Стен пройшов кілька кроків і в нерішучості зупинився. Якась думка не давала йому спокою. Шатті зупинилася також. Вона з побоюванням озиралася назад і мимоволі притискалася до Стена. Стен весь час відсувався, щоб вона не заважала йому стріляти, якщо в цьому виникне необхідність. Шатті, схоже, цього не розуміла, і знову притискалася, ніби шукаючи у Стена захисту від ворожої, як вона була впевнена, природи.
– Пішли назад, – несподівано сказав Стен і пішов до капсул.
– Як назад? Чому? Навіщо? – Шатті поспішила слідом.
– Якщо капсули вибухнули, то за ними хтось прилетів. Подивимося хто. Може, вони нас візьмуть із собою. Я не знаю скільки йти до вашого флайграва і де він, а до капсул близько. Он вони, за деревами, – Стен кивнув підборіддям уперед.
– А якщо це ті, хто прилетів за тобою та Мисливцем? Ти сам про це говорив, – Шатті нічого не розуміла, але намагалася не відставати від Стена. Вони знову проходили місце, де росли небезпечні голки. Стен їх випалив, але по краях чорної плями таки виднілися невеликі голки. Шатті вирішила триматися від них подалі.
Стен сплюнув, на мить повернув до неї голову.
– Звідки їм знати, що це я? Головне, потрапити всередину, чи хоча б підійти до відчиненого люка. Далі все зробить Мисливець.
– Як із Аденарою? – з іронією запитала Шатті.
– Тобі яка різниця, – перебив її Стен, – Ми навіть не знаємо, що там сталося. Може, капсули самі почали відчинятися, от заряди й спрацювали.
– Зрозуміло, – відказала Шатті, уважно дивлячись собі під ноги. Через деякий час вона сказала: – Уявляєш, ми приходимо, а нас зустрічає Аденара? Що тоді?
– Думаю, Мисливець дуже зрадіє і кинеться з нею обійматися. Він любитель цієї справи, – не розгубившись, пожартував Стен.
Жарт дівчину розвеселив. Шатті на мить навіть посміхнулася. Грубі жарти Стена чомусь піднімали їй настрій.
– Він гарний … на свій лад, звичайно, – несподівано промовила вона.
Стен пирхнув, похитав головою.
– Це ти про Мисливця?
– Так, він незвичайний, – задумливо додала Шатті, – Може, він навіть думає і подумки розмовляє.
– Думає, думає. Не хвилюйся так за нього. Ти що, з'їла, може щось не те, чи випила? – Стен з підозрою глянув на неї. Йому ще ніхто не казав, що Мисливець гарний. Боятися, боялися, але щоб захоплюватись – такого не було.
– Мені чомусь так подумалося. Може, я просто втомилася від усього, – пояснила Шатті.
– Гаразд, тихо. Підходимо. Он уже капсули видніються за деревами, – Стен пригнувся, прислухався.
Крізь гілки дерев він побачив людей. Вони оглядали, а потім вантажили капсули на платформу. Стена охопила радість. Він вже хотів було вийти до них, але щось його стримало. На чоловіках, які вантажили капсули, була одягнена уніформа з невідомою йому символікою. Схоже, вони працювали на якусь компанію. Можливо на тих, хто відправив групу на затримання Мисливця. Ризикувати він не хотів. Треба було роздивитися і все вивчити.
– Стен, люди, – зашепотіла йому у вухо Шатті, – Навіть не віриться, що ми знайшли людей. Дивись, вони забирають капсули. Ти бачиш Кені? Я ні.
– Он, біля вантажного трапу, – відповів Стен, – Щось вони мені не подобаються.
– Хочеш, я піду сама до них. Наче я заблукала і випадково їх знайшла, – несподівано запропонувала Шатті.
– Давай, – несподівано погодився Стен.
Шатті з подивом подивилася на нього. Вона була певна, що він почне її відмовляти.
