Політ до плато в гущавині лісу зайняв не більше десяти хвилин. Стен мовчки дивився на екрани, і думав, що він робитиме, коли вони прилетять. Виходити і, тим більше, підходити до заражених людей він не збирався. Стен ще не втратив остаточно мізки на цій планеті.
– Чому ти була певна, що я не відмовлюся летіти? – несподівано запитав він.
– У разі відмови я змушена була б вас ліквідувати як чужинця, котрий без дозволу проник на борт корабля, – відповіла Клеста.
– А якби замість мене прийшов Джон, або Лео, що тоді?
– Те саме, – знову відповіла Клеста, – у разі відмови, вони були б знищені.
– Зрозуміло, – похмуро промовив Стен, – це ти сама до цього додумалася, чи хтось порадив?
– Помічник капітана. Він наказав мені діяти таким чином.
Стен, розуміюче, кивнув.
– Чого ти чекаєш від мене, коли ми туди прилетимо? ... Читать дальше »
Стен мовчки слухав стиснуту розповідь Клести. Всі ці люди, місця і планети про які згадував симод, були йому незнайомі і чужі. Вони ні про що йому не говорили. Він чекав. коли вже Клеста заговорить про місію на цю планету. Для чого прилетів корабель, і де знаходиться у цю мить екіпаж. І чому капітан теж залишив свій корабель. Це було дивно і не за статутом.
– Корабель «Тайрон» прибув на цю планету два тижні назад, – продовжувала розповідати Клеста, – під час посадки ґрунт не витримав ваги, і корабель майже повністю провалився…
– Зачекай, – перебив її Стен, – що ти таке верзеш. Як це провалився? А де були всі системи спостереження? Бути цього не може.
– У ґрунті, на глибині десяти метрів, виявилася порожнина, яку не помітили системи посадки, – відповіла Клеста, – щойно корабель здійснив приземлення, як земля під ним провалилися, а зі схилів зас
... Читать дальше »
Корабель був занедбаний, але без серйозних пошкоджень. Складалося враження, що він успішно здійснив посадку, а потім під час землетрусу чи з інших причин, корпус завалило камінням. Що саме сталося і коли, Стен сподівався дізнатися після того, як вони проникнуть у внутрішні приміщення.
– Тут ночував? – запитав він Лео, оглядаючи вхід до шлюзу. Місця було вдосталь, але вночі сюди могло залізти будь що. На погляд Стена дуже сумнівний прихисток. – Пощастило тобі, що ніхто не напав.
Лео, погоджуючись, кивнув.
– Так, вночі було лячно, але я вирішив дочекатися ранку, і спробувати відчинити внутрішні двері. Сподіваюся, ви це зробите.
– Можливо, – Стен уважно оглянув зачинені двері. Вони були в пилюці і з них звисали якісь рослини. – Вибач, Джоне, але твій спис нам не допоможе. Доведеться скористатися оцим, – Стен витяг і показав бластер, – сподіваюся ваші безсмерт
... Читать дальше »
Разом з Лео, Стен і Джон пройшли не більше сотні кроків, коли Джон несподівано запитав хлопця:
– Де ти провів ніч? Де ти спав?
– В печері, – відразу відповів Лео, – вірніше, це не печера, скоріше бункер, або якийсь штучний тунель. Я випадково на нього натрапив, коли пробирався лісом. Напевне не можу сказати, тому що я заночував біля самого входу. Там щось на зразок тамбура, або перехідника. Далі зачинені двері, що за ними не знаю. Я намагався їх відчинити, але не зміг. Гадаю, цей тунель вирили перші переселенці ще задовго до заснування нашої колонії. Хоча, можливо я помиляюся. Мій тато знав історію заселення цієї планети, але не охоче про це говорив.
– Чому? – поцікавився Стен.
– Не знаю, – відповів Лео, – не хотів тай все.
– Покажеш де тунель? – Стен подивився на Джона, той схвально кивнув.
