Дженніфер усміхнулася, подивилася на обрій, потім на піраміду, яку вони нещодавно збудували. Нещодавно, а здається, що з того часу минула ціла вічність. Стільки всього сталося останнім часом. Вона мимохіть доторкнулася рукою до своєї щоки. Жовті іскорки світла у її шкірі засвітилися ще яскравіше. - Ломма, - з усмішкою прошепотіла Дженніфер, - Сподіваюся, ми скоро побачимося ... Дуже скоро. – Ти щось сказала? - Запитав Максим. Він стояв трохи віддалік, і роздивлявся корабель, на якому вони прилетіли на Марс. - Вдома, - не повертаючи голови, сказала Дженніфер. Брови Максима трохи піднялися. - Ну, якщо ти вважаєш Марс нашою домівкою, то так, ми вдома, - погодився він. Дженніфер загадково подивилася на нього. - Макс, на тебе чекає сюрприз, і не один. Ти готовий? Максим смикнув плечем. - До всього й давно, - пожартував він. - Я серйозно! - Ти про це? - Ма
... Читать дальше »
На Місяці було холодно, але Максим і Марсіана не відчували холоду, як і відсутність повітря. Максима захищав скафандр, а Марсіану захищала, схоже, її природа. Зовні вона нагадувала звичайну дівчинку, але Максим іноді починав вже сумніватися, що вона його донька, хоч і був присутній при її появі на світ. Коли вони знайшли місце, де була Дженніфер, а знайшла Марсіана, на Місяці був день. Вона з такою впевненістю показала маленьким пальчиком де її мама, наче була тут неодноразово.
- Мама... мама там, тату. Пішли ... тільки тихенько, щоб її не розбудити, - попередила вона.
Максима охопило нервове тремтіння. Почувався він незатишно. Незрозуміло чому, але він чомусь мимоволі підкорявся своїй доньці, якій від народження був лише один день. Наче вона знала щось таке, про що він і не підозрював.
- Ходімо, - хрипко сказав він, але залишився стояти на місці. Його раптом охопила боязкість і сумніви. Чи правильно він чин
... Читать дальше »
Дівчинка швидко росла. Дуже швидко. Увечері вона сказала перше слово – «тато». А за годину перша речення:
- Тату, а де мама? – тоненьким голосом запитала вона.
– Мама…мама, – Максим не знав, що їй відповісти. - Мама далеко, але вона повернеться.
- Добре, тату. Я чекатиму її, - дівчинка заплющила очі і заснула.
Максим притис до грудей її крихітне, тепле тільце і обережно заходився роздивлятися свою доньку. Її оточував ледь помітний у темряві ореол, що світився. Це було дивно та незрозуміло.
За годину Марсіана прокинулася.
- Тату, а де мама? – повторила вона своє запитання.
– На небі, – сказав Максим перше, що спало на думку. Він, як і раніше, не спав і просто сидів, дивлячись нерухомо в марсіанську ніч. Він чекав повернення Дженніфер. Він не розумів, куди вона поділася, і що йому робити з новонародженою донькою.
- На не
... Читать дальше »
Дженніфер усміхнулася, подивилася на обрій, потім на піраміду, яку вони нещодавно збудували. Нещодавно, а здається, що з того часу минула ціла вічність. Стільки всього сталося останнім часом. Вона мимохіть доторкнулася рукою до своєї щоки. Жовті іскорки світла у її шкірі засвітилися ще яскравіше.
- Ломма, - з усмішкою прошепотіла Дженніфер, - Сподіваюся, ми скоро побачимося ... Дуже скоро.
– Ти щось сказала? - Запитав Максим. Він стояв трохи віддалік, і роздивлявся корабель, на якому вони прилетіли на Марс.
- Вдома, - не повертаючи голови, сказала Дженніфер.
Брови Максима трохи піднялися.
- Ну, якщо ти вважаєш Марс нашою домівкою, то так, ми вдома, - погодився він.
Дженніфер загадково подивилася на нього.
- Макс, на тебе чекає сюрприз, і не один. Ти готовий?
Максим смикнув плечем.
- До всього й давно, - пожартував він.
- Я серйозно!
- Ти про це? - Максим
... Читать дальше »
