Кені хотіла ще щось сказати, але завмерла від жаху. Обличчя її сильно зблідло, рот перекосився. Не рухаючись, вона на щось дивилася за спиною Стена.
– Бритви! Бритви! – з жахом закричала вона і кинулась тікати. – Шатті, бритви! Ховайся! – Кені спіткнулася і впала, схопилася на ноги, пробігла кілька кроків і знову впала. Чіпляючись руками за землю і траву, вона рачки швидко заповзла в кущі і там затихла.
Шатті немов вітром здуло, і вона сховалася за стволом найближчого дерева.
Стен здивовано крутив головою і нічого не розумів.
До нього долинув крик Шатті:
– Стен, не стій! Ховайся!
У цей момент Стен побачив, як над річкою з'явилися темні диски десь з півметра діаметром. Вони безшумно летіли над водою. На спині виднілися якісь фіолетові бульбашки різного розміру. Бульбашки почали збільшуватися, лопатися і на всі боки зі свистом, на великій швидкості полетіли темні, короткі пластини довжиною сантиметрів п'ять – десять. Їх було багато. Вони врізалися в стовбури дерев, у землю, сікли листя та траву. Декілька в небезпечній близькості пролетіли над головою Стена.
– Стен, лягай! Вони отруйні! – знову крикнула Шатті.
Стен впав на землю, правою рукою вихопив бластер, лівою прикрив голову рюкзаком із речами. Натиснув на пуск, але розряду не було. Батарея розрядилася ще день тому, і він її не встиг замінити. Та й не мав запасної. Продовжуючи прикриватись рюкзаком, Стен лівою рукою намацав у кишені пістолет Ширри, вихопив його і відкрив вогонь по дисках. Патрони швидко закінчилися, не завдавши дивним створінням відчутної шкоди. Та й що кулі могли зробити проти сотень пластин.
– Мисливець, знищ їх! – гукнув Стен, перевертаючись на живіт. Він дістав рукою до лежака і прикрив ним собі спину. В лежак одразу встромилося кілька пластин.
Мисливець, підкоряючись наказу, взявся завдавати телепатичних ударів. Диски почали лопатися та падати у воду. Деякі підлетіли зовсім близько до берега і обстріляли землю, кущі та дерева сотнями пластин. Мисливець відламав велику гілку дерева, і немов величезною мітлою, почав розкидати диски на всі боки. Удари, що їх завдав Мисливець, були настільки сильними, що деякі диски зникли серед дерев на протилежному березі річки.
Несподівано пролунав пронизливий крик Шатті.
Стен повернув голову у її бік.
– Поранена? Ти поранена? – закричав він.
В цю мить Мисливець розчавив останні диски, і все стихло.
Стен, приходячи до тями, лежав нерухомо на землі, і тупо дивився на пластину, яка встромилася в землю лише за десять сантиметрів від нього. Один край пластини розкрився, і звідти сочилася темна рідина.
Закривши обличчя руками, плачучи і спотикаючись, з – за дерева вийшла Шатті.
– Боляче...боляче.., – вона хиталася і мало не зомлівала, – око…моє око, – крізь її пальці текла кров.
Стен скочив на ноги і кинувся до неї. За метр завмер на місці. Крізь стислі пальці стирчала пластина. Вона потрапила прямо в око, і тепер розрізане око стікало по обличчю крізь пальці разом із кров'ю.
– Кені, тримай її! – крикнув Стен і обережно обійняв Шатті. – Потерпи, зараз я її вийму.
Шатті плакала, хиталася від слабкості і не прибирала рук з обличчя. Крові ставало дедалі більше. Стен відразу зрозумів, що рана серйозна. Око майже повністю витекло.
– Тримай її, чого ти стоїш! – крикнув він Кені, яка з жахом дивилася на свою подругу.
Кені сіпнулася, потім швидко підійшла і взяла Шатті за плечі. Стен обережно обхопив рукавом Шатті шматок пластини, що стирчав між пальцями, і різким рухом висмикнув. Шатті скрикнула від гострого болю і знепритомніла.
