Корабель наближався. Він був ще дуже високо в небі, але з кожною секундою відстань скорочувалася.
– Не віриться, що скоро ми полетимо звідси! – з хвилюванням, що ледве стримувала, сказала Кені.
– Це правда, – підтримала її Шатті.
Стен мовчав і напружено дивився на крапку корабля. Він боявся, що якщо хоча б на мить відведе погляд, то обов'язково станеться щось погане.
– Стен, а що це за корабель? – запитала Шатті.
– Розвідник, – не повертаючи голови, відповів Стен, – спустить модуль, ми сядемо і все. Можете забути про цю планету, як про жахливий сон!
У цей момент темна крапка перетворилася на яскравий і сліпучий спалах. Спалах розростався, збільшувався в розмірах. На всі боки полетіли вогняні уламки. Потім до їхнього слуху долинув оглушливий гуркіт, а потім прокотилася ударна хвиля, яка ледь не збила їх з ніг. Корабель вибухнув!
В перші секунди Стен навіть не зрозумів, що сталося. Він продовжував стояти на місці, і навіть мимоволі почав рахувати кількість охоплених вогнем уламків, які в різних напрямках падали на поверхню планети. Потім він усвідомив жах того, що відбувається, і мимоволі схопився руками за голову.
– Вибухнув… він вибухнув, – прохрипів Стен і опустився на землю. Потім схаменувся, швидко скочив на ноги, і почав обтрушувати ззаду одяг, поки щось не приліпилося і не вкусило. – Та що ж це таке! – з розпачем вигукнув Стен. – Цього не може бути! – він розгублено подивився на всі боки. Його погляд зупинився на зблідлих і переляканих дівчат.
І тут, Стена немов переклинило:
– Це ви винні! – накинувся він на них, – Через вас він вибухнув! Краще б я вас не знав і не знаходив!
Від такого несподіваного і безглуздого звинувачення дівчата заніміли.
– Ми тут до чого?! – нарешті запитала Кені.
– Ви стояли і дивилися. Ось він і вибухнув! – Стен почервонів і ладен був лопнути від злості.
– Стен, не кажи нісенітниці. Ми тут ні до чого, – холодно заперечила Кені. – Ніхто не винний. Це страшний збіг обставин.
Стен розумів, що вона має рацію, але нічого не міг із собою вдіяти. Він був готовий задушити їх. Обох!
– Що ви стоїте? Що ви дивитеся? – визвірився він на них. – Займіться справою!
– Якою ще справою? – здивувалася Шатті.
– Якою… До лісу йдіть! Збирайте цей ... як його ...забув, а згадав ... Хмиз! – крикнув Стен.
– Який ще хмиз? – Кені дивилася на нього, наче на божевільного.
– Я знаю, – втрутилася Шатті, – Це гілки, що впали з дерева.
– А навіщо вони нам? – ще більше здивувалася Кені.
– Багаття розведемо! – крикнув Стен.
– Яке ще багаття? – Кені нічого не розуміла.
– Я знаю, – знову прийшла на допомогу подрузі Шатті. – Це відкритий вогонь. Він обпалює пальці, якщо туди їх засунути, та ще там багато диму. Якщо надихатись, то можна задихнутися! – Шатті задоволено глянула на Стена.
– А ти звідки це все знаєш? – тепер Кені здивовано дивилася на Шатті.
– До першої модифікації я відвідувала історичний гурток, – пояснила Шатті, – люди в давнину робили багато дивних речей.
– Я це вже зрозуміла, – Кені перевела погляд на Стена, – навіщо нам створювати небезпечний відкритий вогонь, який обпалює пальці та виділяє шкідливий для здоров'я дим? Стен, я нічого не розумію!
– Та йдіть ви… – далі пішла лайка на мові планети Коруара, яку, мабуть, тільки Мисливець і зрозумів.
Дівчата, звичайно, в ліс не пішли. Вони повернулися в захисний купол і почали перекладати якісь речі. Вони про щось шепотілися і часом крадькома поглядали на Стена.