– Звісно, але нам доведеться поверн
... Читать дальше »
Стен і Джон йшли, не поспішаючи берегом невеликої річки, зрідка перекидаючись словом. Великих хижаків вони не зустрічали, а дрібні істоти самі намагалися від них сховатися. Стена це трохи дивувало. В тих місцях де він до цього був, рослини і тварини, навіть невеликі за розміром, були дуже небезпечні. Згадати хоча б жовте листя, яке стріляло отруйними голками, підошви або двоніжок. Правда, на острові були корболо та інші велетенські потвори, які могли завдати багато клопоту.
Джон раптом злегка доторкнувся до його ліктя.
– Не зупиняйся і не озирайся, – стиха промовив він, – за нами хтось стежить з кущів. Це не тварина, схоже людина, але чомусь ховається.
– Давно? – поцікавився Стен.
– З тієї митті, як я вибрався з води.
– Що будемо робити?
– Зараз побачиш,– Джон ніби ненароком нахилився, підібрав невеликий камінь і пожбурив у кущі.
Там хтос
... Читать дальше »
Шалено відбиваючись ножем, Джон нарешті спромігся вибратися на берег потічка. Брудний і задиханий, він відразу почав скидати черевики. Стену не потрібно було багато часу, щоб помітити клапті одягу, які звисали на штанах його товариша.
– Є укуси? – стурбовано запитав він, спостерігаючи одночасно за діями Джона і поверхнею води. Там все було спокійно. Живі гінти дожирали решти своїх мертвих родичів, і їм було байдуже до людей. Тим більше, що по суші вони не могли пересуватися.
– Так, вкусила зараза, – похмуро відповів Джон, оглядаючи лівого черевика, – дивися, – він щось витяг з підбора і показав Стену, – це зламаний зуб дорослої гінти. Застряг у підборі. Не змогла прокусити тварюка. – Джон поклав зуб у кишеню куртки, і почав ритися у своєму похідному мішку. Він шукав мазь. – Є! – радісно вигукнув він, відкриваючи кришку, – Добре, що Тінара її поклала. Ніби
... Читать дальше »
Через деякий час вони вийшли до невеличкого потічка з мутною водою.
– Десь тут має бути кладка. Я два місяці назад її власноруч зробив, – сказав Джон, уважно оглядаючи кущі, які близько підступали до води. – Дивно, кладки немає.
– Може, вона далі? Ти не помилився? – Стен теж уважно оглядав незнайоме йому місце. Він не любив місцеві річки, струмки і потічки, незалежно від їх розмірів глибини. На те він мав вагомі причини.
– Ні, кладка була в цьому місці. Он дерево від якого я відрубав декілька гілок, щоб її зробити, – Джон показав рукою дерево, яке росло неподалік. – Хтось її зруйнував.
– Безсмертні? – поцікавився Стен.
Джон заперечливо похитав головою.
– Навіщо їм це. Скоріше за все, хтось з великих тварин пробував перебратися нею на той бік, і вона не витримала ваги.
Стен не став заперечувати. Як все було насправді, вони все
... Читать дальше »
Стен зупинився біля виходу з тунелю, уважно подивився на найближчі кущі і високу траву.
– Тут, зазвичай, нікого немає, – стиха проговорив Джон. – тварини бояться підходити близько до нір корболо. Зате якщо відійти трохи далі, їх вже досить багато.
– Все рівно не розумію, як ви не боїтеся жити в одній норі з цими потворами. Це тобі прийшла в голову така ідея?
– Ні, моїй дружині. Це вона запропонувала облаштувати в цьому місці прихисток.
– Ніколи б не подумав, що вона наважиться тут жити.
– Ти її просто не знаєш, – заперечив Джон, – вона ще не на таке здатна. Тому я її й обрав. З іншою я б ніколи не наважився втекти з колонії, а з нею зробив це, і анітрохи не шкодую. Вона молодець, – похвалив він свою дружину, ніби вона могла його чути.
Стен, погоджуючись, хитнув головою.
– А ця, що з тобою…давно ви разом? – поцікав
... Читать дальше »
Наступного ранку чоловіки почали збиратися на полювання. Жінки тим часом готували їм харчі. Говорили мало – тай не було про що говорити. Особливо, о п'ятій годині ранку.
