BookSpace

Воскресенье, 13.07.2025, 12:04
Приветствую Вас Гость
Главная

Регистрация

Вход

RSS

Книги Онлайн



14:05
Хижа Планета: Рейд. Розділ 7

Мисливець сприйняв його дії на власний лад і за лічені
секунди розплавив частину апаратури. Потім пропалив у корпусі дірку і виліз назовні. Стен здивовано подивився йому вслід, і щось невиразно пробурмотів собі під ніс. Такого від Мисливця він не чекав.
– Стен, що це було? Що з ним? – вигукнула Шатті, – Як же ми тепер полетимо? Він що, навмисне це зробив?
– Може й навмисне. Не знаю… Ми все одно на ньому не полетіли б. Мене більше насторожує, що Мисливець зробив це без моєї команди. Це не дуже добре ... навіть, можна сказати, погано. Раніше такого не було.
– А куди він утік? – запитала Шатті.
Стен пирхнув.
– Звідки я знаю. Іди подивися, якщо тобі так цікаво, – сердито сказав він.
Шатті звісно нікуди не пішла і тільки перезирнулася з Кені.
– Та – ак, сюрприз, – Стен почухав потилицю, розмірковуючи, що їм робити далі, – Доведеться тут заночувати. Вранці підемо шукати ваш флайграв. А що робити, – додав він.
– А як бути з дівчиною? – запитала Кені.
– Тут залишимо. Вона в капсулі, нічого з нею не станеться. Вона лежала в капсулі до нас, думаю, так само полежить і після нас. Всі системи капсули працюють, захист також. Це краще, ніж вештатися лісом. Та й привести її до тями, ми все одно не можемо, поки капсула заблокована.
– Як? Одну? – вигукнула Шатті.
– Хочеш, на собі тягни її лісом. Мені байдуже, – сердито відповів Стен, – Ми навіть капсулу не можемо відчини.
Останній аргумент прозвучав переконливо, і дівчата перестали дошкуляти Стену. Він і так був не в дусі.
– Все, залишимося на ніч тут, – прийняв Стен остаточне рішення, – Ночувати в модулі безпечніше, ніж назовні. Вранці підемо далі. Все зрозуміло?
– Зрозуміло, – відповіла Кені, – Може, за цей час хтось прилетить за модулем. Вони, мабуть, прийняли сигнал лиха.
Стен на це з іронією хмикнув і скривився.
– Усі вони приймають сигнали, тільки користі я щось не бачу. Це не планета, а якесь звалище розбитих кораблів.
– І баб? – тихо пожартувала Шатті.
– Що? – Стен глянув на неї.
– Кажу, що речей багато розкидано… після аварій. Потрібно збирати, може щось знайдемо корисне, – закінчила Шатті.
Стен вислухав її без ентузіазму.
– Мені вже набридло щось шукати та лагодити. Я просто хочу полетіти звідси, – з почуттям додав він.
– Ми також… А куди? – запитала Кені, і подивилася прямо йому в очі.
– Що куди? – не зрозумів Стен.
Відповісти Кені не встигла. Звідкись зверху звалився Мисливець із якимось створінням у зубах. Істота перебирала в повітрі ниткоподібними кінцівками, пускала жовті бульбашки і верещала.
Шатті, коли побачила її близько від себе, заверещала не гірше
невідомої істоти, і кинулась на Стена. Він хотів було її перехопити, але натомість ударив рукою по голові. Шатті впала на підлогу і зачепила ногою Мисливця. Той виплюнув істоту і телепатичним ударом викинув Шатті через люк назовні. Слідом пішла розірвана на шматки фіолетова істота. Все сталося настільки швидко, що Стен якусь мить, не рухаючись, дивився на нитки, що звиваються в повітрі, потім тільки схаменувся і кинувся до люка.
– Мисливець! – гукнув він і визирнув з люка. На щастя, Шатті не постраждала. Вона якраз підводилася з землі. – Ти жива? – запитав Стен.
Шатті у відповідь тільки кивнула, вона потирала забитий лікоть, і оглядала себе з усіх боків.
– Стривай, у тебе щось у волоссі. Мабуть, з трави, – гукнув Стен.
– Що? Де? – Шатті злякано закрутилася на місці, і почала гарячково стріпувати руками з волосся темні, круглі кульки, які шипами вчепилися у волосся і не хотіли її відпускати. Гострі шипи миттю поранили руку Шатті, з ран виступила кров. Шатті скривилася від болю, притиснула долоню з порізами до губ, – Ще є? – запитала, вона злизуючи кров.
– Не бачу звідси. Зараз спущусь. Соком обробимо твої рани.
Стен хотів спуститися, але передумав. Хто знає, що це за істоти, і як на організм подіє речовина, яку вони випускають. Стен вийняв блок управління Мисливцем, натиснув кілька кнопок. Мисливець несподівано для всіх стрибнув на груди Шатті, повалив її з ніг і почав вибирати кігтиками з її волосся і давити зубами невідомих істот. Шатті від такої близькості з Мисливцем буквально оніміла від жаху. Вона лежала заплющивши очі, і не ворушилася. Їй здавалося, що якщо вона зробить хоча б найменший рух, Мисливець відкусить їй голову.
Але Мисливець нічого їй не відкусив. Передавивши всі кульки, він зістрибнув із Шатті, і підбіг до найближчого дерева. Мить він не рухався, ніби до чогось прислухався, потім розгріб кігтиками невеликий горбик.
