Мені теж, – погодився Стен. – Але нічого іншого у нас немає.
– Знаю, – Ширра поворухнула пальцями ноги і з невдоволенням відзначила, як повернувся до ступні біль. – Нам не вибратися звідси, – з відчаєм прошепотіла вона, і сльози знову бризнули в неї з очей.
– Та перестань ти, – Стен роздратовано глянув на неї і щось нерозбірливо буркнув собі під ніс.
– Я мовчу, – Ширра витерла очі і спробувала посміхнутися. Посмішка вийшла кисла, але Стен на це не звернув уваги.
Він продовжував думати про Мисливця і, перш ніж лягти спати, вирішив увімкнути генератор на постійний сигнал тривоги. Якщо Мисливець знаходиться у радіусі ста кілометрів, він повинен почути його та прийти до нього. Має, але чи прийде? Цього Стен не знав.
– Про що ти весь час думаєш? – трохи заспокоївшись, спитала Ширра.
– А, по-твоєму, мені нема про що думати? – запитав у відповідь Стен.
– Вибач, Стене, – Ширра посміхнулася і на знак примирення простягнула до нього руку. Стен на це тільки зневажливо пирхнув і відвернувся. – Ну, знаєш! – Ширра не договорила і надулася.
Стену цього якраз і треба було, він вирішив скористатися тишею, щоб продумати всі деталі майбутнього походу до інших уламків корабля.
Але Ширра, яка насилу переносила тишу, незабаром не витримала і знову заговорила.
– Стене, мені треба вийти, – похмуро сказала вона.
– Куди?
– У коридор.
– Ну, йди, – неуважно відповів Стен.
– Але я боюсь одна! – вигукнула Ширра, кинувши на нього гнівний погляд.
– То що ти пропонуєш? – перервавши свої роздуми, спитав він.
– Ходімо зі мною, – на секунду запнувшись, попросила Ширра.
– Ну, і як ти собі все це уявляєш? – примруживши очі, поцікавився Стен. – Мені що, тримати тебе?
– Ти повернешся спиною і почекаєш, поки я... Ну, загалом, ти розумієш.
– Все сказала?
– Так.
Стен деякий час розглядав її, немов уперше бачив, потім підвівся, підійшов до дверей і відсунув засув.
– Сама дійдеш чи допомогти?
– Я сама, – Ширра сяк– так прошкандибала повз нього в коридор і повернула наліво.
– Може, я тут постою? – спитав Стен, спостерігаючи за тим, як вона час від часу спотикається.
– Ні! – вигукнула Ширра, швидко повернувшись на одній нозі. – Раптом виповзе якась потвора? – обличчя її зблідло, і Стен вирішив зайвий раз її не хвилювати.
– Гаразд, – пробурчав він і повернувся до неї спиною. – Тільки в разі чого я все одно не встигну вистрілити. Ти чуєш мене?
Відповіддю йому була якась метушня і звук, наче з крана потекла вода.
– Все? – поцікавився Стен, коли метушня стихла.
– Все, – відповіла Ширра і зашкутильгала до нього. Але несподівано вона зупинилася і подивилася на щось, що було на підлозі. Стен швидко підійшов до неї і запитливо глянув на неї.
– Мені здалося, ніби щось заворушилося, – пошепки промовила Ширра, ледве втримавшись від бажання стрибнути йому на груди і підібгати ноги.
– Де?
– Там, – Ширра кивнула кудись убік, але Стен нічого, крім розбитого крісла, не побачив.
Але, придивившись уважніше, він помітив, що один бік єдиної вцілілої ніжки ледь помітно тремтить.
– Ану, відійди, – стримано промовив він, відчуваючи, як серце частіше забилося в грудях.
Не ставлячи запитань, Ширра поспішно відскочила на одній нозі до стіни, і притулилася спиною до неї. Стен тим часом підібрав на підлозі металевий штир і обережно доторкнувся до підозрілого місця на ніжці крісла.
