Яскраві спалахи розрядів освітили темний ліс на кілька десятків метрів довкола. Запахло горілим м'ясом, деревом, травою та землею. Стен із насолодою вдихав цей запах, відчуваючи свою силу та здатність знищити всіх підряд. Він насолоджувався і впивався цією силою. Навколо їхнього табору і в самому таборі лежала вже ціла гора згорілих істот. Промінь бластера проходив по капсулах, але Стен сподівався, що розряд не завдасть їм шкоди.
Поки енергія заряду дістанеться корпусу капсул, частина її буде витрачена на те, щоб спалити шар істот, які накрили собою капсули. Та й чесно кажучи, Стену був начхати на незнайомих йому людей у капсулах. Виживуть – добре. Ні, то й чорт з ними! Він нічого не мав проти них, але й ризикувати собою теж не збирався. З нього вистачить Аденари з їхньої компанії. Про решту нехай вона піклується, коли і якщо прийде до тями.
– Стен, он ще ... Дивись! – Шатті вказала рукою, – Стріляй, бо втечуть! – Шатті, після того, як знайшла в сумці генератори та батерії почувала себе впевнено, ніби зробила Стену велику послугу. Вона була дуже задоволена собою і більше не відчувала своєї провини перед ним. Хоч щось зробила корисне для їхньої маленької команди.
– Де? Де? – жваво питав Стен, водячи випромінювачем. – А, бачу, – промені продовжували спалювати істот, траву, гілки дерев. Перетворювали на розпечений попіл кущі і все, що там водилося. – Не подобається, так? – зловтішно посміхаючись, питав Стен. – А не треба було лізти! Ми вас не чіпали. Що, думали, якщо вас багато, то все можна? Ні тварюки! Зі мною такі справи не проходять.
Стрілянина привела Шатті у захват. Вона ще ніколи такого не бачила, щоб безкарно нищити сотні істот на чужій планеті, і не переслідуватися за це законом. Її охопив азарт, і якісь незнайомі їй досі почуття.
– А можна мені? – зненацька попросила вона.
– Постріляти захотіла? – Стен глянув на неї.
– Так, дуже, – розчервонівшись, закивала Шатті, – Ніколи не стріляла. Але бачу – це так чудово. Жодних правил. Жодних обмежень.
– На, тримай. Ти сьогодні молодець. Заслужила, – добродушно промовив Стен, простягаючи їй зброю, – Кажеш, раніше не стріляла. Нічого складного. У цьому лісі можна стріляти куди захочеш. Не промахнешся. Головне, себе і нас не підстрелити, а так, стріляй в будь–якому напрямку. Це тобі не прогулянковий корабель і не вилизана цивілізацією планета із купою синтеботів. Тут цілковита свобода! Тут лише одне правило. Правило сили! Спочатку вони були сильнішими, і ми ховалися, а тепер ми сильніші. Ось так, Шанті.
– Шатті, – скромно поправила його дівчина, спрямовуючи грізний випромінювач на місиво бульбашок, що горіли і згоряли внизу, – Тут натискати?
– Натискай, Шатті – Шанті і стеж за кількістю зарядів на панелі. Ось тут. А можеш нічого не натискати, він працює через локальний нейроканал. Можеш думками керувати. Як тобі краще. Кені, а ти не хочеш постріляти? – несподівано запитав Стен, звертаючись до Кені, яка, не відриваючись, дивилася на жахливу, на її думку, картину знищення місцевої флори та фауни.
Кені заперечливо похитала головою.
– Ні, я подивлюся.
– Дивися ... Давай, Шатті. Покажи цим істотам, хто ми такі!
Шатті натиснула на пуск, потім ще й ще. Промені палили істот, які ще вціліли, торкалися капсул, стовбурів найближчих дерев. Один пішов далеко вперед і випалив пляму метрів п'ять у діаметрі.
Шатті весело засміялася.
– Мені подобається! – крикнула вона. – А можна на максимальну потужність? Щоб далеко та багато?
Стен не зовсім зрозумів, що вона мала на увазі під «далеко» та «багато», але не заперечував.
– Та на яку хочеш, – великодушно дозволив він, – Хоч на позамаксимальну. Стріляй скільки хочеш.
Шатті продовжувала із захопленням стріляти. Стен її підбадьорював, радив і коментував вдалі чи не вдалі з його погляду постріли. Він не чекав такого азарту від Шатті, і її захоплення стріляниною помітно їх зблизило.
Коли дівчина майже повністю розрядила бататерію, а земля внизу перетворилася на випалене місиво, Стен почув переляканий вигук Кені. Він повернув голову і від несподіванки мало не звалився вниз на капсули, що зависли під гілкою. На одній із капсул стояла і дивилася на них Аденара! Вона прокинулася і спостерігала за стріляниною Шатті.
– Шатті, вистачить, – Стен смикнув її за руку, – Аденара прийшла до тями. Дивись.
– Що? Га? – захоплена стріляниною, Шатті не одразу зрозуміла, що він каже. Потім глянула на врятовану дівчину. – Аденара! Ви? Як ви себе почуваєте? – голосно і весело запитала вона. – Ми знайшли ваш модуль і врятували вас. Я Шатті, це Стен і Кені. А внизу ваші друзі у капсулах. На нас напали місцеві тварини, ось ми й захищаємося. Ви можете говорити? З вами все гаразд? Ідіть до нас на гілку, або ми до вас спустимося. Стен, допоможи їй підвестися.
Стен неохоче посунувся у бік Аденари, простяг їй рук.
Аденара навіть не ворухнулася. Здавалося, вона нічого не чула з того, що їй сказала Шатті.
– Завис синтемод, – тихо сказав Стен.
Аденара почула.
– Я не синтемод і синтебот. І навіть не синтеклон. Я людина, як і ви. Народилася на орбітальній станції першого рівня "Пасифік Гелексі". Вам не слід було чіпати мою капсулу та капсули інших, – чітко промовила вона, – За нами повинні незабаром прилетіти.
Голос у неї був такий, що у Шатті по спині пробігли мурашки, а Стену захотілося запакувати її назад у капсулу і закопати в землю. А ось Кені, навпаки, Аденара сподобалася. Вона перейнялася до неї незрозумілою симпатією.
– За нами теж мали прилетіти, – заперечив Стен, повертаючись на своє місце. – Але ніхто не долетів. На цій планеті всі кораблі вибухають. Тож чекати тобі доведеться довго. Звісно, ми можемо повернути тобі твою капсулу. Хоч зараз. Ти на ній стоїш.
Аденара опустила погляд.
– Ви нічого не чіпали? – запитала вона.
– Що саме? – Стен відчув, як його охоплює роздратування.
– Усередині капсули? – Аденара вивчала показання приладів.
– Ні, тільки тебе оживили. А що, не треба було? – Стену страшенно захотілося нацькувати на неї Мисливця, але він стримався.
Аденара не відповідала. Вона про щось зосереджено розмірковувала.
Стен вирішив порушити мовчання.
– У будь–якому разі нам потрібно всім дочекатися ранку. А там побачимо, що робити далі. Ще невідомо, що за істоти на нас напали, скільки їх ще залишилося, і які у них наміри.
Проти цього ніхто не заперечував. Шатті та Кені влаштувалися поряд зі Стеном на гілці. Аденара залишилася ночувати у своїй капсулі. Мисливцеві вона, схоже, також не сподобалася. Одне його око скотилося зі спини і завмерло на сусідній капсулі. Він спостерігав за Аденарою. Так вони провели ніч.
|
