Стен мовчки з'їв один бутерброд, потім другий і надкусив третій. Бутерброди на його подив, виявилися смачними.
– Я дурень, – несподівано сказав він, – Ну, так, дурень. Інакше й не скажеш, – задоволеним тоном додав він.
Аденара, яка вдавала, що теж їсть, з подивом подивилася на нього.
– Стен, що сталося? Не думала, що ти такий самокритичний.
Стен майже весело глянув на неї.
– Ти нічого не розумієш, – вигукнув він, швидко жуючи третій бутерброд.
– Поясни. Я зрозумію.
– Звичайно зрозумієш, – з набитим ротом відповів Стен, – Навіщо мені шукати чужий флайграв, якщо я по нейро можу викликати власний, і він прилетить сюди в автоматичному режимі. У мене в лісі, там за річкою, – він махнув рукою, – Залишився цілий склад різного добра… І як я тільки раніше про це не подумав. Звичайно, я дурень, хто ж ще після цьог
... Читать дальше »
– Стен, а навіщо тобі вантажний флайграв? – згодом запитала Аденара. Вони якраз летіли над лісом, який не залишав спроб дотягнутися до капсули своїми гілками.
Стен зиркнув на неї, мимоволі стиснув рукоятку бластера.
– Та, я вже не пам'ятаю, що я думав спочатку. Стільки подій. Зрозуміло, що основа ідея – це вибратися з планети, – він замовк і несподівано для Аденари вистрілив у крону дерева. У гілках щось запищало і впало на землю, – поцілив! – задоволеним тоном вигукнув він. – Щоправда, зараз уже й не знаю. Не хочу, щоб під час спроби покинути планету, мене теж хтось або щось збило. Я вже починаю думати, що всі хто сюди потрапив, тут і залишаються, – Стен почухав щоку, потім сплюнув і додав: – Взагалі, тут теж, якщо обжитися, нормально.
– Звичайно, якщо летіти на капсулі, а не йти лісом, – з іронією в голосі відповіла Аденара.
–
... Читать дальше »
Стен прийшов до тями, розплющив очі. Поруч із ним сиділа ... Аденара!
– Ти? Аденара? – він спробував підвестися.
Вона його стримала.
– Лежи. Тобі треба відпочити.
Стен розслабився, озирнувся. Він лежав у відкритій капсулі, над ним звисали гілки дерева.
Тут він згадав про Шатті, і йому стало дуже її шкода. Бідолашна дівчина, стільки пережила, так намучилася. У Стена з очей несподівано для нього потекли сльози. Він провів рукою, щоб витерти їх. І одразу відчув на своєму обличчі щось липке і з неприємним запахом. Він скосив очі. У лівій руці він продовжував стискати відірвану кисть Шатті. Саме її рукою він витер собі обличчя.
Стен одразу почав плюватися і поспішно витирати обличчя рукавом правої руки. Відірвану кисть він відкинув убік. Витерши обличчя, він трохи заспокоївся.
– Де Шатті? – запитав він. – І звідки ти тут взялася і взагалі, що тут сталося
... Читать дальше »
Шатті задоволено посміхнулася. Потім ще раз. Стен здивовано глянув на неї.
– Чого тобі так весело?
– Просто так. Летіти краще, ніж іти. Зручно, все видно, навіть легше дихати, – відповіла Шатті, – А де Мисливець? Він не впав?
– З чого йому падати? Він також літати вміє. Недовго, але літає. Коли хоче, звичайно, – Стен теж був задоволений, що у них була капсула, але в нього з голови не виходила Аденара. Не ця друга, а та, перша, – Аденара, – задумливо промовив він.
Шатті почула, але нічого не сказала.
– Аденара Ріксон, – знову повторив Стен, – Аде ... чорт, – він сплюнув, – Засіла в голові.
– Сподобалася, так? – обережно запитала Шатті.
– Хто? Аденара? – Стен повернув до неї голову.
– Вона.
