Приблизно через півгодини шляху по краю випаленої анігіляторами землі, Шатті сказала:
– Стен, а що, коли сісти на капсулу і летіти повітрям? Вона витримає? Як думаєш? Все одно летить поряд і на ній багато місця.
– Спробуй, – неуважно відповів Стен. Він саме оглядав останки згорілих істот, яких було чимало. Вони лежали у різних місцях. Деякі навіть сильно обгорівши, продовжували ворушитися.
– Багато вас тут, – пробурмотів він, – Залізла? – не повертаючись, запитав він.
– Зараз, – Шатті спритно залізла на кришку капсули і з задоволеним виглядом подивилася на Кені та Стена, – Ідіть до мене. Тут вистачить місця. Навіщо йти, якщо можна летіти. Так безпечніше.
– І справді, – Кені наслідувала її приклад і теж залізла на верх капсули.
Стен кілька секунд дивився на них, потім промовив:
– Про це я не подумав.
– Іди до нас, Стен, – Шатті поплескала долонею по кришці капсули, – Дивись, скільки тут ще місця. Навіть Мисливцеві вистачить.
– Ну, це вже перебір, – буркнув Стен, забираючись на капсулу.
Як тільки він сів поряд із дівчатами, пролунав тоненький сигнал і на кришці заблимали червоні вогники. Капсула втратила рівновагу та опустилася на землю.
– Що? Що трапилося? – вигукнула Шатті, – Зламалася?
– Перевантаження, – здогадався Стен, – Багато нас, – повагавшись, він зліз із капсули, – Прилетіли, одним словом.
Червоні вогники змінилися на зелені, і капсула знову піднялася в повітря.
– Я так і думав, – вдоволено кивнув Стен, – Ви летіть, а я з Мисливцем піду пішки. Змінюватимемося.
– Я не втомилася, – одразу сказала Кені, – Я з тобою, – вона зістрибнула з капсули і подивилася на Стена.
– Як хочеш. Це не моя ідея, – Стен знизав плечима і сплюнув. Плювок потрапив на якусь темну купину, яка одразу сховалась у землі. Стен мимоволі наступив на це місце підбором і покрутив у різні боки. Роздушити тварюку він не роздушив, але йому стало веселіше.
– Ну, тоді ти лети одна, – мовив він Шатті, – Дивись на всі боки.
– Ні, я з вами, – Шатті теж злізла з капсули і з жалем провела рукою теплою кришкою. Вона не розуміла, чому Кені не хотіла з нею летіти, а погодилася йти пішки зі Стеном. Для неї це була загадка.
Далі вони йшли мовчки і лише зрідка розмовляли. Стен вважав, що у місцевому лісі краще не шуміти. Хоча вони йшли краєм випаленої території, але земля в тому місці, де вони проходили, вже майже охолола, і місцевим тваринам ніщо не заважало знову сюди заповзти. Відсутність трави та дерев покращувала видимість, але з уцілілого лісу праворуч цілком могло вискочити і напасти якесь створіння. Стен наказав дівчатам не шуміти і рухатися якомога тихіше. Виходило це у них не дуже добре. То одна, то інша спотикалася, скрикувала та охала. Шатті навіть наступила на жовтий з чорними смужками листок, з якого вискочив шип і прибив її черевик до землі. Стену довелося докласти зусилля, щоб відірвати її ногу з черевиком від шипа. Як тільки він це зробив, шип одразу зник у землі.
Стен хотів був поділитися своєю думкою про шип, але не встиг. Його зупинив здивований вигук Шатті.
– Дивіться! Що це? Їх багато.
Шатті не обдурила. У різних місцях Стен побачив із десяток капсул схожих на капсулу Аденари. І скрізь були люди. І не просто люди, а жінки. Навіть у тих, на яких було вказано чоловічі імена. Стен із дівчатами ходили між капсулами, заглядали всередину крізь прозорий верх та читали написи. Знахідка була настільки несподіваною, що Стен навіть забув на деякий час, куди вони йшли. Усю його увагу поглинули капсули з людьми.
– Звідки вони тут? І так багато? – здивовано запитала Кені, – Дивіться, ось капітан! – вона підбігла до однієї з капсул і прочитала напис: «Дженаро Платос, капітан корабля Артазес, планета Сіалго». А всередині дівчина. Як це так? – вона з подивом подивилася на Стена і Шатті. – Може, переплутали?
Стен нічого не відповів. Він ходив між капсулами і просто дивився. Люди всередині спали і ніяк не реагували на їхню присутність. Натомість відреагувала капсула Аденари. Вона опустилася на землю і відкрилася.
Це було так несподівано, що Стен мало не спіткнувся. Він швидко підійшов до капсули і подивився на дівчину. Аденара, наче відчувши це, розплющила очі. Стен здригнувся, відсахнувся назад.
– Як ви себе почуваєте? Вам добре? – співчутливо запитала її Шатті і додала, звертаючись до Стена і Кені. – Напевно, вони з одного корабля. Перед вибухом відбулося скидання рятувальних капсул.
– Тоді це був не розвідник, – зробив висновок Стен, – на кораблях розвідниках екіпаж складається із двох – трьох чоловік та біоробота… навіть двох. А тут із десяток капсул і чомусь усі жінки. Я нічого не розумію, – зізнався він, – І що з ними робитимемо?
– А що ми можемо, – Кені подивилася на панель найближчої капсули, – Системи життєзабезпечення працюють, аварійні маячки також. По них обов'язково хтось прилетить. Ви звернули увагу, що капсула Аденари сама тут опустилася та відкрилася. Начебто досягла пункту призначення.
– І що це означає? – Стен уважно глянув на неї.
Кені знизала плечима:
– Не знаю. Дивно все це і незрозуміло.
– А я знаєте, про що подумала, – раптом заговорила Шатті, – Якби ти Стен учора вистрілив трохи в іншому напрямку, усі капсули згоріли б. Уявляєте?
Стен уявляв, але йому було байдуже.
– Мало хто, куди стріляє, і хто знаходиться на лінії вогню, – заперечив він. – Вони майже за кілометр від модуля. Мені що, на твою думку, треба було спочатку весь ліс оглянути? Це не парк та не мегаполіс. Недосліджена планета. Пощастило, що не згоріли, та й добре, – він подивився на всі боки, про щось задумався. – На ніч тут залишимося. Може, за ними справді хтось прилетить. Або Аденара отямиться. Може, вона знає, що це за капсули і чому всередині одні... – Стен хотів сказати «баби», але стримався, – жінки.
Кені це зрозуміла і непомітно посміхнулася.
– Розбиваємо табір, – Стен остаточно вирішив зупинитися на ніч біля капсул, – Готуйте вечерю. Я тим часом огляну тут усе. Може, знайду щось цікаве.
Дівчата, перемовляючись, почали розкладати речі. Стен у супроводі Мисливця, вирушив оглядати територію навколо місця скидання капсул. Все це було дуже дивно. Він хотів у всьому розібратися.
|
