Стен подивився на незнайомку. Почувався він значно краще.
– Тебе як звати? – запитав він.
– Айра. А тебе?
– Стен. Ти звідки?
– З корабля. А ти?
– Теж з корабля.
В їх бесіді наступила пауза. Айра нічого не питала, тільки дивилася на нього.
– Ти щось говорила про острів. Ми, дійсно, на острові?
– Так.
– Дивно. Не думав, що тут є острова.
– На багатьох планетах є острова. І на цій теж.
Стен у відповідь кивнув. Він уявлення не мав, як він потрапив на острів. Він чудово пам'ятав вибух корабля, і те що було під ним, коли він падав. Ліс, там був ліс, а не острів. Він вирішив не допитуватися, і зробити вигляд, ніби він майже з орбіти впав на невідомий для нього острів.
– Давно тут? – Стен, сам того не бажаючи, знову подивися на її груди. Вони були гарні, як і її власниця.
– Два роки, – спокійно відповіла Айра.
– Що?! Скільки?! – не дивлячись на свій стан, Стен піднявся на ліктях, і недовірливо подивися на дівчину. – Два роки? Не може бути. Як ти вижила?
– Так, два роки. Одна на цьому острові. Як вижила? Просто живу. А що тебе дивує?
Стен хотів розказати про небезпечних тварин та рослин, але передумав. Йому не хотілося багато говорити. Айра і без нього добре знала, які небезпеки підстерігають людей на цій планеті. Хіба що на ізольованому островів флора та фауна менш агресивна. Про це він взнає згодом. Заразу його цікавили інші речі.
– Ти одна сюди прилетіла? І, взагалі, що ти тут одна робиш? Не лячно одній?
Айра посміхнулася.
– Ні. Мені тут комфорто. Звісно не одна. Прилетіла в складі наукової експедиції.
– Вивчати артефакти? – відразу запитав Стен.
Айра якщо і здивувалася з його проникливості, але по ній не було цього видно.
– Так, – послідувала коротка відповідь.
Стен не став допитуватись, які саме артефакти мала намір досліджувати експедиція. Судячи з того, що він знав, на планеті, в різних її місцях, було досить артефактів різного віку і походження.
– Експедиція загинула? Так?
Айра зробила заперечливий рух.
– Не зовсім. Вони в печері. Живі, але до них важко дістатися. Я саме маю намір спробувати проникнути в печеру. Підеш зі мною? – несподіванок запропонувала вона.
– Піду, – так само несподівано навіть для самого себе одразу погодився Стен. – Ти мене врятувала, і я тобі допоможу.
– Дякую, Стен.
– Давно вони в печері?
– Два роки. Відтоді як спустилися туди.
– Що? Як два роки?– здивовано вигукнув Стен. – Я думав вони день там, або два. Від сили тиждень. Але два роки…що вони там роблять весь цей час? Може, вони давно вже всі загинули?
– Вони живі, Стен. Просто не можуть звідти вийти.
Стен задумливо почухав ліву щоку. Все що розповідала Айра було дивним, дуже дивним. Його бажання йти в печеру з кожною секундою все більше зменшувалося. Тут у лісі прожити годину, а іноді навіть пів години справжнє диво. Що тоді вже говорити про два роки під землею.
– Ти впевнена, що вони в печері? Нічого не плутаєш? Може їх, взагалі, не існує?
– Існують. Я з ними щодня спілкуюся.
– Чому вони звідти не вийдуть? Їх там завалило, чи що? І що вони там їдять, п'ють? Чим дихають? І як обходяться без сонця?
– Все не так погано, як ти думаєш, Стен, – заперечила Айра. – В них є вихід з печери на протилежну частину острова, але там височенна скеля. Вони не можуть на неї залізти, а цей хід перекривають якісь істоти. Вони не дають їм вийти.
Стена пронизав здогад.
– Може, це не печера зовсім, а нора цих істот? Якщо так, то виходить, що твої друзі замість печери залізли у нору якоїсь велетенської істоти.
– Я теж так думаю, – погодилася Айра.
– Ти їх бачила?
– Звісно. Вони величезні. Схожі на багатоніжок.
Стен замислився.
– Дивуюся, як вони за два роки їх не з'їли.
– А я, ні. У деяких членів експедиції є здібності, які захищають їх і не тільки їх від небезпечних істот.
Стен не дуже їй вірив. Щось було не так у її розповіді, але що саме, він не міг зрозуміти.
– Вони там, а ти тут? Чому так? – раптом запитав він.
Айра не розгубилася.
– Я не член експедиції. Я пілот космічного корабля.
Стен уважно подивився на неї.
– Не хочу питати де корабель, але дуже кортить.
– На ньому полетів Карлос. Вчора. Він теж пілот, – відповіла Айра.
– Карлос? – від здивування Стен на мить сів, а потім знову повільно ліг.
– Так, Карлос. Ти знайомий з ним. Корабель з невідомих причин вибухнув. Я знала, що ти на борту, тому швидко тебе знайшла.
– Це тобі Карлос про мене сказав?
– Звісно, хто ж іще.
– Він більше нічого не сказав?
– Ні, не встиг.
Стен трохи помовчав.
– Шкода його.
– Звісно, шкода…корабель був новий, – погодилася Айра.
Стен ще раз пильно подивився на неї.
– Коли думаєш йти? – Стен вирішив змінити тему.
– Завтра, коли тобі стане краще. Ти зі мною?
– Звісно. Я вже сказав.
– Тоді нам треба все підготувати. Я піду по зброю та речі, а ти відпочивай, – Айра піднялася і вийшла з приміщення.
Стен залишився один. Йому було над чим замислитися.
|