Стен мовчки взяв свій бластер, почав міняти батарею.
– Облиш, – відразу зупинив його Джон, – це нам не знадобиться.
– Чому? – здивувався Стен, але послухав Джона, і поклав батарею назад на стіл.
– Скайлоти безсмертних або всевидящих, як їх дехто називає, з легкістю відслідковують будь– яку теплову зброю. Ти зробиш тільки один, в кращому разі два постріли, як скайлоти тебе знайдуть і вб'ють.
– Джон правду говорить, – підтвердила слова свого чоловіка Тінара.– Ми добре знаємо захисні системи колоністів.
– Ти ж вчора казав, що вони тримаються осторонь цих місць, – нагадав Стен.
– Вірно, – не став заперечувати Джон, – але ми бу
... Читать дальше »
Стен уважно слухав розповідь Джона. Знайомство з цим невисоким, худорлявим, але міцним чоловіком відбулося легко, ніби вони давно знали один одного.
– Джоне, розкажи їм все, що ти знаєш, – порадила Тінара, заколисуючи дитину.
Джон скоса подивився на свою дружину, потім повільно похитав головою.
– Всього я не буду розповідати. Це для них небезпечно.
– Чому? – вирвалося в Айри.
– Чому? – перепитав чоловік, і пильно подивився на неї. – Коли вас схоплять безсмертні і начнуть допитувати, вам краще нічого не знати. В іншому випадку вам не вижити. У своїх допитах вони використовують такі методи, що навіть найвитриваліші плачуть, як малі діти і просять пощади.
Від цих слів у Стена по спині пробігли мурашки, а лице Айри сильно зблідло.
– Дивіться, – Джон відсунув брудний рукав сорочки, і показав своїм гостям не менш брудну руку.
Стен і
... Читать дальше »
Несподівано перед Стеном та Айрою з’явилися дерев’яні двері. Вони були збиті з грубо обструганих, але міцних дощок. Крізь щілини в тунель проникало слабке світло. За дверима хтось був. Стен зробив дівчині знак не шуміти, а сам припав оком до шпарини. Він відразу побачив молоду ще жінку, яка сиділа на такому ж саморобному ліжку, і годувала груддю дитину. Вона схилила голову над немовлям, і щось ніжно шепотіла. Потім, не піднімаючи голови, голосно сказала:
– Заходьте. Не стійте там. Я давно знаю, що ви там.
Стен здригнувся, відсахнувся і вдарив потилицею Айру в ніс. Вона охнула і затисла ніс руками. З очей в неї бризнули сльози. Від болю вона вся аж зблідла.
– Я не хотів, вибач, – прошепотів Стен.
Айра тільки махнула рукою.
– Та заходьте вже, що ви там вовтузитися, – ще голосніше промовила жінка. – Хочете, щоб вас роздерли на куски кратари?
– Ми
... Читать дальше »
На своєму шляху Стен і Айра майже весь час зустрічали обгризені кістки, клапті шкіри, а іноді навіть майже цілі скелети різних тварин. Видовище було моторошне, і навіть Стен, який багато чого бачив на цій планеті, хотів якнайшвидше вибратись з тунелю.
– Дивися під ноги, – попередив він, помітивши серед купки кісток біля стіни якесь копошіння.
Стен посвітив туди бластером. Якісь чорні, блискучі комахи смакували залишками м'яса на кістках.
– Ну й гидота, – промовив Стен. Він виставив бластер на мінімальну потужність, і хотів вже їх спалити, але передумав. Від пострілу збільшиться температура в тунелі, а це може привернути увагу дорослих мастозаврів. Якщо сюди заповзе хоч одна величезна істота, їм буде непереливки. Шанси вижити – мінімальні. Стиха вилаявся і пішов далі. – Будь обережна. Тут багато комах. Можливо, вони отруйні. Чуєш чи ні?