Стен від побаченого мало не сів. Під шаром землі та трави лежали, мов грона винограду, сотні таких самих темних кульок. Вони не рухалися, наче спали. Потім вони почали лопатися, і на всі боки полетіли тонкі голки.
– Шатті, поле! Сюди швидше! – закричав Стен.
Шатті, оповита блакитним світлом, побігла до модуля. Кульки продовжували лопатися і обсипати все довкола голками. Вони встромлялися в листя, у гілки та в стовбури дерев. Стукали об корпус і падали на землю. Деякі влетіло всередину модуля.
– Руку! Давай руку! Кені сховайся… увімкни генератор! – Стен вже простягав руку Шатті і, міцно схопивши її, втягнув усередину модуля.
І тут Кені відчула легкий укол. Вона опустила очі. У тильній стороні долоні стирчала темна голка. Вона лише злегка зачепила шкіру і досить було легкого руху рукою, щоб голка впала на землю. Кені потерла руку об одяг і кинулася допомагати Стену. Генератори продовжували працювати, і безпосередньої небезпеки не було.
– Що це таке? Ви раніше бачили? – запитав Стен, ховаючись за стіною, і час від часу виглядаючи назовні. Портативний генератор захищав, але всяке могло трапитися. Раптом під час чергового обстрілу він відмовить. Стен не хотів бути схожим на скамрона з планети Туона утиканого з усіх боків голками.
– Ні, – Кені похитала головою, – Але я думаю – це бритви! Вірніше, ми знайшли їхнє гніздо! Шатті, ти не поранилася? Все гаразд? – співчутливо запитала вона свою подругу.
– Так, так, – закивала головою Шатті, – Я не встигла навіть до пуття злякатися. Спочатку Мисливець стрибнув на мене. Потім голки ... А ви як?
– Ми в нормі, – не дивлячись на неї відповів Стен, – Цікаво, вони ще довго плюватимуться голками? Мені це вже починає набридати.
– Поки всі не луснуть, – припустила Шатті, – Багато їх ... Он ще і ще ... Ми опинилися в самому гнізді, – вона раптом зблідла, – А що, коли зараз прилетять дорослі бритви.
Стен уявляв, але не дуже злякався.
– Ми всередині апарата. Корпус вони не проб'ють... Люк? А що люк? Є ще внутрішній. Зараз зачинемо, та й по всьому... – Чорт! – Він спохмурнів, – Мисливець пульт керування пошкодив! Ну, тоді хай сам ними і займається, – Стен натиснув на блоці управління кнопку, але Мисливець не встиг нічого зробити. Грона, які ще не луснули, зникли в землі.
Стен стояв і, не вірячи своїм очам, дивився вниз. У розритих горбках не залишилося жодної кульки.
– Все, начебто, – невпевнено промовив він, – Можемо перепочити, – Ви як? Обидві?
– Вже краще, – відповіла Шатті.
Кені повагалася з відповіддю. Вона подивилася на свою руку в тому місці, куди потрапила голка. Шкіра навколо ранки трохи почервоніла і припухла. Кені порилася в сумці зі спорядженням, знайшла контейнер із соком листя, відкрила та капнула обережно на ранку. Майже відразу ж припухлість зникла, шкіра набула свого нормального вигляду. Кені мимоволі посміхнулася. Їй одразу полегшало на душі.
– Що там? – спитав її Стен. – Тебе поранили?
– Трохи зачепила голка ... Але я обробила соком ... Все пройшло.
– Ану покажи, – Стен схопив її за руку, притягнув до себе і кілька секунд уважно вивчав долоню. Мало що може бути, він віддав наказ портативному кібдіагносту модуля. Той одразу провів діагностику Шатті та пошкодженої ділянки шкіри. За хвилину біосинтезатор приготував кілька варіантів антидотів. Кені підійшла до апарата та отримала ще один укол. Тепер вона могла не побоюватися отруєння невідомою речовиною, яка, швидше за все, містилася в голках передбачуваних бритв.
– Ну ось, тепер все нормально, – задоволено промовив Стен, – Так… – він обвів поглядом салон модуля. Його погляд зупинився на капсулі, в якій спала незнайома їм дівчина. – А як її звуть? Шатті, прочитай.
Шатті слухняно підійшла до капсули і прочитала те, що було написано на корпусі:
– Аденара Ріксон. Пілот першого класу. Порт приписки космопорт планети Динарво. База 112 ... Все, – вона повернулася до Стена.
– Отже, Аденара Ріксон, – вислухавши її, повільно повторив Стен, – Пілот. Пілот – це добре. Якби вона ще прийшла до тями. Гаразд, давайте облаштуватися на ніч... Аденара Ріксон... Аде... – помітивши здивований погляд Шатті, Стен обірвав себе на півслові, і почав розглядати зброю. Йому не давала спокою одна думка, але він не міг пригадати, яка саме.


 

1| 2| 3| 4| 5| 6| 7| 8| 9| 10| 11| 12| 13| 14| 15| 16| 17| 18| 19| 20|

 

Просмотров: 21 | Добавил: turzona | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar
Вход на сайт
Поиск
Календарь
«  Март 2024  »
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архив записей
Наш опрос
Оцените мой сайт
Всего ответов: 2
Друзья сайта
Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0