– Ти серйозно? – запитала вона.
– Це твоя ідея, – у Стена були свої плани. Він хотів захопити літальну платформу. Кому вона належала, Стена не цікавило. Головне, що не військовим. Швидше за все, як він припускав – приватній компанії.
Шатті підвелася.
– Я пішла? – вона чекала, що Стен її зупинить.
– Іди. Я тебе прикрию. Близько не підходь. І не стій на лінії вогню, щоб Мисливець тебе не зачепив.
– Це як, – не зрозуміла Шатті.
– Іди стороною, щоб не закривати нам їх. Щоби ми їх бачили. Зрозуміла?
– Зрозуміла, – Шатті швидко пішла до незнайомих їй людей в уніформі, – Гей! – крикнула вона, – Нарешті я вас знайшла. Допоможіть! Наш корабель зазнав аварії. Я одна вижила. Яка я рада, що вас знайшла. Я думала, що вже залишусь на цій планеті.
Подальше шокувало Стена. На появу Шатті ніхто не відреагував. Наче її не було, і вона не кричала, і не махала рукою. Незнайомі їм люди продовжували займатися своєю справою. Шатті пройшла ще кілька кроків і натрапила на невидиму стіну. Капсули були оточені захисним силовим полем.
Стен зрозумів, що це не люди, а швидше за все, синтемоди, якими керують із якоїсь космічної бази. Сама база, в цей момент, могла бути дуже далекою від цієї планети. Їх хтось закинув сюди, щоб забрати капсули. Може, ті, про кого згадувала Аденара, а може хтось інший. Після того, як вони завантажать усі капсули, платформа повернеться до пункту приписки. Часу було дуже мало. На галявині залишилося тільки дві капсули.
Стен вирішив діяти.
– Мисливець, давай!
Невидимим ударом Мисливець пробив захисне поле синтемодів і розірвав першого на шматки. Другому відірвав голову. Залишалося ще троє.
– Давай! Давай! – закричав Стен, схоплюючись на ноги. Із синтемодами можна не церемонитися. Вони не були людьми.
Мисливець діяв дуже швидко. Третього синтемода ударом притиснуло до корпусу платформи. Почувся тріск, хрускіт і синтемод перетворився на зім'яту ганчірку. Четвертий упав, розірваний навпіл. Останній синтемод виявився жвавим. Побачивши, що відбувається, він зник у відчиненому люку платформи. Стен зрозумів, що це була єдина людина у цій команді.
– Чорт! – вилаявся він, відкриваючи вогонь з бластера.
– Мисливець, збий його! Не дай полетіти!
Мисливець стрибнув на платформу. Вона нахилилася. На землю почали падати незакріплені капсули. Одна зачепила Шатті і вона з криком впала.
– Шатті, біжи звідти. Не стій там! – Стен продовжував вести вогонь. Користі від розрядів було мало, вони тільки обпалили захисну фарбу та пошкодили дрібні деталі.
Платформа не могла злетіти, тому що Мисливець своїм полем утримував пілота всередині платформи. Але потім спрацював захист, і платформа почала швидко набирати висоту. Стен зрозумів, що йому її не дістати. Він вилаявся і вдарив рукояткою бластера по нозі. Скривився від болю. За кілька секунд платформа повністю зникла.
– Шатті, ти жива? – крикнув він, прямуючи до того місця, де вона впала.
В цей момент з гілки дерева зістрибнув Мисливець.
– Здорово ти їх, – похвалив Стен, – шкода, що останній встиг втекти. Ех, не пощастило.
Шатті піднялася і, потираючи забите плече, подивилася на небо.
– Стен, а якщо він приведе інших, щоб помститися? – злякалася вона.
Стен хмикнув.