– Тримай її я зараз… за листям.
Кені щось відповіла і підхопила Шатті.
Стен тим часом хутко побіг на берег річки за цілющим листям. Відірвав від першого – ліпшого шматок і побіг назад. Присів біля Шатті, поклав голову собі на коліна і, стиснувши листок у кулаку, видавив сік просто в рану. Потім м'якоттю прикрив очницю.
– Треба накласти пов'язку, – сказав він, повертаючись до Кені, – Ти сама як? Не поранена?
Кені, тремтячи всім тілом, заперечливо похитала головою. Вона була блідою та наляканою.
– Добре, віднесемо її до листя. Нехай лікують. Ну, а око зробимо їй нове, коли виберемося з планети. Головне, що залишилася живою.
Кені мовчки кивала головою. Руки її продовжували тремтіти, і вона все ще була шокована. У цей момент до них підійшов Мисливець. Здавалося, він з цікавістю розглядав байдужу Шатті. Всі його очі зібралися на спині і були спрямовані в її сторони.
– А, ти, – Стен його помітив, – Молодець, Мисливець! – він хотів був погладити його по спині, але глянув на свої закривавлені руки, і не став цього робити. Мисливцеві це могло не сподобатися.
Наступної хвилини сталася неймовірна річ. Око Мисливця перебралося на Шатті і зайняло місце пошкодженого ока дівчини. Кровотеча відразу припинилася, тканини стягнулися навколо ока, і воно нічим не відрізнялося від здорового ока. Якби не кров на її обличчі, і око, що витекло, то можна було б подумати, що Шатті просто спить.
Стен здивовано дивився на те, що відбувалося, і не знав, що сказати. Та й що тут можна сказати! Нічого подібного він раніше не бачив і навіть не думав, що Мисливець на це здатний.
– Отакої, – він похитав головою і глянув на Мисливця, ніби вперше бачив, – Ти мене знову здивував. Я думав, що тебе добре вивчив, але бачу, що помилявся.
Кені нарешті опанувала себе і знову була здатна говорити. Вона була вражена не менше за Стена.
– Стен, ваш звір віддав їй своє око, – тремтячим від нервового напруження голосом промовила вона. – І що, вона буде бачитиме ним? Чи це як прикраса?
Стен ствердно кивнув:
– Він не звір. Звірі на таке не здатні ... Та й люди теж. Він…Мисливець. Думаю, буде, якщо Мисливець поділився своїм оком із вашою подругою. Треба її перенести під купол. Нехай прийде до тями, – він нахилився, підняв непритомну Шатті і поніс у захисний купол.
Кені йшла слідом. Вона з побоюванням озиралася назад, але дисків із отруйними пластинами більше не було.
– Що це за тварини прилітали? – спитав Стен, коли до купола залишилося зовсім небагато.
– Бритви ... ми їх називаємо бритвами, – після секундної затримки відповіла Кені. Вона спіткнулася і мало не впала. Після пережитого жаху її ноги злегка запліталися, і вона ніяк не могла повністю взяти себе в руки. А ще ця історія з Шатті. Перед її очима досі стояла Шатті з закривавленим обличчям і пластиною, що стирчала з ока.
– Я вже це чув. Хто вони? Звідки? Часто прилітають?
– Прилітають по обіді. Хто і звідки я не знаю, – винним голосом відповіла Кені.
– Таких я ще не бачив, – зізнався Стен. Вони увійшли в захисний купол і він обережно опустив Шатті на повітряну платформу, що висіла сантиметрів за двадцять від підлоги. – Все, хай відпочиває. Спокій їй потрібний. Кені, залишайся з нею. Я зараз повернусь.
Кені напружено глянула на нього.
– Стен, ти йдеш? – від пережитого жаху вона забула навіть звернутися до нього на «ви».
– Візьму кілька пластин для досліджень, – пояснив Стен, – Цікаво знати, що за речовину вони містять.
– А, тільки недовго. Мені одній незатишно, – зізналася Кені.