– Чого б це. Ні, звичайно. Просто ім'я якесь дивне…для мене, &
... Читать дальше »
Ішли вони мовчки, але недовго. Шатті раптом зупинилася і зблідла.
– Боже! – вигукнула вона.
Стен одразу насторожився, почав водити випромінювачем на всі боки.
– Побачила щось? Де? – тихо й напружено спитав він.
Шатті заперечливо похитала головою.
– Нема нічого. Стен, я тут подумала, а що коли вони запустять клотрекер? Ти уявляєш, що буде?
Стен насупився і мимоволі втяг голову в плечі. Він добре уявляв, що буде, якщо тут з'явиться клотрекер. Він перериє всю планету на глибину 100 метрів і обов'язково їх знайде. Шансів врятуватися практично немає.
– Може, не надішлють, – похмуро відповів він, – чого їм його надсилати. Це дороге задоволення. Пішли. Так ми до вечора нікуди не дійдемо.
Шатті не рухалися.
– Ну, що там ще вигадала? – Стен невдоволено глянув на неї.
Шатті з жахом дивилася на нього.
– А
... Читать дальше »
Стен пройшов кілька кроків і в нерішучості зупинився. Якась думка не давала йому спокою. Шатті зупинилася також. Вона з побоюванням озиралася назад і мимоволі притискалася до Стена. Стен весь час відсувався, щоб вона не заважала йому стріляти, якщо в цьому виникне необхідність. Шатті, схоже, цього не розуміла, і знову притискалася, ніби шукаючи у Стена захисту від ворожої, як вона була впевнена, природи.
– Пішли назад, – несподівано сказав Стен і пішов до капсул.
– Як назад? Чому? Навіщо? – Шатті поспішила слідом.
– Якщо капсули вибухнули, то за ними хтось прилетів. Подивимося хто. Може, вони нас візьмуть із собою. Я не знаю скільки йти до вашого флайграва і де він, а до капсул близько. Он вони, за деревами, – Стен кивнув підборіддям уперед.
– А якщо це ті, хто прилетів за тобою та Мисливцем? Ти сам про це говорив, – Шатті нічого не розуміла, але намагала
... Читать дальше »
– Ану дай! Що це у тебе? – Стен простяг руку.
Мисливець виплюнув темний предмет розміром півтора сантиметри. Стен нахилився, взяв у руки, випростався і почав оглядати. На його обличчі спочатку з'явилося здивування, а потім задоволена усмішка.
– Стен, що це? Це в неї всередині було? – запитала Шатті, підходячи до нього, і з побоюванням поглядаючи на Мисливця. Вона боялася, якби він не зробив з нею те саме, що і з Аденарою. Шатті мимоволі притулилася до Стена.
Стен, не дивлячись, відсторонив її рукою.
– Голографічний накопичувач пам'яті, – сказав він, – Цікаво, що там. Зараз подивимося, – він пішов до капсули, в якій лежала Кені, підключив накопичувач до портативного зчитувального пристрою. Майже відразу на внутрішній поверхні прозорої кришки капсули з'явилося зображення та текст. Текст був закодований, але Стен якраз знав це кодування і швидко
... Читать дальше »
– Як добре, що ми встигли полетіти звідти, – промовила Шатті, з жахом оглядаючи капсули, що залишилися в таборі. Всі вони були в дірах, а від людей, які всередині лежали, залишилися скелети. – Ми могли всі загинути, – додала вона, з побоюванням поглядаючи на всі боки і мимоволі притискаючись до Стена.
Аденара підійшла до однієї з капсул, присіла і уважно почала оглядати корпус.
– Не розумію, як вони зуміли пошкодити корпус? Капсули виготовлені з надміцного матеріалу, захищені автономними генераторами поля та імпульсними деструкторами біоматерії. Цього не мало статися. Це неможливо, – вона підвелася і почала повільно ходити між капсулами, в яких лежали її товариші, що загинули жахливою смертю.
Стен сплюнув, подивився на ліс, потім на сонце, що висіло над головою.
