На своєму шляху Стен і Айра майже весь час зустрічали обгризені кістки, клапті шкіри, а іноді навіть майже цілі скелети різних тварин. Видовище було моторошне, і навіть Стен, який багато чого бачив на цій планеті, хотів якнайшвидше вибратись з тунелю.
– Дивися під ноги, – попередив він, помітивши серед купки кісток біля стіни якесь копошіння.
Стен посвітив туди бластером. Якісь чорні, блискучі комахи смакували залишками м'яса на кістках.
– Ну й гидота, – промовив Стен. Він виставив бластер на мінімальну потужність, і хотів вже їх спалити, але передумав. Від пострілу збільшиться температура в тунелі, а це може привернути увагу дорослих мастозаврів. Якщо сюди заповзе хоч одна величезна істота, їм буде непереливки. Шанси вижити – мінімальні. Стиха вилаявся і пішов далі. – Будь обережна. Тут багато комах. Можливо, вони отруйні. Чуєш чи ні?
Позаду була мовчанка. Айра не відповіла.
– Ти чого мовчиш? – Стен відразу запідозрив щось недобре. Він різко обернувся.
Айри не було. Дівчина зникла. Стен мовчки поспішив назад. Він уявлення не мав де могла подітися дівчина. В тунелі не було бічних коридорів, тому вона не могла заблукати. До того ж він увесь час йшов попереду, і був для неї чудовим орієнтиром.
– Айра, ти де? Чуєш мене? – стиха, щоб не почули мешканці печери, покликав він.
Айри ніде не було. Стен вже не знав, що йому робити, як на відстані кількох метрів, помітив біля стіни якийсь рух. Він посвітив у тому напрямку. Це була Айра. Її тіло обплутало якесь покручене коріння, і намагалося затягнути в стіну. Айра мовчки пручалася, її руки були обдерті до крові, але вирватися з чіпких обіймів вона не могла. Коріння все більше її стискало, і ще трохи могло задушити.
Стен миттю підскочив до неї, вчепився руками в коріння навколо шиї, і різко потягнув себе. Долоні відразу запекло від нестерпної болі і Стен, скрикнувши, випустив коріння. Обидві його долоні були закривавлені і в численних ранках.
– Що за… – Стен побачив, що в тому де він схопився руками за коріння, на поверхні з'явилося сотні маленьких і гострих шипів. Саме вони поранили йому руки. Те саме відбувалося і з дівчиною. Чим більше вона пручалася, тим більше з'являлося шипів в тому місці де вона намагалася розірвати коріння.
Стен якусь мить розгублено стояв перед нею, намагаючись придумати як її врятувати. Якщо нічого не робити, то через деякий час Айра стече кров'ю і загине.
– Я зараз…потерпи…щось придумаю, – хрипким голосом промовив він.
Айра мовчала. Обручі з коріння настільки близько сплелился навколо її шиї, що будь– яка спроба заговорити могла викликати появу шипів. Тому Айра або не хотіла, або не могла говорити. Вона навіть старалася дихати якомога повільніше.
Вихід з складного становища знайшовся несподівано. Посвітивши трохи в бік, Стен побачив, що з стіни виходить корінь товщиною з його руку. Далі він розгалужувався і тягнувся до Айра. Стен відразу зрозумів, що потрібно робити. Тонким променем бластера він перерізав корінь в тому місці де він виходив з стіни. Звичайно, був ризик, що кільця від шоку різко стиснуться, і зроблять з Айри закривавлений шматок м'яса, але цього не сталося. Кільця відразу обм'якли і впали до її ніг.
Айра, намагаючись робити вигляд, що нічого не трапилося і з нею все гаразд, підійшла до Стена.
– Дякую, – голос зрадив її, і вона відкашлялася, – я чула про них, але ніколи раніше не бачила. Ходімо, Стен. Нам не варто тут залишатися.
Стен якусь секунду уважно вивчав її лице.
– Ти в нормі? Вони не дуже тебе поранили?
– Не більше ніж тебе, – Айри навіть спромоглася посміхнутися, і показала йому свої закривавлені руки. – Спочатку я намагалася вирватися, але потім зрозуміла, що роблю собі тільки гірше. Якби не ти…дякую, Стен. Ти мені дуже допоміг.
– Годі вже дякувати, – глухим голосом відповів Стен. – Тримайся ближче до мене і подалі від стін.
– Вони можуть звисати також з стелі, – промовила Айра.
Стен відразу втягнув голову в плечі.
– Краще ти б цього не говорила, – додав він і стиха вилаявся.
– Це б нічого не змінило.
– Так, але я хоча б не думав би про це, поки з ними не зустрівся б.
– Зате ти тепер знаєш звідки чекати небезпеки.
– Раніше чому не сказала про них?
– Забула, – просто відповіла Айра. – Не думала, що ми тут їх зустрінемо.
– Забула вона… – невдоволено пробурмотів Стен. – Це рослини хижаки чи тварини?
– Скоріше, перехідний вид. Рослини з деяким ознаками примітивних форм тварин.
– Зрозуміло. Надіюся, що нові не скоро з'явиться, після того, як я одну підстрелив.
– Можливо, але не впевнена. Ходімо?
– Так, пішли, – погодився Стен. – Як би там не було продовжимо рух з максимальною обережність. Щось помітиш підозріле, одразу кажи. Чула?
– Так, чула. Ти теж.
Стен задоволено кивнув, поглянув на своїй долоні.
– Змастити б чимось.
– Вийдемо звідси, і обробимо наші рани. Я знаю чим, – відповіла Айра.
Стен знову задоволено кивнув. Вони пішли далі. Через декілька хвилин, вони побачили тьмяне світло, і почули жіночий голос. Стен відчував, як його охоплює хвилювання і нетерпіння. Він пішов швидше. Світло наближалося.
|
