Ішли вони мовчки, але недовго. Шатті раптом зупинилася і зблідла.
– Боже! – вигукнула вона.
Стен одразу насторожився, почав водити випромінювачем на всі боки.
– Побачила щось? Де? – тихо й напружено спитав він.
Шатті заперечливо похитала головою.
– Нема нічого. Стен, я тут подумала, а що коли вони запустять клотрекер? Ти уявляєш, що буде?
Стен насупився і мимоволі втяг голову в плечі. Він добре уявляв, що буде, якщо тут з'явиться клотрекер. Він перериє всю планету на глибину 100 метрів і обов'язково їх знайде. Шансів врятуватися практично немає.
– Може, не надішлють, – похмуро відповів він, – чого їм його надсилати. Це дороге задоволення. Пішли. Так ми до вечора нікуди не дійдемо.
Шатті не рухалися.
– Ну, що там ще вигадала? – Стен невдоволено глянув на неї.
Шатті з жахом дивилася на нього.
– А якщо вони скинуть смарт– платформу?
Стен, почувши про смарт– платформу, здригнувся, навіщось озирнувся.
– Ти ще скажи, що вони завантажать смарт– платформу дирайдерами останньої моделі. Ну, щоб нам зовсім було не нудно.
– Боже, хоч би цього не трапилося, – Шатті зблідла ще більше.
– Звичайно, краще щоб їх тут не було, – Стен зло сплюнув, – Ти знаєш, що буде, якщо тут з'являться дирайдери?
– Ні, але я знаю, що вони дуже страшні. Особливо бойові.
– А я тобі скажу, що буде, – Стен ще раз сплюнув. – Вони перериють усю планету на глибину в один кілометр, розберуть нас на молекули, перепишуть код і зроблять із нас бета синтемодів. Ми навіть не знатимемо, ким ми були раніше. Нам навіть гемоди не допоможуть повернутися у свій колишній стан. Ти це хотіла сказати?
Шатті злякано дивилася на нього.
– Але я не думаю, що я настільки важлива особа, щоб сюди все це спрямовувати. Може, тут хтось вирішує якісь свої завдання, а ми просто встали на шляху. Тому і зіткнулися з капсулами та синтемодами. Потрібно звалити подалі і займатися своїми справами. Може, вони забудуть про нас.
– Вони – це хто? – запитала Шатті.
Стен знизав плечима.
– Звідки я знаю хто. Це я загалом так їх називаю. Може, ті, хто прилетів за Мисливцем. Мало хто тут вештається. Тут кораблі падають щодня…майже. Гаразд, пішли. Не відставай.
Йшли вони недовго. Хвилин за двадцять, біля зламаного дерева, вони побачили ще одну капсулу.
– Стен, дивись, капсула, – тихо промовила Шатті, – Звідки вона тут?
– Звідти, звідки й інші, – невдоволено відказав Стен, – Аденара, мабуть …Пішли, подивимося.
Шатті побігла вперед, зупинилася біля капсули та зазирнула всередину. До Стена долинув її здивований вигук.
– Стен, ти не повіриш. Тут справді Аденара!
Стен мимоволі здригнувся.
– Ти що, серйозно? – він поквапився до капсули.
– Сам подивись. Я починаю боятися її.
Стен зупинився поруч із Шатті, подивився на капсулу. Усередині лежала Аденара. Вона спала. Стен раптом відчув сильне роздратування. Аденара починала його дратувати. Переслідує, наче тінь.
– Вона точно не людина, – впевнено сказала Шатті, – Може, та перша і була людиною, але не ця. Що вона тут робить? Її що, загубили? Випадково скинули?
Стен уважно глянув на неї.
– Капсули самі по собі не скидаються і не губляться. Щось тут не те, – Стен придивився. Кришка капсули була на кілька міліметрів відчинена. Це теж було дивно. – Дивись, кришка трохи піднята, – промовив він, показуючи ногою.
– Так ти правий. Може, розпочався процес активації? Може, вона зараз прийде до тями?
– Краще не треба. З мене вистачить одного психованного синтемода.
– Стен, ти не знаєш, хто вона. Це тільки твоє припущення, – заперечила Шатті, – Ми маємо їй допомогти.
– Звісно, допоможемо. Ось зараз і почнемо допомагати, – відповів Стен голосом, який не обіцяв нічого доброго.
Він нахилився, відчинив кришку капсули, підняв на руки Аденару і відніс на кілька метрів від капсули. Потім поклав на землю, дістав бластер і вистрілив у голову.
Шатті не встигла навіть нічого сказати чи зробити. Вона з жахом дивилася, як горить голова Аденари. Вона відчула запах горілої плоті, одягу та ще чогось. Аденара горіла просто в них на очах. Видовище було страшне та огидне. Шатті мимоволі позадкувала, спіткнулася, впала на спину, потім швидко сіла. Вона була настільки шокована тим, що відбувалося, що продовжувала нерухомо сидіти з широко розплющеними очима. Про те, що її може хтось вкусити, вона навіть не думала. Настільки вона була вражена тим, що відбувається.
Стен вистрілив ще раз. Верхня частина тіла Аденари перетворилася на попіл з плямами жиру, змішаного з оплавленою землею.
– Навіть не сіпнулася, – глухим голосом зауважив Стен, – Цікаво, – він повернувся до Шатті, – Ти чого сидиш? Жити набридло?
Шатті злякано подивилася на нього, потім повільно підвелася.