Позаду була мовчанка. Айра не від
... Читать дальше »
Стен не розгубився. З перших секунд почав топтати і копати черевиками виводок мастозаврів. Дрібні істоти, перелякані не менше за людей, які звалилися їм на головку ( вони саме спали після ситної їди), спочатку забилися в куток, а потім накинулися на людей. Хоча розміром вони були не більше двадцяти сантиметрів, але зуби в них були гострі як леза.
– Бий їх! Дави! Не дай себе вкусити! – кричав Стен, не перестаючи топтати вертких істот.
На відміну від дорослих мастозаврів їхній виводок був кістлявим і не таким міцним. Тріщали під черевиками кістки, щось хрустіло і лопалося. Стен наче збожеволів. Він боявся зупинитися бодай на мить. Йому здавалося, що як тільки він це зробить, істоти накинуться на них з усіх боків і загризуть. Стріляти з бластера він теж не міг. В такому обмеженому просторі, вони самі б постраждали від пострілів. Залишалося тільки нищити істот ногами.
Скільки це тривало, він не знав. Йому
... Читать дальше »
Потвора висунула велетенську голову з печери і розкрила пащу. Звідти викотилися чорні, невеликі істоти на коротких лапках, і з декількома щупальцями. З їхніх гострих і довгих морд бризкала якась жовта рідина. Стен вирішив, що це отрута. Істоти, а їх було більше десятка, здавалося жили своїм власним життям.
Схоже, це були симбіонти, котрі супроводжували печерну потвору, живучи в її пащі. Вони обмацували, ніби вивчаючи каміння, яке їх оточувало, дерлися по стінах печери, падали вниз, і знову лізли на каміння. Сморід стояв такий, що Стен мимоволі затулив ніс рукою.
– Це ти до них хотіла спуститися? – глухим голосом запитав він.
Айра заперечливо похитала головою.
– Більше не хочу.
– Не сумніваюся.
Невідомо яким чином, але істота відчувала їх присутність. Голова разом з передньою частиною тулуба ще на кілька метрів висунулася з печери. Повністю потвора чомусь не вилазила. Стен т
... Читать дальше »
Минуло дві години. Печери про яку говорила Айра навіть близько не було видно. Стен вирішив поки що нічого не говорити. Може вона помилилася, і вони пішли не у тому напрямку. У лісі всяке буває. Ще через півгодини Стен не витримав.
– Коли ти востаннє була біля печери? Ми правильно йдемо?
Айра на мить зупинилася, повернулася до нього.
– Тиждень назад. Я часто туда хожу. Кожного разу сподіваюся, що там щось змінилося, і мені вдасться проникнути всередину. Але все марно.
– Слухай, а що тобі не дає туди увійти? Спуск крутий, чи високий. А може одночасно крутий і високий? – поцікавився Стен. Він раптом подумав, що так і не запитав в Айри, що їх заважає проникнути в печеру.
– Вхід завалений великим камінням, – відповіла вона.– Я намагалася розібрати завал, але як тільки я відкотила один камінь, всередині печери щось загуркотіло, і згори посипалося ще більше каміння. ... Читать дальше »
Стен скептично дивився на зброю і спорядження, яке невдовзі принесла Айра. Два бластери далеко не нової моделі, лазерні імпульсні карабіни і плазмові розрядники зі слідами любительського ремонту на корпусі. З таким непотребом довго на цій планеті не проживеш.
– Це зброя? – не дивлячись на неї, запитав Стен.
– Звісно. Щось не так?
– Як тобі сказати. Якщо взяти твою розповідь про гігантських підземних пещерных монстрів, то сунутися в печеру з оцтом усім справжнісіньке самогубство. Ми навіть вистрелити не вспіємо, як нас зжеруть або розірвуть на шматки.
Айра уважно його вислухала потім сказала:
– Іншої немає. Що ти пропонуєш?
– А що тут можна запропонувати. Підемо з тим, що маємо. Може пронесе. Зброя хоча б працює?
– Звісно, – пожвавилася Айра, – я сама навчилася її ремонтувати. Бачиш? – вона показала на сліди ремонту.
– Це
... Читать дальше »
Стен подивився на незнайомку. Почувався він значно краще.
– Тебе як звати? – запитав він.
