Стен уважно слухав розповідь Джона. Знайомство з цим невисоким, худорлявим, але міцним чоловіком відбулося легко, ніби вони давно знали один одного.
– Джоне, розкажи їм все, що ти знаєш, – порадила Тінара, заколисуючи дитину.
Джон скоса подивився на свою дружину, потім повільно похитав головою.
– Всього я не буду розповідати. Це для них небезпечно.
– Чому? – вирвалося в Айри.
– Чому? – перепитав чоловік, і пильно подивився на неї. – Коли вас схоплять безсмертні і начнуть допитувати, вам краще нічого не знати. В іншому випадку вам не вижити. У своїх допитах вони використовують такі методи, що навіть найвитриваліші плачуть, як малі діти і просять пощади.
Від цих слів у Стена по спині пробігли мурашки, а лице Айри сильно зблідло.
– Дивіться, – Джон відсунув брудний рукав сорочки, і показав своїм гостям не менш брудну руку.
Стен і Айра нерозуміюче подивилася на руку. На перший погляд рука як рука. Нічого особливого. Тільки потім Айра помітила, що шкіра якась дивна і неприродна.
– Так, вони здерли всю шкіру не тільки з руки, але й з усього тіла. Тільки через те, що я подивися на свою майбутню дружину, і запропонував їй таємно зустрітися. Так, я не помер від тортур. Вони відразу наростили мені нову шкірку, а потім знову почали повільно здирати, насолоджуючись моїми стражданнями. І так декілька разів поспіль. Ось чому моя рука виглядає так дивно, – Джон подивися на свою руку, і скреготнув зубами. – Я б їх усіх знищив якби міг. Підірвав би усю колонію, а безсмертних віддав би корболо. Хай би вони їх зжерли. Тоді я б подивися, які вони безсмертні. – Джон стис кулаки, і обережно поклав їх перед собою на стіл.
– Джоне, не накручуй себе, – Тінара простягнула руку і погладила його плече. – Я тебе кохаю навіть таким страшком з обдертою шкірою. Головне, що вони залишили цілою шкіру в одному місці, – після цих слів вони обмінялися багатозначними поглядами.
– А де це вони залишили шкіру? – поцікавилася Айра.
– А ти подумай, може здогадаєшся, – не дивлячись на неї, порадила Тінара.
Айра подумала і майже одразу почала червоніти.
– Я зрозуміла, – тихо проговорила вона.
– От і добре,– господиня продовжувала дивитися на свого чоловіка,– ти як був для мене красенем, так ним і залишився, – ніжно додала вона.
Джон мовчки нахилився і поцілував її руку.
– Перестань, Джоне. Може я колупалася пальцями в різних місцях.
– Байдуже, – Джон взяв руками з тарілки шматок м'яса і почав їсти, – пригощайтеся, – запропонував він.
– З задоволенням, – Стен і собі взяв шматок м'яса, – давно не їв такої смакоти. Хто це? – поцікавився він.
– Курарта, – відказав жуючи Джон, – вчора вполював. Мені більше смакує тушене, і щоб було багато жиру. Візьми ще листя лірпо. Додає пряного присмаку і покращує травлення. Ну як, смакує? – поцікавився Джон.
– Умгу, набагато краще, – відповів Стен з набитим ротом.
Жінки тим часом спостерігали за чоловіками, і зрідка переглядалися.
– Якщо хочеш, візьму тебе з собою на полювання, – несподівано запропонував Джон. – Підеш зі мною, чи в тебе інші плани? До речі, які ваші наміри? Що збираєтеся робити?
– Я живу в лабораторії. З моменту відколи сюди прилетіла, – промовила Айра, – хотіла б туди повернутися.
– Знаю. Я тебе там бачив, біля лабораторії, – Джон обсмоктав кістку, і кинув перед собою на стіл.
– Бачили? Коли? – здивувалася Айра.
– В різний час і не один раз. Я часто полюю в тиху місцях. Одного разу вбив молодого тупола, який вештався околицями. Напевно, на тебе засідав.
– А чому я вас не бачила жодного разу? Щоправда, іноді я відчувала чиюсь присутність, але нікого не бачила.
– Тобі не треба було мене бачити, тому і не бачили,– Джон витер масні пальців в такі самі масні штани, і поволі підвівся з– за столу, – мені треба відпочити. День сьогодні видався важкий. Ви якщо хочете, можете собі говорити. Ви мені не заважаєте, – він знову подивися на Стена. – Що скажеш, Стен. Підеш, чи ні?
Стен відклав недоїдений шматок, подивися Джону в очі.
– Піду. Коли?
– Та хоч завтра.
– Гаразд. Давно не був на полюванні, – Стен хотів ще щось сказати, аж раптом він згадав про існування Мисливця. Це було для нього настільки несподівано, що він зірвався з стільця на якому сидів і завмер на місці.
Джон який до цієї миті був розслаблений і збирався лягати спати, вмить напружився і схопився за ніж, який стирчав в нього за поясом.
– Ти щось побачив? Почув? – вимогливо запитав він, напружено вдивляючись в напів темні кутки кімнати. – Тінара, сховай дитину, – наказав він. – Чуєш мене?
Дружина послушно сховала дитину у своєму подолі.
– Все гаразд, – Стен вирішив всіх заспокоїти. – Нічого я не побачив. Я просто згадав про…про… Де я залишив свої припаси. До цього моменту ніяк не міг пригадати, але коли ти заговорив про полювання, взяв і згадав.
– Це добре, що згадав, – відповів Джон, повільно випускаючи руківку ножа. – Міг би реагувати спокійніше. Всіх перелякав. Сам розумієш в якому місці ми живемо.
– Вибачте, сам від себе цього не чекав.
– Тоді добре. Час вкладатися. Нам рано завтра вставати. Покажу тобі дещо цікаве.
– Що?
– Побачиш. Тобі сподобається.
Стен посміхнувся.
– Гаразд, я люблю сюрпризи.
Господарі помешкання і гості почали укладатися на ніч. Їх чекав напружений день, сповнений несподіванок. Через деякий час всі заснули. Не спав тільки Стен. Він думав про Мисливця.
|
