Стен прийшов до тями, розплющив очі. Поруч із ним сиділа ... Аденара!
– Ти? Аденара? – він спробував підвестися.
Вона його стримала.
– Лежи. Тобі треба відпочити.
Стен розслабився, озирнувся. Він лежав у відкритій капсулі, над ним звисали гілки дерева.
Тут він згадав про Шатті, і йому стало дуже її шкода. Бідолашна дівчина, стільки пережила, так намучилася. У Стена з очей несподівано для нього потекли сльози. Він провів рукою, щоб витерти їх. І одразу відчув на своєму обличчі щось липке і з неприємним запахом. Він скосив очі. У лівій руці він продовжував стискати відірвану кисть Шатті. Саме її рукою він витер собі обличчя.
Стен одразу почав плюватися і поспішно витирати обличчя рукавом правої руки. Відірвану кисть він відкинув убік. Витерши обличчя, він трохи заспокоївся.
– Де Шатті? – запитав він. – І звідки ти тут взялася і взагалі, що тут сталося? – він намагався не дивитися Аденарі у вічі, бо добре пам'ятав, чим закінчилася їхня остання зустріч. Це, звичайно, була інша Аденара, але вона, швидше за все, пам'ятала, що сталося з її попередницею.
– Шатті в сусідній капсулі, відновлюється, – просто відповіла Аденара.
Стен полегшено зітхнув. Тут він згадав про Мисливця.
– Він на дереві, – сказала Аденара, здогадавшись, про що він подумав.
Стен трохи повернув голову вліво. Справді, на гілці сидів Мисливець. Стен здивувався, що Мисливець не реагує на Аденару, але промовчав.
– Я пролітала в капсулі і побачила в якій ви ситуації. Прийшла вам на допомогу, – пояснила Аденара.
«Синтемод! Сто відсотків синтемод», – промайнуло в голові Стена.
– Стен, чому ти мене ненавидиш? Чому ображаєш? Що я тобі поганого зробила? – несподівано з болем у голосі спитала Аденара.
Стен засопів, закрутився, але нічого не відповів. Все–таки вона їх урятувала, хоч і синтемод. Він мав бути їй вдячний.
– Навіщо ти мене тоді вдарив? Мені було боляче, – продовжувала говорити Аденара.
Стен не витримав.
– Ти не людина. Синтемод. Нічого з тобою не станеться. Зрозуміло? Дякую, звичайно, що допомогла. Але не треба вдавати, що ти людина.
– Я не синтемод, – з запалом запевнила його Аденара, – Я дівчина ... жінка ... Дивись, я можу показати тобі свої груди, – вона показала йому груди.
Стен засопів ще більше.
– Можу ще тобі дещо показати не лише зовні, а й усередині. Хочеш?
Стен промовчав. Він хотів одного, щоб вона від нього відчепилася.
– Не треба мені нічого показувати. Нормальні дівчата…люди, так не кажуть… – Стен запнувся, бо згадав, що багато дівчат та жінок на різних планетах із задоволенням показують і те, й інше, коли самі цього захочуть. Він заплутався.
Звичайно, він знав один спосіб перевірити, хто вона насправді. Наприклад, натиснути на око. Але навряд чи Аденара добровільно дозволить йому це зробити, а боротися з нею він не мав поки що сил.
– Слухай, а як ти впоралася з усім цим? З гілками і тваринами? – помовчавши, спитав Стен.
– За допомогою локального клотрекера, – просто відповіла Аденара.
– У тебе є клотрекер? – здивувався Стен.
– Звісно, є, а що тут такого. Я жсинтемод, як ти стверджуєш, – Аденара посміхнулася.
Стен насупився, потім сказав:
– Ніколи не бачив клотрекер у дії. Кажуть, дуже круто.
– Правильно кажуть, – погодилася Аденара.
– А де він? – поцікавився Стен.
– Там, на підзарядці… На тій стороні планети.
– Так далеко, а що ближче не можна підзарядити?
– У нього там була робота. Він її виконав. Так Стен, ми залишилися вдвох. Потрібно триматися разом.
– Утрьох, – заперечив Стен.
– Ти правий. Подивлюся як Шатті, – Аденара підвелася, пішла до капсули, в якій лежала Шатті.
Стен у цей час обмірковував її слова. Про клотрекер та все інше. Щось не стикувалося.
Системи забезпечення капсули працювали у стандартному режимі. Все було гаразд. Аденара задоволено кивнула і відключила систему життєзабезпечення.
– Стен, твоя дівчина перестала функціонувати. Вона померла, – спокійно повідомила вона.
Стен навіть не відразу зрозумів, що вона сказала. Потім схопився, кинувся до капсули.
– Як померла? – крикнув він. – Цього не може бути! Все ж було добре? – він метнувся до панелі управління, почав перевіряти покази. Шатті була мертва.
Обличчя Стена почало багряніти. Він оскаженів
– Це ти ... ти ... все зробила! Навіщо? Навіщо ти її вбила … сволото! Що вона тобі зробила? – Стена душив розпач та злість. Він був готовий розірвати Аденару на шматки.
– Я нічого не робила. Це природний процес, – холодно відказала Аденара.
– Закрий свою синтемодну пащу! – проревів Стен і вдарив Аденару кулаком в обличчя. Потім ногою у живіт. Аденара зігнулася навпіл, відлетіла назад і впала на спину. Вона навіть не застогнала і не закричала.
– Мисливець, убий її! Роздави! Знищ цю тварюку! – закричав Стен. – Гранична потужність. Роби з нею що хочеш! – Стен озирнувся. Мисливця на дереві не було. Ніде не було, – А чорт! – він кинувся на Аденару, але раптом йому стало погано. Запаморочилося в голові, і він мало не впав. Стен швидко сів на землю і вчепився руками в капсулу. В голові перестало крутитися, але вставати він ще боявся.
