Після ситної вечері, Стен трохи підбадьорився і почав міняти батарею бластера. Серед знайденого спорядження знайшов кілька нових батарей. Вони підходили розмірами, але не підходили розташуванням контактів. Стен обмірковував, як краще прилаштувати батарею в гнізді бластера. Із лазерним пістолетом багато не постріляєш.
Дівчата спочатку займалися якимось своїми жіночими справами (якщо вони після численних модифікацій ще залишалися жінками у традиційному розумінні цього слова), потім заходилися спостерігати за Стеном. Він спочатку цього не помітив, але коли помітив, одразу насупився.
– Чого дивитеся? – запитав він, відірвавшись на мить від своєї роботи.
Дівчата переглянулись. Невідомо чому, але вони були у грайливому настрої.
– Давно не бачили, – з усмішкою відповіла Кені.
– А що тут бачити? – здивувався Стен, – Це бластер від слова «вибухати», «підірвати», – він покрутив перед носом бластером, затиснутим у лівій руці, – А це батарея, – він покрутив правою рукою, в якій була затиснута батарея, – Ось змінюю, але контакти не підходять. Взагалі, бластер – це повсякденна назва. Насправді, це випромінювач ручний напівавтоматичний, віялового типу. Дальність дії до 100 метрів. Три режими та запас батареї на сто пострілів. Звичайно, при інтенсивній стрільбі, можна посадити батарею і за п'ятдесят або навіть тридцять пострілів. Ось як я сьогодні в дерево розстріляв… Ось так–то… – Стенові раптом захотілося поговорити. Краще якби з чоловіком, ну та гаразд, на худий кінець і жінки зійдуть, – А ви знаєте, скільки добра в мене було у вантажному відсіку?! – по хвилі запитав він.
Дівчата своїм виглядом дали зрозуміти, що не знають, але дуже хочуть дізнатися.
– Так ось… – почав перераховувати Стен, – купа різної зброї. Вогнепальна, лазерна, плазмова, бластерного типу, навіть гравітаційна ... А знаєте, які літальні апарати я знайшов? Ні? Так от я скажу: флайграви, антиграви, планетарний катер, магнітні та гравітаційні капсули, стратосферну платформу, гіперпросторовий модуль для верхніх рівнів… Та й взагалі, – Стен задумався і махнув рукою, – А ви мені тут кажете, що не бачили… Звісно, не бачили!
– Чоловіка давно не бачили, – грайливо промовила Кені.
– Значить так, – Стен одразу насупився, – Щоб до мене з цими доісторичними рухами тіла не чіплялися. Обидві. Зрозуміло? А то нацькую Мисливця.
– Якими ще рухами тіла? – не зрозуміла Кені.
– Це він про секс, – шепнула їй Шатті, – Мабуть, йому запропонувала та, яку він на собі тягнув. Ось він і злякався.
– А що, хіба цим хтось реально займається? – ще більше здивувалася Кені. – Це настільки примітивно, відстало, некультурно, негігієнічно й неефективно… Хіба що на якихось відсталих планетах з оригіналами, що десь уціліли, і не пройшли модифікації.
– Я все чую. І нічого я не злякався, – грубо відповів Стен, – Просто я не маю бажання витрачати час на ці марні рухи. Вам зрозуміло?
– Зрозуміло, – зітхнувши, відповіла Шатті.
– Ну, й добре. Тоді я спати. Ви теж лягайте, – Стен деактивував бластер, поклав поряд, ліг і повернувся до дівчат спиною. Полежавши трохи, він не обертаючись, сказав: – Якщо завтра не прилетить військовий корабель у пошуках розвідника, ми підемо звідси. Чекати тут нема чого. Ми тільки продукти з'їмо і все.
– А куди підемо? – запитала Кені.
– Туди, – відповів Стен.
– Зрозуміло, – Кені перезирнулася з Шатті.
– А там за ситуацією, – соним голосом додав Стен, – Мисливець стеж за всім. Якщо наближатимуться, викинь їх на вулицю. Нехай там сидять.
Мисливець одразу ліг біля Стена і заходився охороняти спокій свого господаря. Одне його око скотилося зі спини, підкотилося до дівчат і дивилося на них. Дівчата притихли і, намагаючись менше шуміти, почали готуватися до сну. Мисливця вони боялися і не хотіли його дражнити. Незабаром всі заснули, і тільки Мисливець не спав, і стежив за всім.