– Стене! – здавлено вигукнула Ширра, втиснувшись спиною в стіну.
– Помовч, – процідив Стен і ще раз, але вже впевненіше доторкнувся до того, що причепилося до металевої ніжки.
Наступної миті від її гладкої поверхні відокремилося щось темне і довгасте. Це щось стрибнуло Стену на груди і вчепилося в куртку. Випустивши металевий штир, Стен відскочив назад і заволав на всю горлянку. Одночасно з ним пронизливо заверещала Ширра, від чого в нього ледь не заклало у вухах. Але Стен нічого цього не помічав. Шалено розмахуючи руками і продовжуючи кричати, він збив з куртки істоту, котра причепилася, і тільки потім згадав, що весь цей час тримав у руці бластер.
– Диявол, диявол! – видихнув він, відчуваючи, як від слабкості в ногах, зараз звалиться на підлогу.
Чому він так злякався і сам не знав. Адже зелений килимок або та тварюка з трубкою на спині не справили на нього такого враження, як цей непоказний на вигляд хамелеон, якого він і розгледіти до ладу не встиг.
– Ширро, перестань кричати! – визвірився він на бідну дівчину, яка, закривши обличчя руками, продовжувала верещати.
Ширра як по команді закрила рота і втупилася очима в його куртку. Там нічого не було.
– Стене, воно тебе не вкусило? – тремтячим голосом запитала вона, все ще не наважуючись зійти з місця.
– Та ні…ніби, – Стен поволі опанував себе , і почав шукати істоту, яка так несподівано на нього стрибнула. – Ти не бачила, куди вона поділася? Ширро, я до тебе звертаюся.
– Ні, Стене, – Ширра нарешті спромоглася відірватися від стіни, і вчепилася йому в рукав. – Ходімо звідси: ти все одно її не знайдеш, – тремтячи всім тілом, пробурмотіла вона.
Ширра мала рацію, але Стену не хотілося йти, знаючи, що десь тут ховається ця, а, можливо, й інші істоти. Але, зрештою, він припинив свої безуспішні пошуки і, бачачи в якому стані Ширра, повернувся разом із нею у відсік.
– Цікаво, – повільно промовив він після того, як двері знову були зачинені на засов, а Ширра лежала у своєму ліжку. – Доведеться, напевно, припинити твої прогулянки в коридор. А то ще причепиться щось до того самого місця… – Стен не договорив і невесело посміхнувся.
Ширра взагалі промовчала і на його жарт не звернула уваги. Вона думала про те, що з кожною годиною, проведеною на цій планеті, чуже життя все ближче до них підбирається і зрештою, мабуть, таки проникне в їхню металеву коробку.
Думка ця була жахлива, і Ширрі від розпачу захотілося завити чи розстріляти всю обойму свого пістолета. Але вона не зробила ні того, ні іншого. Закусивши губу, вона впала ниць на ліжко і тупо почала стежити за тим, як Стен оглядає зброю. Думок у голові в неї ніяких не було, і їй хотілося тільки одного, щоб Стен не мовчав, а розмовляв з нею.
Але Стен, зайнятий своїми справами, не звертав на неї уваги, продовжуючи оглядати зброю, а коли покінчив з цим, взявся за блок управління Мисливцем.
Якщо він до нього не повернеться, то їм із Ширрою на цій планеті – гаплик. Сам він, мабуть, вибрався б, але з Ширрою та її хворою ногою... Ні. У цьому Стен майже твердо був упевнений. Оглянувши кнопки управління портативним генератором, Стен крадькома глянув на Ширру і з полегшенням побачив, що вона заснула і, мабуть, спить міцним сном. Намагаючись не розбудити її, Стен увімкнув блок управління на постійний сигнал і вирішив подрімати і собі. Поклавши поряд із собою бластер, Стен заплющив очі і, натягнувши на голову пакувальний матеріал, спробував відсторонитися від усіх проблем. Це йому вдалося, і незабаром він теж заснув.
|