Дивно, але Аденара не виявляла агресивності. Вона підвелася і пильно дивилася на нього.
«Чортів синтемод, – злісно подумав Стен, – Де це Мисливець? Чому не розчавить цю тварюку?»
– Ми залишилися одні... Удвох, – промовила Аденара, – Як я й казала.
– Так, звичайно... Удвох, – з іронією відповів Стен, обережно підводячись на ноги. У голові більше не паморочилося і це тішило. Він відчув себе впевненіше.
– Якби хтось не постарався, – буркнув він, оглядаючи капсули. Як він і очікував, скрізь лежали і спали Аденари, – Хто б сумнівався, – додав він.
– Ти про що? – запитала Аденара, роблячи крок до нього.
Стен зробив застережливий жест.
– Не наближайся. Тримайся від мене на відстані. Раптом я тебе випадково знову вдарю. Знову скаржитимешся.
– А ти не бий мене. Кохай.
– Слухай, як там тебе синте–Аденара–мод... не знаю, якої ти моделі, але краще не дратуй мене. Ясно тобі?
– Я не синтемод. Я із планети Арманта. Чув?
Стен здригнувся. Він чув про цю планету. Місцеві жінки вбивали всіх суперниць, які наближалися до їхніх чоловіків. За це їх ніхто не переслідував. Вбивати вони могли всіх, хто хоч косо подивився на їхнього чоловіка. Це пояснювало поведінку Аденари, але Стену від цього було не легше. Йому дуже було шкода Шатті. Звісно, хтось, десь її, можливо, відновить. Але хто і коли це буде, він не знав.
– А чому тебе скрізь так багато? – з іронією запитав Стен. – Якщо ти не синтемод, бо на адромода чи адроклона ти не схожа.
– Де? – запитала Аденара.
Стен вирішив, що вона жартує.
– Знущаєшся? Чи сліпа? Та скрізь? У всіх капсулах, – він обвів поглядом капсули.
Аденара озирнулася.
– Не бачу. Капсули порожні. Заблоковані.
– Та йди ти… – Стен тихо вилаявся і задумався. Треба було щось робити, але що саме, він не знав. З Шатті він мав намір знайти вантажний флайграв, але шукати його в компанії Аденари у нього не було бажання. Він навіть не знав, як поводитися з нею. Про довіру до неї не могло бути й мови.
У цей момент невідомо звідки біля ніг з'явився Мисливець. Стен відразу посміхнувся і підбадьорився.
– Ти де був? – радісно вигукнув він і погладив Мисливця по спині. – Я вже думав, що ти залишив мене.
Стен не знав, що поки він був у компанії Аденари, Мисливець боровся з локальним клотрекером і знищив його. Аденара вже знала про це і була дуже незадоволена. Вона залишилася без зв'язку з базою та без підтримки на цій планеті. У неї були лише її синтемодні копії у капсулах. Щоправда, вона не знала кодів активації. Вони знаходилися в пам'яті клотрекера.
Мисливець на Аденару ніяк не прореагував. Він був поруч зі Стеном і тільки одне його око скотилося зі спини, відкотилося в бік Аденари на метр і зупинилося.
Стен з любов'ю глянув на нього і запитав Аденару:
– Що ти збираєшся робити?
– А ти? – Аденара не зводила очей з Мисливця.
– Я ... хм, збирався шукати вантажний флайграв Шатті, щоб дістатися до її корабля. Далі по ситуації. Може, вдасться викликати допомогу чи принаймні оселитися на кораблі. Там безпечніше ... Якщо люк відчинений ... але я сумніваюся.
– Ясно, – відповіла Аденара, – Я знайшла, – додала вона.
Стен з цікавістю глянув на неї.
– Так? Що ти знайшла?
– Флайграв, про який ти говориш.
Стен знову глянув на неї. Тепер із недовірою.
– І коли ти встигла?
– Раніше, коли летіла сюди… на капсулі.
Стен їй не вірив і не збирався вірити. Тобто, він припускав, що вона знайшла флайграв, та підпускати її до себе близько він не збирався.
– Покажеш? – він з напругою та іронією чекав, що вона відповість.
– Покажу.
Стен хитнув головою:
– Цікаво.
– А ти візьмеш мене з собою?
Стен скривився.
– Ти не річ. Хочеш, йди. Хтось тобі не дає.
– Ми полетимо на капсулі, – сказала Аденара.
Стен уважно озирнувся. Подорожувати з дівчиною або синтемодом, з яким у нього з самого початку не склалися стосунки, йому не хотілося. Але й втрачати її з поля зору він теж не хотів. Мало що вона може задумати на помсту, якщо він їй відмовить.
Та й флайграв не доведеться самому шукати. Ну, і капсули теж ... Вона може однією командою будь–яку з них деактивувати або навіть підірвати. А бродити цим лісом на своїх двох, Стену не дуже хотілося. Якби в нього були хоча б антиграви, тоді так, але він втратив все своє спорядження. Залишився тільки випромінювач, напів розряджений бластер і тишокер, яким він не вмів користуватися.
– Гаразд, ходімо разом, – погодився він, – Тільки давай не згадувати, що між нами було... Було й було. Іде?
– Іде, – відразу погодилася Аденара.
– Тоді готуй капсулу, а я зберу спорядження, що вціліло.
– Добре. Зараз, – Аденара пішла до однієї із капсул.
Стен почав збирати розкидані речі, які могли їм стати в нагоді. За півгодини вони вже летіли на капсулі у напрямку, де, як стверджувала Аденара, знаходився вантажний флайграв. Мисливець летів разом із ними.
|