– Ясно, що недовго, – Стен повернувся, хотів вже йти, але зупинився. – Я все розумію…нерви, пережите, стрес і таке інше…Але, якщо тобі не важко, приготуй чогось поїсти. Добре? Дуже зголоднів від цього.
Як не дивно, його прохання помітно підняло Кені настрій. Вона пожвавішала.
– Так, так, звичайно, Стен. Я все зроблю, – охоче відповіла вона, – Ти що любиш?
Стен здивовано подивився на неї:
– А що, я маю вибір? Досі обходився бутербродами.
– У нас меню різноманітніше, але якщо ти віддаєш перевагу бутербродам…
– Я все їм, – перебив її Стен, – Я пішов, а ти тут роби, що вважатимеш за потрібне.
Стен прихопив із собою контейнер, металеві щипці з набору із інструментами і пішов назад на берег річки. Мисливець, як завжди йшов слідом.
Через хвилину Стен викинув Шатті та Кені з голови і зосередився на пластинах. Він ще жодної не знайшов, але вони мали бути десь поруч.
– Правильно, – раптом голосно сказав він, звертаючись до себе, – Якщо почнеш через кожну бабу переживати, то сам довго не протягнеш. Їх багато – я один. Допомагати треба, але лише допомагати, та й то у справі. Правда, Мисливець?
Мисливець на знак згоди клацнув зубами, витяг кігтиками з норки в траві якусь довгу звивисту істоту з фіолетовими плямами і закинув собі в пащу.
– Молодчина! – похвалив Стен. – З чоловіками краще. Пішли, брате. Займемося справою. Хоча я не знаю, може ти й дівчинка.
Мисливець на це ще раз клацнув зубами і два його ока покотилися по землі перед ними.
Пластини майже всі зникли, залишилося лише кілька штук. Стен обережно зібрав їх у контейнер. Потім підійшов до води і побачив біля самого берега залишки фіолетових бульбашок, з яких вилітали пластини. Хотів теж взяти зразок, але в нього був із собою лише один контейнер і він не хотів все змішувати в одну купу.
– Досить пластин. Гаразд, Мисливець, пішли назад. Мабуть, вони вже зачекалися. Як вони тобі? Звісно, до Джеми їм обом далеко, але їй не поталанило.
Мисливець на це зібрав усі свої очі на спині і на мить завмер на місці. Потім з найближчого дерева пролунав писк, тріск і щось гепнулося в траву.
– Зрозуміло, ти як завжди у своєму дусі. Молодець! – похвалив Стен.
Коли він повернувся до табору, все було спокійно. Ніхто не нападав, Кені готувала їжу.
– Як вона? – Стен кивнув на Шатті, яка все ще була непритомна, – Око ще не втекло? – пожартував він.
Кені мимоволі посміхнулася.
– Як і раніше. На мить прийшла до тями, щось спробувала сказати і знову знепритомніла.
– Хай спить, чи що вона там робить. Думаю, до ранку прийде до тями і навіть не згадає, що з нею було. А якщо згадає, то сама не повірить. Адже око на місці.
– Це так, – погодилася Кені, – Дивно!
– Так, Мисливець такий. Одні сюрпризи. Що з їжею?
– Ось, пригощайтеся, – Кені жестом запросила Стена до столу.
Стен не заставив себе довго просити і вже наступної хвилини сидів з набитим ротом і намагався щось їй розповісти. Це в нього не дуже добре виходило, і він вирішив відкласти всі розмови на потім.
Пізно ввечері, коли всі заснули око Мисливця, вибралося з очниці Шатті і повернулося назад до свого господаря. На місці залишилося маленьке око, яке швидко почало рости , поки не заповнило порожню очницю. Зовні воно нічим не відрізнялося від рідного ока Шатті.
Коли око прийняло колишню форму і колір, Мисливець ліг поряд зі Стеном і прийнявся охороняти його сон. Він був задоволений, хоча нові людські істоти, яких вони зустріли, йому не сподобалися. Але він вирішив їх поки що не вбивати. Він знав, що Стен у його компанії іноді нудьгує, а Мисливець не хотів, щоб його єдиний, у цьому чужому для нього світі, друг нудьгував.
|