– Айра. А тебе?
– Стен. Ти звідки?
– З корабля. А ти?
– Теж з корабля.
В їх бесіді наступила пауза. Айра нічого не питала, тільки дивилася на нього.
– Ти щось говорила про острів. Ми, дійсно, на острові?
– Так.
– Дивно. Не думав, що тут є острова.
– На багатьох планетах є острова. І на цій теж.
Стен у відповідь кивнув. Він уявлення не мав, як він потрапив на острів. Він чудово пам'ятав вибух корабля, і те що було під ним, коли він падав. Ліс, там був ліс, а не острів. Він вирішив не допитуватися, і зробити вигляд, ніби він майже з орбіти впав на невідомий для нього острів.
– Давно тут? – Стен, сам того не бажаючи, знову подивися на її груди. Вони були гарні, як і її власниця.
– Дв
... Читать дальше »
Стен відчув як йому на обличчя щось капає. Він провів язиком. Рідина була солона і трохи кислувата. Він спробував виплюнути її, але не зміг. Потім поволі розплющив очі. Перед ним нависали і злегка колихалися якісь білі сфери. Декілька секунд Стен мовчки розглядав їх, намагаючись зрозуміти що це, і наскільки ці утворення загрозливі для нього. Потім він зрозумів, що це жіночі груди. Сама власниця грудей низько схилилась над ними, і обережно обтирала його лице і тіло якоюсь рідиною. Дівчина була одіта в якийсь одяг, але її груди майже повністю випадали з нього, і вона їх не ховала. Напевно думала, що Стен все ще не при свідомості.
Стен поворухнувся. Груди миттю перестали гойдатися перед його очима. Потім віддалилися, і над ним схилилося стурбоване обличчя дівчини.
– Я обробила всі твої рани. Тобі має бути краще. Я бачила, як ти падав з неба. Дивно, що ти не розбився. Напевно тому, що впав на гілки кроху. В цьог
... Читать дальше »
– Хвилинку, Стен… – договорити Карлос не встиг.
Несподівано пролунав потужний вибух, потім ще один. Щось зі свистом пролетіло у повітрі, і зрізало частину голови чоловіка. В обличчя Стена бризнули мізки змішані з кровью. Плюючись і відхаркуючись, він схопився на ноги.
– Інола! – закричав Стен так голосно, ніби дівчинка була дуже далеко від нього. – Прокидайся негайно! Ми падаємо!
Наступним вибухом тіло Карлоса розірвало на шматки. Частина його нутрощів обліпила пульт керування, легені і печінка прилипли до стелі. Стен дивився на все це не більше кількох секунд, потім кинувся до Іноли. Корабель в цю мить загрозливо завалився на лівий борт і Стен, намагаючись зберегти рівновагу, ненароком вдарив кулаком Малого Мисливця. Той миттю схопився на тоненькі ніжки, і вчепився зубами в руку Стена.
Закричавши від болю, Стен скинув його на підлогу, і ударом ноги відкинув далеко
... Читать дальше »
Космічний корабель набирав висоту. Стен сидів у зручному кріслі і слухав свого співрозмовника. Не те, щоб слухав, скоріше робив вигляд, що слухає. Насправді, Стен з нетерпінням чекав, коли корабель вийде на орбіту, і назавжди покине цю планету. Його погляд впав на Інолу. Дівчинка спала, згорнувшись клубочком у сусідньому кріслі. Поряд з нею примостився Маленький Мисливець. Великий Мисливець був біля його ніг. Тільки тепер Стен подумав, що його співрозмовник жодного разу не звернув на Мисливця уваги, і жодного разу не поцікавився, хто він і звідки. Дивитися – дивився, але нічого не запитував. Це було дивно. Дуже дивно.
– Так ось, – продовжував говорити Карлос. Саме так звали власника космічного корабля, – я досліджую різні планети. Шукаю інші форми життя і артефакти позаземних цивілізації.
«Ще один шукач артефактів і скарбів»,– подумав, але нічого не сказав Стен.
– Сюди я прилетів випадково
... Читать дальше »