– Виходить, не такі вони надміцні, як ви думали, – сказав він, – Зате ми знаємо, що не від усіх
... Читать дальше »
Яскраві спалахи розрядів освітили темний ліс на кілька десятків метрів довкола. Запахло горілим м'ясом, деревом, травою та землею. Стен із насолодою вдихав цей запах, відчуваючи свою силу та здатність знищити всіх підряд. Він насолоджувався і впивався цією силою. Навколо їхнього табору і в самому таборі лежала вже ціла гора згорілих істот. Промінь бластера проходив по капсулах, але Стен сподівався, що розряд не завдасть їм шкоди.
Поки енергія заряду дістанеться корпусу капсул, частина її буде витрачена на те, щоб спалити шар істот, які накрили собою капсули. Та й чесно кажучи, Стену був начхати на незнайомих йому людей у капсулах. Виживуть – добре. Ні, то й чорт з ними! Він нічого не мав проти них, але й ризикувати собою теж не збирався. З нього вистачить Аденари з їхньої компанії. Про решту нехай вона піклується, коли і якщо прийде до тями.
– Стен, он ще ... Дивись! – Шатті вказала рукою, &n
... Читать дальше »
Стену навіть страшно було подумати, щоб було б, якби вони заснули, і вся ця маса напала на них. Напевно, від них нічого не залишилося б.
Він кілька секунд у заціпенінні дивився на істот, потім закричав:
– Зброя, дайте бластер! Швидше! Нас оточують! Мисливець, поле!
Шатті не розгубилася і простягла йому бластер.
– Тримай! – гукнула вона.
Кені стала поруч зі Стеном. У руці вона стискала лазерний пістолет.
– Я з тобою. Що ти все один і один, – просто сказала вона.
– Я теж з вами, – Шатті і собі залізла на капсулу, – Що це? Хто це? Так багато?
Перші ряди комах або, хто це був насправді, вже підібралися впритул до стіни із капсул. Вони були з усіх боків. Автоматично увімкнулося освітлення капсул. У м'якому світлі, можна було добре роздивитися найближчих істот. Розміром десять–двадцять сантиметрів вони піднімалися в повітря за допомог
... Читать дальше »
Нічого цікавого біля капсул Стен не знайшов. Праворуч тяглася випалена анігіляційним зарядом земля, зліва починався ліс. Капсули лежали між деревами на самій межі випаленого ґрунту. Начебто спеціально їх хтось тут розклав.
Стен походив, походив і повернувся назад.
– Ну що? – запитала Кені.
Стен скривився, почухав вухо:
– Нічого цікавого ... Шатті, діставай генератор. Поставимо купол на ніч.
– Добре, зараз, – Шатті зробила крок і зупинилася, – А де він? – вона розвела руками.
– У сумці, – відповів Стен, нічого не підозрюючи.
Шатті злякано подивилася на нього.
– Ми… забули сумку в модулі, – затинаючись, винним голосом промовила вона.
Стен уважно глянув на неї. Він думав, що вона жартує.
– Як забули? Ви що, не взяли генератори? – вигукнув він.
Шатті заперечливо похитала головою.
Ст
... Читать дальше »
Приблизно через півгодини шляху по краю випаленої анігіляторами землі, Шатті сказала:
– Стен, а що, коли сісти на капсулу і летіти повітрям? Вона витримає? Як думаєш? Все одно летить поряд і на ній багато місця.
– Спробуй, – неуважно відповів Стен. Він саме оглядав останки згорілих істот, яких було чимало. Вони лежали у різних місцях. Деякі навіть сильно обгорівши, продовжували ворушитися.
– Багато вас тут, – пробурмотів він, – Залізла? – не повертаючись, запитав він.
– Зараз, – Шатті спритно залізла на кришку капсули і з задоволеним виглядом подивилася на Кені та Стена, – Ідіть до мене. Тут вистачить місця. Навіщо йти, якщо можна летіти. Так безпечніше.
– І справді, – Кені наслідувала її приклад і теж залізла на верх капсули.
Стен кілька секунд дивився на них, потім промовив:
– Про це я не подумав.