До речі, через деякий час Кені все – таки запропонувала Стену зайнятися стародавніми рухами тіла. Стен, несподівано навіть для себе погодився, але з умовою, що всього один раз. Щоправда, заняття їм це сподобалося, і вони повторили декілька разів поспіль, а потім ще займалися час від часу.
Дикі традиції непросто викорінити навіть у віддаленому майбутньому.
…Ніхто до них не прилетів. Ніхто їх не врятував. Стен вирішив, що час діяти. Вони лише дарма продукти проїдають. Якщо протягом двох днів до них не прилетів військовий корабель або ще один розвідник, то чекати безглуздо. Це було незрозуміло, але Стен не міг пояснити навіть самому собі, чому кораблі тут вибухають, падають і ніхто не поспішає на допомогу.
– Збираємось, – сказав він уранці, коли всі прокинулись і поснідали.
– Куди? – запитала Шатті.
Стен знизав плечима. Він до ладу і сам не знав куди.
– От якби в нас був корабель, – сказав він, перевіряючи зброю та спорядження, – Беріть найнеобхідніше. Не забудьте портативні генератори поля. Там у нас їх не було, а у вас тут ціла купа цього добра. Потрібно ще не забути стаціонарний генератор прихопити.
– У нас є корабель, – просто сказала Кені, поправляючи своє волосся. Воно в неї було світле, кучеряве і з блакитними іскорками в деяких пасмах.
– Розбитий? – не дивлячись на неї, спитав Стен. Розбиті кораблі йому вже набридли.
– Ні, цілий, – відповіла Кені.
– Що? Прямо цілий – цілий? – Стен недовірливо глянув на неї.
– У нас було два кораблі. Один…так…розбився…Але наш сів. Я тобі казала про це ще в день нашої зустрічі.
– Я пам'ятаю, що ти мені казала. Тоді налетіли ці… та й стомлений я був. Чи далеко ваш корабель?
– Тиждень шляху.
– І що, ви йшли тиждень цим лісом? – недовірливо запитав Стен, – дивуюсь, як ви дійшли.
– Не всі дійшли. Тільки ми двоє залишились. Спочатку ми летіли на вантажному флайграві. Нас було п'ятнадцять чоловік. Потім капітан побачив унизу якісь уламки. Вирішив оглянути. Коли ми сіли та вийшли, його щось вкусило. Він знепритомнів, а без нього ми не могли увійти всередину флайграва і полетіти далі. Система охорони була закодовано на капітана. Тільки він міг відчинити вантажний та пасажирський люк.
– І що далі? – Стена почала цікавити її розповідь.
– Помічник вирішив йти до річки, яку ми бачили з повітря.
– А чому не до свого корабля?
– До річки ближче. Усього день шляху, а може, менше.
– А навіщо вам знадобилася річка? – здивувався Стен.
Кені знизала плечима.
– Помічник капітана знав. Ми ні. Ми просто йшли.
– Зрозуміло. А що з ними трапилося всіма?
– На нас напали бритви та всіх отруїли.
– А як ви врятувалися?
– У воді. Шатті побігла у воду, а я за нею. Бритви чомусь не звернули на нас уваги. Ось ми і лишилися вдвох.
Стен повільно почухав щоку. Історія Кені виглядала дивною, але він нічого не сказав.
– Ходімо до вашого флайграва. Може, пощастить його відкрити, і полетимо до вашого корабля. Далі подивимось, – сказав він, – Зібралися? Тоді пішли.
– Зараз? – запитала Шатті.
– А коли? – Стен глянув на неї. – Чого чекати? Швидше вийдемо, швидше знайдемо флайграв.
– А що з куполом робитимемо? Залишимо? – запитала Кені.
– Так, хай буде. Може, доведеться повернутися, а може, ще хтось тут бродить і знайде собі прихисток.
Вони взяли відкладені для походу речі і вийшли із захисного купола.
– Мисливець, стеж, – одразу сказав Стен, озираючись на всі боки. Він настільки звик до присутності Мисливця, що навіть перестав користатися блоком управління. Звертався до нього, як до рівного собі. І що дивно, Мисливець розумів його.
Мисливець побіг попереду їхньої маленької групи, розчищаючи дорогу телепатичними ударами. У різних місцях з дерев почали падати якісь дивні істоти. Деяких Мисливець розривав на шматки, на інших не звертав уваги. Так почалася їхня подорож.
|
