– Стен, а навіщо тобі вантажний флайграв? – згодом запитала Аденара. Вони якраз летіли над лісом, який не залишав спроб дотягнутися до капсули своїми гілками.
Стен зиркнув на неї, мимоволі стиснув рукоятку бластера.
– Та, я вже не пам'ятаю, що я думав спочатку. Стільки подій. Зрозуміло, що основа ідея – це вибратися з планети, – він замовк і несподівано для Аденари вистрілив у крону дерева. У гілках щось запищало і впало на землю, – поцілив! – задоволеним тоном вигукнув він. – Щоправда, зараз уже й не знаю. Не хочу, щоб під час спроби покинути планету, мене теж хтось або щось збило. Я вже починаю думати, що всі хто сюди потрапив, тут і залишаються, – Стен почухав щоку, потім сплюнув і додав: – Взагалі, тут теж, якщо обжитися, нормально.
– Звичайно, якщо летіти на капсулі, а не йти лісом, – з іронією в голосі відповіла Аденара.
– Жартує іще чортів синтемод, – стиха промовив Стен мовою латеро. Він сподівався, що Аденарі незнайома ця мова. Але він помилився.
– Стен, скільки тобі повторювати – я не синтемод, – спокійно промовила Аденара.
Стен від незручності почав червоніти.
– Це я так ... просто ... за звичкою, – він відвернувся від неї і почав дивитися вперед по курсу, – напевно, і думки читає, – сказав він самому собі.
Хвилини дві вони летіли мовчки.
– Скільки ще лишилося? – запитав Стен, – довго нам ще летіти? Скоро батарея капсули розрядиться, і ми сядемо у лісі.
– Не розрядиться, вона автоматично заряджається під час польоту. Сам поглянь на панель, – порадила Аденара.
Стен глянув. Аденара мала рацію. Запас енергії постійно поновлювався.
– Все ти знаєш. Все розумієш, точно… – він хотів сказати «синтемод», але стримався.
– Я пілот. Я маю знати можливості та основні характеристики літальних апаратів у різних кліматичних умовах на різних планетах.
На слова Аденари, Стен тільки зневажливо хитав головою і хотів послати її на одну з планет із дуже жорсткими кліматичними умовами. І так далеко, щоб вона не знайшла назад дорогу.
– А що буде з капсулами, котрі залишилися там, унизу? – запитав Стен, згадавши про Шатті. Вона також залишилася в капсулі.
– Їх заберуть, – відповіла Аденара.
– Коли?
– Скоро.
– Цікаво, хто?
– Кому треба, той і забере. Навіщо тобі це знати? – Аденара не збиралася вдаватися до подробиць.
– Справді, навіщо, – Стен почухав вухо, потім покрутив у руках зброю. Йому дуже хотілося позбутися Аденари, але він не знав, як це зробити.
– Стен? – покликала Аденара.
– Чого тобі?
– Я гарна? – несподівано запитала Аденара.
Стен від несподіванки мало не впав із капсули.
– Стен, я гарна? – знову запитала Аденара.
– Не знаю, – відповів Стен, – Мені зараз не до цього.
– А коли буде до цього? – поцікавилася Аденара.
– Коли буде, тоді й скажу. І, взагалі, кинь ці штучки. Краще скажи, далеко ще летіти? – Стену не подобалося, що він не знає, де знаходиться флайграв і доводиться питати в Аденари.
– Ні, не далеко…вже прилетіли. Он флайграв. Дивись.
Аденара не обдурила. Метрах за сто, ліворуч по курсу, Стен побачив корпус літального апарата. Щоправда, він не знав, чий це флайграв, як довго тут знаходиться, і кому належить. Принаймні корпус не був пошкоджений.
– Ти зможеш його активувати? – пожвавившись, запитав він.
– Звичайно, я пілот, – впевнено відповіла Аденара.
«Точно синтемод!» – подумав Стен.
Капсула пішла на зниження.
– Слухай, а далі ти що робитимеш? – поцікавився він.
– Полечу з тобою, – Аденара дивилася прямо йому в очі. У Стена чомусь навіть мурашки по спині побігли.
– Куди зі мною? Зі мною не можна. Я сам поки не знаю, куди полечу, коли виберусь звідси.
– Коли дізнаєшся, туди разом і полетимо, – голос Аденари лунав настільки впевнено і переконливо, що Стен навіть не знав, що їй заперечити.
– Подивимося. Спочатку давай оглянемо апарат. Може це не той. Можливо, тут хтось є.
– Ні, – Аденара заперечливо похитала головою, – У цьому секторі немає інших апаратів. Мені це достеменно відомо.
– Ну так, хто б сумнівався, – відказав Стен, – Давай, сідай вже. Скільки можна кружляти над ним.
За хвилину капсула безшумно опустилася на землю метрів за двадцять від флайграва. Екіпажу не було видно. Якихось охоронних чи спостережних систем теж. Це було добре. Не доведеться нічого пояснювати.
Стен першим зістрибнув із капсули.
– Ідеш? – він подивився на Аденару. Він не хотів випускати її з поля зору. Хто її знає, ще накинеться ззаду.
– Так, йду, – вона легко зістрибнула з капсули, пішла першою.
Стен кивнув, пішов за нею. Мисливець прикривав тил. Люк флайграва був відчинений і це виглядало підозріло. Стен одразу пригнувся, почав оглядатися на всі боки. Портативні сканери та детектори, вбудовані в капсулу нейроканалу, не виявили довкола активної розумової діяльності. Приймали лише слабкі та одноманітні імпульси від місцевої флори та фауни. Фільтри їх відразу відсіювали, щоб вони не забивали канал передачі.