– Нехай спочатку знайдуть нас у цьому лісі. Ще невідомо, хто вони. Може, теж ховаються від когось, і діють поза законом. Та й мені начхати на них. Шкода останній виявився людиною або андромодом. Встиг утекти. Якби не він, зараз ми знаходилися б усередині платформи. Так, не пощастило, – погляд Стена зупинився на знищених Мисливцем синтемодах, – Ходімо, подивимося, – сказав він і пішов до найближчого розірваного синтемода.
Шатті пішла слідом.
– Цьому все ... Цей теж готовий ... Ого ... цього Мисливець, взагалі, розірвав на шматки ... – констатував Стен, розглядаючи мертвих синтемодів. Зовні вони нагадували людей, і лише прозора рідина в системах життєзабезпечення вказувала, що вони є штучними створіннями.
Стен підчепив ногою відірвану руку і відкинув убік.
– Стен ... не треба, – попросила Шатті.
– Що? А, та я просто це ... задумався ... – користі від мертвих синтемодів не було. Хіба що, можна скачати пам'ять і подивитися, хто їх надіслав. Стен за допомогою нейроканалу приєднався до процесора синтемода, біля якого він стояв.
Шатті раптом скрикнула.
– Стен, вони летять. Що будемо робити?
Стен підвів голову.
У небі з'явилася темна крапка, яка швидко росла. Потім вона розділилася на троє менших.
– Під дерева швидко!
Стен побіг до дерев. Шатті слідом.
– Мисливець, поле! Шатті, генератори. Повна потужність….Тільки не кажи, що ти їх забула!
Шатті мовчки активувала генератор. Між деревами заблищав ледь помітний блакитний купол. Але Стен побіг далі.
– Нехай думають, що ми всередині, – сказав він, ховаючись за стовбур великого дерева.
Шатті у відповідь лише кивнула. Часу на розмови не було. Крапки наближалися. То, справді, був десант бойових синтемодів, яких часто використовували на нововідкритих планетах. В них було закладено певний набір функцій, які можна було активувати чи деактивувати.
Долетіти до землі вони не встигли. І справа не тільки в Мисливці, який розплющив і розірвав одного синтемода ще в повітрі. Над кроною дерев зненацька з'явилася зграя бритв. Звідки вони тут взялися, далеко від річки, Стен уявлення не мав. Але він був дуже радий їхньому несподіваному втручанню. Битися з бойовими синтемодами справа не найприємніша. Щиро кажучи, він з ними рідко стикався. В основному, з синтеклонами та андроклонами. Вони менш небезпечні, та не нападають на людей.
Бритви, що летіли на великій швидкості, почали розкривати свої фіолетові бульбашки, і в бік десанту синтемодів полетіли тисячі смертоносних пластин. Синтемоди відкрили вогонь у відповідь. Їхні тіла оповили бліді спалахи. Багато пластин згоряли ще у повітрі. Лопнули і впали на крони дерев дві бритви. Вцілілі пластини почали встромлятися в тіла синтемодів, різати їх і калічити.
Стен з цікавістю і задоволенням дивився на битву, яка розгорталася в повітрі, і був задоволений, що йому не треба втручатися.
– Ти дивися, як вони їх, – задоволеним тоном промовив він, задерши вгору голову, – Шила, дивись, дивись… он на того… бачиш? Пластини голову відірвали. Здорово.
– Я Шатті, – нагадала Шатті.
– Що? А, так. Я, коли хвилююсь, забуваю. Не ображайся. Хоч щось нормальне водиться на цій планеті.
Шатті з подивом подивилася на нього. Вона не вважала, що бритви можна зарахувати до дружніх істот. Хоча в цій ситуації вони їм дуже допомогли, і продовжували допомагати.
Потім бій несподівано закінчився. Бритви полетіли, а на землі залишилися лежати понівечені тіла синтемодів. Стен ані трохи, що їм із Шатті неймовірно пощастило. Вони могли тепер вийти зі свого укриття, та вирушити далі на пошуки вантажного флайграва.
|