– І
... Читать дальше »
Вночі Стен прокинувся від страшного, несамовитого крику. Кричала Кені. Стен одразу здогадався у чому справа. Укол отруйної голки!
– Кібдіагност, повна активація! – крикнув він, кидаючись до Кені. – Код 220657!
Стен був уже біля Кені. Все її тіло згиналося, вона стогнала, обличчя перекосилося, тілом пробігали судоми. Стен схопив її руками, і спробував притиснути до ліжка, щоб вона не вдарилася головою.
– Шатті ... синтезуй ліки! Швидше! Вона помре! Активуй меддока та біосинтезатор! Пам'ять…Пам'ять копіюй! – крикнув він, наляканій до смерті Шатті. Вона сиділа в кутку, підібгавши під себе ноги, і з жахом дивилася на свою подругу. Вона не могла навіть поворухнутися. – Ти що, оглухла? Не сиди, як ідіотка. Роби що – небудь! – Стен продовжував боротися з Кені. Вона стала надзвичайно сильною і легко скинула його на підлогу.
Стен хотів знову кинутися до не
... Читать дальше »
Мисливець сприйняв його дії на власний лад і за лічені
секунди розплавив частину апаратури. Потім пропалив у корпусі дірку і виліз назовні. Стен здивовано подивився йому вслід, і щось невиразно пробурмотів собі під ніс. Такого від Мисливця він не чекав.
– Стен, що це було? Що з ним? – вигукнула Шатті, – Як же ми тепер полетимо? Він що, навмисне це зробив?
– Може й навмисне. Не знаю… Ми все одно на ньому не полетіли б. Мене більше насторожує, що Мисливець зробив це без моєї команди. Це не дуже добре ... навіть, можна сказати, погано. Раніше такого не було.
– А куди він утік? – запитала Шатті.
Стен пирхнув.
– Звідки я знаю. Іди подивися, якщо тобі так цікаво, – сердито сказав він.
Шатті звісно нікуди не пішла і тільки перезирнулася з Кені.
– Та – ак, сюрприз, – Стен почухав потилицю, розмірковуючи, що їм робити далі
... Читать дальше »
Ближче надвечір вони побачили в лісі серед дерев якийсь літальний апарат.
– А ви казали, що треба йти цілий день, – задоволено промовив Стен. – Виявляється, ви залишили його набагато ближче.
– Дивно, – відповіла Кені, – І як я могла так помилитися, – вона підійшла ближче, почала розглядати корпус апарата, – Стен, це не він ... Не наш флайграв. Ми летіли на іншому.
– Як на іншому? – Стен зупинився поряд. – «СМКК – 99 – порт Арктур», – повільно прочитав він напис на чорному корпусі апарата, – Та це ж рятувальний модуль корабля, який вибухнув! – вигукнув він. – Оце так! Я навіть не подумав про таку можливість.
– Ти хочеш сказати, що це рятувальний модуль корабля розвідника, який вибухнув два дні тому? – Кені уважно вивчала апарат.
– Інші начебто не падали останнім часом. Та й
... Читать дальше »
Після ситної вечері, Стен трохи підбадьорився і почав міняти батарею бластера. Серед знайденого спорядження знайшов кілька нових батарей. Вони підходили розмірами, але не підходили розташуванням контактів. Стен обмірковував, як краще прилаштувати батарею в гнізді бластера. Із лазерним пістолетом багато не постріляєш.
Дівчата спочатку займалися якимось своїми жіночими справами (якщо вони після численних модифікацій ще залишалися жінками у традиційному розумінні цього слова), потім заходилися спостерігати за Стеном. Він спочатку цього не помітив, але коли помітив, одразу насупився.
– Чого дивитеся? – запитав він, відірвавшись на мить від своєї роботи.
Дівчата переглянулись. Невідомо чому, але вони були у грайливому настрої.
– Давно не бачили, – з усмішкою відповіла Кені.
– А що тут бачити? – здивувався Стен, – Це бластер від слова «вибухати», «пі
... Читать дальше »
Корабель наближався. Він був ще дуже високо в небі, але з кожною секундою відстань скорочувалася.
