Політ до плато в гущавині лісу зайняв не більше десяти хвилин. Стен мовчки дивився на екрани, і думав, що він робитиме, коли вони прилетять. Виходити і, тим більше, підходити до заражених людей він не збирався. Стен ще не втратив остаточно мізки на цій планеті.
– Чому ти була певна, що я не відмовлюся летіти? – несподівано запитав він.
– У разі відмови я змушена була б вас ліквідувати як чужинця, котрий без дозволу проник на борт корабля, – відповіла Клеста.
– А якби замість мене прийшов Джон, або Лео, що тоді?
– Те саме, – знову відповіла Клеста, – у разі відмови, вони були б знищені.
– Зрозуміло, – похмуро промовив Стен, – це ти сама до цього додумалася, чи хтось порадив?
– Помічник капітана. Він наказав мені діяти таким чином.
Стен, розуміюче, кивнув.
– Чого ти чекаєш від мене, коли ми туди прилетимо?
– Що ви врятуєте капітана та весь екіпаж.
– Може, помічник капітана також повідомив тобі, яким чином мені це зробити? Бо я поки що, гадки не маю, – з іронією промовив Стен.
– Ви самі маєте вирішити це питання.
Стен хитнув головою, і щось сказав собі під ніс. Звичайна людина не почула б, але Клеста почула.
– Я не тупа бляшанка, я симод нової моделі, – промовила вона.
Стен відчув, що починає червоніти. Хоча, було б через кого червоніти. Через якихось штучних недолюдей.
– Гаразд, щось придумаю, – відповів він, дивлячись на екран, – близько не сідай. Сідай трохи далі, щоб паразити не змогли нас дістати. Хоч це ти можеш зробити?
– Виконаю, командире,– відповіла Клеста, – приготуйтеся…йдемо на посадку.
Стен напружився, стиснув правою рукою бластер.
«Ех, Мисливця б сюди! І де його чорти носять? Невже загинув? Бути цього не може!»
Ще хвилина і флайграв успішно здійснив посадку неподалік місцях, де знаходилися члени екіпажу. Стен не зволікав. Як тільки свист двигунів стих, він звелів відчинити люк.
– Прикриєш мене, – кинув він через плече, – сподіваюся, ти розумієш, що це означає?
– Звісно, командире. З тилу і з флангів я забезпечу захист.
– З таким успіхом ти могла б сама сюди прилетіти і всіх врятувати, – пожартував Стен.
– В мене немає ніг, – просто відповіла Клеста, – а мобільні симоди деактивовані. Я не можу нікого відправити на допомогу членам екіпажу.
– Гаразд, досить балаканини. Я пішов, – з цими словами Стен рушив до виходу з флайграва, – і якого дідька я не пішов з Джоном та Лео? Здавався мені цей флайграв. Виплутуйся тепер як хочеш.
Стен вийшов з флайграва, зупинився біля його корпусу. Перед ним була галявина з сотами, по обидва боки щільна стіна лісу, а позаду Клеста.
– Цікаво, що вона мала на увазі, коли говорила, що прикриє? – стиха промовив сам до себе Стен. – Відразу вистрелить, якщо я побіжу до лісу, чи ні? – він цього не знав, а перевіряти не хотів.
Але йти до членів екіпажу, всередині яких кишіли невідомі паразити, він теж не збирався. В той же час, він не міг довго стовбичити на одному місці. Чого доброго Клеста ще спалить його ходовими двигунами. Від цього симода всього можна було чекати.
– Підійду до крайнього на безпечну відстань, а там побачимо, – з бластером напоготові Стен рушив уперед. – ти мене чуєш? – подумки запитав він.
– Звісно, – відразу пролунав у нього в голові чистий і спокійний голос Клести, – чую вас добре.
– Хто б сумнівався,– відказав Стен, – як обстановка? Я вже близько.
– Ситуація стабільна. Все без змін.
Стен не витримав і сплюнув. Хотів ще щось сказати, але передумав. Мовчки активував портативний генератор поля. Він про нього навіть Айрі не сказав. Хоча, хто її знає, може коли він був не при свідомості, вона його обшукувала і бачила, що він в нього є, але не забрала.
– От і добре, – самому собі сказав Стен.
– Що добре? – відразу запитала Клеста.
– Нічого. Це я не тобі…не відволікай мене. Помітила щось підозріле?
– Система стеження активована відповідно до протоколу за номером…
– А можна коротше, – перебив її Стен, – розмовляй зі мною так, як ти розмовляєш зі своїм капітаном.
– Тоді нічого небезпечного немає, – відразу відповіла Клеста, – хоча ситуація може змінитися в будь– яку мить.
– Добре, слідкуй за усім. Я вже підходжу.
Стен зробив ще кілька кроків і від несподіванки зупинився на місці. Люди в сотах залишилися, але паразити кудись зникли. На їх місці Стен побачив якісь білі волокна різної довжини і товщини. Ці волокна обплутували голови людей, залазили у рот, у вуха та ніс. Люди не рухалися, очі були заплющені, шкіра на обличчі жовта та висохла. Схоже, вони були мертві. Навколо валялося щось схоже на луску і клапті засохлої шкіри.
– Ми не встигли. Запізнилися, – голосно промовив він. Сказати ще щось, Стен не встиг. Краєм ока він помітив якийсь рух.
Далі буде...
Купити книгу зараз за 50 грн. Шановні читачі! Замовлення надсилайте на електрону скриньку vinebo@ukr.net. Оплата на карту Приват банка. Вкажіть своє імя і вашу електрону адресу, куди відправити файл книги. Приємного читання.
|