Відкинувши зі злістю ногою якийсь кусок кори, в якої одразу з'явилися тоненькі лапки, і вона сховалася в найближчій норі в землі, Стен обернувся до дівчат спиною і почав дивитися на річку. У голові у нього все перемішалося, і йому треба було випустити пар і прийти до тями. Всі надії покинути цю планету зникли за одну мить.
Його буквально розпирало від злості. Стен терпів, терпів і не витерпів. Він дістав бластер і почав із якимось зловтішним задоволенням і насолодою спалювати гілки найближчого дерева. Гілки тріскалися, шипіли, горіли, лопалися і падали на землю. Потім із однієї гілки посипалися якісь чорні блискучі кульки. Їх було багато, дуже багато. Стен одразу пожвавішав і з ще більшим азартом захопився стріляниною.
Одні кульки намагалися сховатись в землю, інші в траву, але промінь усіх їх діставав. Мисливець теж не пропустив нагоди розважитися, і почав нищити їх телепатичними ударами та пазурами. Коли на панелі бластера залишилося всього двадцять три заряди, а під деревом утворилася випалена галявина розміром кілька метрів, Стенові ця розвага набридла. Він припинив стріляти і вирішив сходити за соком листя.
– Так, сік, – промимрив він, і швидко попрямував до берега річки. Але за кілька кроків він пригадав, що в нього немає в що його набрати. Він повернувся до купола і голосно крикнув: – Шітта… Шата… як там тебе… принеси контейнер та кришку.
– Я, Шатті, – з образою в голосі озвалася дівчина, – А без кришки можна? – пожартувала вона.
Стен із роздратуванням сплюнув.
– Поговори мені ще ... Давай неси!
Шатті підбігла з контейнером та кришкою:
– Це контейнер, а це кришка ... А навіщо вони тобі?
– За соком, – буркнув Стен.
– Так ти вже вранці ходив, – здивувалася Шатті.
– Справді? – в свою чергу здивувався Стен. – Зовсім з голови вилетіло через цей корабель. Ну, якщо принесла ... давай ... схожу ще раз. А ви тут займіться поки ...
– Хмизу назбирати? – невинним голосом запитала Шатті.
Стен уважно подивився на неї, але тільки голосніше засопів.
– Хоча ні, ми краще по прибираємо. Це майже те саме, що розводити багаття, – Шатті, щоб не розсміятися, розвернулась і швидко побігла до купола.
Стен мовчки дивився їй услід.
– Тільки ти недовго! – не обертаючись, крикнула вона. – Ми готуємо їжу!
Стен щось промимрив, плюнув і пішов до берега річки. Мисливець пішов за ним.
березі річки на нього чекав ще один сюрприз. Листя зникло. Жодного не залишилося! Лист, в якому була Джема, теж зник. Стен стояв і розгублено дивився на всі боки. Спочатку він думав, що переплутав місце, але переплутати не міг. Він ходив безцільно між деревами, але навіть сліду не побачив від листя. Стен відчув, як його знову охоплює роздратування.
– Та щоб вас усіх… То корабля немає, то листя та Джеми. Та ну її до біса. Навіть якщо вона загинула, то нічого страшного. На базі зроблять нову копію, і завантажать у мозок останній збережений запис пам'яті. Вона пам'ятатиме все, окрім цієї планети. І добре, не треба їй цього всього пам'ятати. Здоровіша буде, – Стен, не дивлячись, жбурнув контейнер у кущі, і подався назад до купола.
З кущів одразу з'явилися тонкі фіолетові нитки, обвили контейнер, і втягнули в сплетіння зеленого пульсуючого листя. Стен, зайнятий своїми думками, нічого не помітив. Мисливець хоч і бачив усе, але його більше зацікавила дірка в землі. Він спритно витяг з нірки якусь зелену істоту, перекусив навпіл, пожував, виплюнув і побіг за Стеном. Сік, листя та зникла Джема, його мало цікавили.
|