– Не віриться, що скоро ми полетимо звідси! – з хвилюванням, що ледве стримувала, сказала Кені.
– Це правда, – підтримала її Шатті.
Стен мовчав і напружено дивився на крапку корабля. Він боявся, що якщо хоча б на мить відведе погляд, то обов'язково станеться щось погане.
– Стен, а що це за корабель? – запитала Шатті.
– Розвідник, – не повертаючи голови, відповів Стен, – спустить модуль, ми сядемо і все. Можете забути про цю планету, як про жахливий сон!
У цей момент темна крапка перетворилася на яскравий і сліпучий спалах. Спалах розростався, збільшувався в розмірах. На всі боки полетіли вогняні уламки. Потім до їхнього слуху долинув оглушливий гуркіт, а потім прокотилася ударна хвиля, яка ледь не збила їх з ніг. Корабель вибухнув!
В перш
... Читать дальше »
Минуло два чи три дні. Стен за цей час цілком освоївся зі своїми новими знайомими, і почував себе в їхній компанії цілком комфортно. На четвертий день він прокинувся рано – вранці, вклав у вухо мікрокапсулу і зв'язався з ретранслятором на орбіті планети. Перше отримане повідомлення помітно покращило його настрій. За годину – півтори прилетить корабель розвідник, і вони полетять з цієї не гостинної планети. Стен навіть не вірив, що нарешті всім його пригодам прийде кінець, і він згадуватиме про цю планету як про страшний сон. Він почав активно готуватися до зустрічі корабля. Тобто оглядав спорядження, яке було всередині захисного купола.
Від його метушні прокинулася Кені.
– Ви хто? – злякано вигукнула вона і сіла на своєму ліжку. – А, це ви... ти Стен... Вибачте, не звикла до вас.
Стен кивнув, щось промимрив у відповідь.
– Може, вистачить щоранку починати з однієї фрази?
... Читать дальше »
Кені хотіла ще щось сказати, але завмерла від жаху. Обличчя її сильно зблідло, рот перекосився. Не рухаючись, вона на щось дивилася за спиною Стена.
– Бритви! Бритви! – з жахом закричала вона і кинулась тікати. – Шатті, бритви! Ховайся! – Кені спіткнулася і впала, схопилася на ноги, пробігла кілька кроків і знову впала. Чіпляючись руками за землю і траву, вона рачки швидко заповзла в кущі і там затихла.
Шатті немов вітром здуло, і вона сховалася за стволом найближчого дерева.
Стен здивовано крутив головою і нічого не розумів.
До нього долинув крик Шатті:
– Стен, не стій! Ховайся!
У цей момент Стен побачив, як над річкою з'явилися темні диски десь з півметра діаметром. Вони безшумно летіли над водою. На спині виднілися якісь фіолетові бульбашки різного розміру. Бульбашки почали збільшуватися, лопатися і на всі боки зі свистом, на великій швидкості полетіли темні, к
... Читать дальше »
Через дві години Стен із Джемою на спині (що було дивно і незрозуміло), вийшов до берега річки. Метрів за двадцять, недалеко від берега він побачив двох дівчат. Вони стояли по коліна у воді й уважно щось там виглядали. Стена вони не помітили.
– Знову баби, – невдоволено пробурчав Стен, – Не щастить мені. Хоч би один чоловік попався. Поговорити нема з ким нормально.
Він неквапливо попрямував до них.
– Вам ще ноги не відкусили! – голосно гукнув Стен, коли до незнайомок лишилося метрів з десять.
Дівчата глянули на нього. Одна скрикнула, вискочила з води та сховалась за найближче дерево. Друга повільно вийшла з води і почала чекати, коли він підійде.
– Ви хто? – спитала вона, уважно і з цікавістю розглядаючи Стена та його ношу.
– Я Стен. А це Джема. Зі мною ще Мисливець, він мені допомагає. Ми з корабля, що розбився. А ви хто?
– Мене звати Ке
... Читать дальше »