– Шатті казала, що вони залишили флайграв зачиненим, – промовив Стен по нейро, – А люк відчинений. Може, забула? Чи щось наплутала?
– Так, вона могла, – теж по нейро відповіла Аденара.
– Що могла? – не зрозумів Стен.
– Забути і наплутати, – пояснила Аденара.
– Правильно, – погодився Стен, – Треба все перевірити ... Мисливець, давай!
Перебираючи лапками, Мисливець зник усередині літального апарату. Спочатку нічого не було чути, але потім пролунав вереск, писк, шум боротьби, якась метушня і Мисливець з'явився разом із якоюсь плоскою, темною тварюкою в зубах. Вона звивалася, шипіла, намагалася вирватися з його хватки, але нічого не виходило. Потім із двох хоботків на всі боки почали вилітати голки, а з капюшона на спині висипали коричневі кульки. Вони падали на землю, відразу лопалися, і з них витікала світло–жовта рідина.
– Пригнись! – наказав Стен, побачивши голки. Він анітрохи не сумнівався, що вони отруєні.
Аденара залишилася стояти.
– А, зрозуміло, – скривився Стен.
– Ні, маю портативний генератор. Він мене захистить, – пояснила вона.
Стен її не слухав. Він раптом подумав, що навіть якщо голки вб'ють її, то на цій планеті він, напевно, знайде ще одну капсулу точно з такою ж Аденарою. Як то кажуть, невелика втрата.
– Ну, стій, – він знову почав стежити за Мисливцем.
Мисливець за лічені секунди відірвав істоті всі кінцівки, хоботки і розірвав на шматки. Потім невидимим ударом вм'яв усі кульки в землю і повернувся всередину флайграва. Шуму більше не було.
– Все, – задоволено сказав Стен, – Пішли. Ти зможеш активувати двигуни та систему управління?
– Зможу. Я пілот, – ствердно відповіла Аденара.
– Я пам'ятаю, що ти пілот. Можеш мені так часто нагадувати про це, – сердито відказав Стен.
– Добре.
Стен попрямував до флайграва, але піднятися на борт не встиг. Люк раптом зачинився, і апарат злетів у небо разом із Мисливцем. Стен від несподіванки зупинився.
– А чорт! – вигукнув він, – Ти чому не підключилася до бортової системи? Я ж тобі казав!
– Ні, ти питав, чи можу я активувати двигуни, – відповіла Аденара. До того, що відбувалося, вона поставилася з дивовижним спокоєм. Схоже, вона не дуже прагнула покинути планету.
Стен у відповідь тільки махнув рукою і задер голову. Він думав, як йому повернути Мисливця. Якщо Мисливець полетить на орбіту або на інший бік планети, то знайти його шансів небагато. Але Мисливець не збирався залишати Стена. У корпусі з'явилася червона пляма, потім пляма побіліла і перетворилася на дірку з нерівними краями. З неї з'явився Мисливець. Кілька секунд він не рухався, потім вистрибнув з флайграва і почав повільно ширяти в бік, де знаходився Стен.
– Мисливець, я тут! – радісно закричав Стен, махаючи руками. Коли він побачив Мисливця, то йому одразу легше стало, – Сюди лети! До мене!
Наступної секунди небо осяяло яскравим спалахом, прогримів сильний вибух і флайграв розлетівся на частини. Стен миттю стрибнув за найближче дерево і виставив по нейро граничну потужність свого генератора поля. Де в цей момент була і що робила Аденара, він не бачив. Коли перестали з виттям і гулом сипатися уламки, Стен обережно вийшов з–за дерева. У тому місці, де вони були, уламків впало мало. В основному розлетілися лісом на різній відстані.
Мисливця Стен побачив одразу. Він був у траві і не рухався. Аденари не було видно. Стен навіть почав трохи пережувати за неї.
– Аденара! Ти де? – голосно покликав він. – Ти жива?
– Жива, – пролунав спокійний голос Аденари у нього за спиною.
– Чорт, – Стен здригнувся, швидко обернувся. Аденара стояла за метр від нього і спокійно дивилася прямо йому в очі. – Я вже думав, з тобою щось трапилося, – пробурмотів Стен, намагаючись, щоб його голос звучав впевнено. – Але бачу, з тобою нічого і ніде не станеться.
– Це погано? – поцікавилася Аденара.
– Ні, – заперечив Стен, – Навпаки, добре. Не розумію, чому він вибухнув? Що це було? Ти можеш пояснити?
– Мисливець активував систему знищення флайграва. Я встигла підключитися та простежити за його діями. Ось так…
Стен з недовірою дивився на неї. Потім перевів погляд на Мисливця.
– Сумніваюся. Навіщо йому це, – він знову глянув на Аденару.
– Ти мені не віриш?
Стен скривився.
– Гаразд, вибухнув, та й чорт з ним. Я вже нічому не дивуюся. Зроби щось поїсти. Бутербродів чи ще щось. Мені треба подумати. А коли я їм, мені краще думається. Ти зможеш? Щось я зголоднів від усього цього.
Аденара ствердно кивнула.
– Зможу. Мене цього вчили.
– Не сумніваюся, – кивнув Стен, – тоді готуй, а я поки що уламки огляну. Може, знайду щось корисне... Пішли, Мисливець.
Удвох із Мисливцем, Стен почав оглядати уламки. Аденара готувала обід та вечерю. Все поки що було спокійно.
|