– Стен ти вбив…
– Синтемода, – похмуро закінчив за неї Стен, – Тільки не починай про права, про жалість та інше. Має пам'ять попередньої Аденари. Не знаю, скільки їх тут ще, але вона поводилася б так само, як її копія. У мене немає бажання постійно остерігатися нападу синтемода.
– Ти не знаєш цього напевно! – вигукнула Шатті.
Стен злісно глянув на неї.
– З таким підходом, я не знаю навіть, хто ти насправді, – він уважно подивився на Шатті.
Вона зніяковіла і чомусь почервоніла.
– Ось і я про те ж саме, – трохи пом'якшившись, додав Стен, – Натомість у нас тепер є капсула. Полетимо на ній, не доведеться йти пішки. Ти ж хотіла летіти на капсулі. Пам'ятаєш?
– Хотіла, – Шатті ствердно кивнула. Вона намагалася не дивитись на останки Аденари, але її здивувало, що Мисливець не виявив до неї жодного інтересу. Колишню Аденару він не лише розірвав на шматки, а й знайшов усередині мікрокапсулу нейрозв'язку та накопичувач інформації.
Стен здогадався про що вона думає.
– Значить, вона чиста. Нічого немає, – сказав він, – Давай вантажитися. Даремно лише час втрачаємо.
Шатті раптом звернула увагу на темний предмет, край якого виглядав із кущів.
– Стен, дивися, що це? – вона показала рукою.
– Де? А бачу. Зараз подивимося.
Лізти в кущі Стен не збирався.
– Мисливець, дістань…що там, – розпорядився він.
Мисливець направленим полем зім'яв кущі і притягнув темний бокс розміром півметра. Він був напіввідчинений.
– Ха! – задоволеним тоном вигукнув Стен, коли побачив, що знаходиться всередині. – Зброя! Цілий арсенал. І не якийсь мотлох, а нові моделі.
Він сів і відчинив кришку. Його очі радісно заблищали. Він почав із любов'ю перебирати зброю. Навіть вдихав запах і щось бурмотів собі під ніс. У його очах шанси на порятунок із цією знахідкою суттєво збільшилися.
– А що там? – запитала Шатті, – Ти знайомий з цією зброєю? Вмієш користуватися?
Стен зневажливо пирхнув. Він усе вмів! А чого не вмів, то навчиться!
– Ось дивись, які круті іграшки. Новенькі, – він почав перераховувати, – бластшоти, тигери, голкоколи, стоси (короткоствольні імпульсні пістолети), нейроблокери (блокатори думок), – Стен узяв один, покрутив перед очима.
– Так багато всього, – вигукнула Шатті, – Звідки це все?
Стен знизав плечима.
– Яка різниця звідки? Ми знайшли, отже, наше.
– Стен, а це що? – запитала Шатті, показуючи пальцем на незнайомі їй предмети.
– Це? – Стен придивився, – А, ну це кодери. Поруч плазмоточери (плазмотоки), плазери, дакери та тишокери, – задоволеним тоном пояснив він, розглядаючи знайдений арсенал.
Раптом Стен насупився.
– Що? – насторожилася Шатті, – Ти щось побачив? – вона почала оглядатися на всі боки. Чесно кажучи, Шатті боялася лише бритв. Інші тварини та рослини хоч і лякали, але набагато менше. Навіть шипи, які перетворили Кені на подушечку для голок.
– Дивлюся, що лише бластшоти та нейроблокери активовані. Решта зброї закодована на чиїсь імпульси.
– Аденари? – запитала Шатті, – Якби ти її не ...
– Не починай, – Стен не дав їй договорити, – Вона небезпечна і невідомо кому належить. До того ж, ми не знаємо, що вона тут насправді робила. Не переживай за неї. Думаю, ми зустрінемо ще не одну Аденару, – додав він.
Шатті мовчала. Вона думала про долю Кені, але не наважилася питати про неї Стена. Він однаково не знає, а здогадки її мало цікавили.
– Сідаємо, – помовчавши, сказав Стен, – Бери все, що треба і летимо.
Вони мовчки зайняли місця на кришці капсули, і вона піднялася у повітря. Шатті мимоволі посміхнулася. Її настрій зразу покращав. Все– таки пересуватися на цій планеті повітрям набагато зручніше і безпечніше, ніж по землі.
– Летимо! – Стен теж помітно підбадьорився, – Мисливець, ти де? А, збоку…Тримайся, бо звалишся.
– Летимо, – відповіла Шатті і ще раз подивилася на мертву Аденару. Вона зіщулилася і мимоволі притулилася до спини Стена. Він нічого не сказав, тільки повів плечем.
– Так, летимо, – тихо повторила Шатті.
– Що ти там бурмочеш? Незручно тобі чи що? – Стен трохи повернув до неї голову.
– Ні, все добре, Стен. Летимо.
– А, зрозуміло. Ти там поглядай на всі боки. Система захисту активована, але хто знає, які ще тварюки та рослини тут водяться.
– Я дивлюся, Стен, дивлюся, – запевнила його Шатті, – Ми лісом полетимо чи над деревами? – запитала вона.
– Над деревами. Лісом ми не проб'ємось.
– Я теж так думаю.
Капсула безшумно піднялася над деревами і полетіла на південь. Туди, де, як припускав Стен, знаходився вантажний флайграв з корабля, яким подорожувала Шатті. Він розраховував, що сканери капсули не пропустять такого великого об'єкта і повідомлять, коли вони до нього підлетять. Якщо все піде за планом, незабаром вони зможуть знайти космічний корабель.
|
