– Як добре, що ми встигли полетіти звідти, – промовила Шатті, з жахом оглядаючи капсули, що залишилися в таборі. Всі вони були в дірах, а від людей, які всередині лежали, залишилися скелети. – Ми могли всі загинути, – додала вона, з побоюванням поглядаючи на всі боки і мимоволі притискаючись до Стена.
Аденара підійшла до однієї з капсул, присіла і уважно почала оглядати корпус.
– Не розумію, як вони зуміли пошкодити корпус? Капсули виготовлені з надміцного матеріалу, захищені автономними генераторами поля та імпульсними деструкторами біоматерії. Цього не мало статися. Це неможливо, – вона підвелася і почала повільно ходити між капсулами, в яких лежали її товариші, що загинули жахливою смертю.
Стен сплюнув, подивився на ліс, потім на сонце, що висіло над головою.
– Виходить, не такі вони надміцні, як ви думали, – сказав він, – Зате ми знаємо, що не від усіх тварин на цій планеті, можна сховатися в капсулах. Це нам урок… Збираємось, – рішуче додав він.
Аденара запитливо подивилася на нього.
– До нашого флайграва? – здогадалася Кені.
– Так, – Стен ствердно кивнув. – Тепер, коли ми маємо зброю, генератори та вцілілі капсули, ми швидко долетимо до вашого флайграва. Не доведеться йти лісом. Збирайтеся, не стійте. Беріть їжу, речі, які вціліли, і сідайте на капсули.
Шатті та Кені почали переглядати свої речі. У випаленому бластером таборі вони не мали бажання залишатися. Та й із настанням сутінків істоти знову могли повернутися. Можливо, навіть ще у більшій кількості. Хто знає, може це їхня територія проживання, і вони вторглися в саме лігво. Краще забратися, поки все спокійно.
Аденара заперечливо похитала головою.
– Я залишаюся. Я не можу залишити своїх товаришів.
Стен знизав плечима і ще раз сплюнув на обгорілу землю. Аденара з деяких пір почала дратувати його, і він був радий її рішенню залишитися.
– Як хочеш. Мені байдуже, – промовив він, – Коли ми дістанемося до місця, то прилетимо за тобою або викличемо допомогу з найближчої бази. Якщо ти на той час все ще будеш тут. Зброю дати чи ти маєш?
– Я не дозволяю вам брати наші капсули, – твердо сказала Аденара.
Стен опустив трохи голову і з– під чола подивився на неї. Це було щось нове.
– Чого це? – запитав він, ледве стримуючи роздратування, – ми беремо не назавжди. Знайдемо флайграв та доставимо капсули назад. По землі, лісом у нас мало шансів дістатися флайграва.
– Вночі я деактивувала всі капсули. Далі ніж за десять метрів вони не полетять.
Стенові захотілося задушити її, але він стримався і тільки стиснув на мить кулаки.
– Я теж залишаюся, – несподівано промовила Кені, – Навіщо нам мучитися у лісі. Ми там всі загинемо. Аденара з військового корабля. За нею точно прилетять.
– Ясно, – Стен мовчки почав збиратися. Взяв зброю, генератори, продукти та прилади навігації.
– Ходімо, Мисливцю! – сказав він і рішучим кроком попрямував у бік, у якому, як він припускав, знаходився вантажний флайграв. Залишатися в компанії Аденари він не хотів. Вона подобалася йому дедалі менше.– Стен, я з тобою! – гукнула йому в спину Шатті і побігла до нього.
Стен на мить зупинився і озирнувся.
– Як хочеш, але щоб дорогою не нила. Буде важко.
– Не буду. Може… тільки іноді, – Шатті посміхалася і лагідно дивилася на нього.
Стен відчув, що його настрій покращується. В душі він був радий, що Шатті вирішила йти з ним. Бродити лісом одному було не дуже весело. Навіть у компанії Мисливця.
– Ходімо, – задоволено пробурчав Стен, – Може, сьогодні знайдемо флайграв. Мені вже набридло тинятися цим лісом.
– Пішли, – Шатті помахала рукою дівчатам і пішла поряд зі Стеном, – Як думаєш ... – почала вона, але не домовила.
Вони почули ззаду голос Кені:
– Стривайте, я теж з вами!
– Не витримала, – посміхнувся Стен.
– Я це знала, – Шатті обернулася, – Ми чекаємо на тебе, Кені, – крикнула вона.
Кені пробігла половину відстані, спіткнулася і впала. З– під землі відразу почали з'являтися жовті з чорними смугами листя, з яких почали вискакувати гострі, тонкі голки завдовжки сантиметрів десять– двадцять. Перша голка пробила Кені ліву долоню. Кені скрикнула від болю, відсмикнула руку. Друга голка пробила їй праву ногу, наступна встромилася в праву руку. Кені закричала, спробувала підвестися на ноги.
Стен зрозумів, що щось сталося. Кинувся до неї. Шатті слідом. Від капсул бігла Аденара. Потім пролунав страшний крик Кені. Голки одна за одною встромляли в її тіло; пробили шию, підбиралися до голови. Все відбувалося настільки швидко, що ніхто не встиг відреагувати і якось допомогти їй чи застерегти. Усього хвилину тому Кені була здорова, а зараз лежала в пилюці, вся в крові, пронизана жахливими голками.
– Допоможіть ... Шатті! Стен… – вона закашлялася, захрипіла, з її горла і ран текла кров.
Коли Стен і Шатті підбігли на відстань кількох метрів, Кені була вся втикана голками, лежала в калюжі крові, змішаної з пилом і брудом. Вона хрипіла, судомно водила закривавленими руками по землі, намагалася вирвати з тіла голки і дедалі слабшала. Очі її закотилися. Обличчя сильно зблідло.
– Кені ... що? Що з тобою? – Шатті хотіла підбігти до неї, але Стен її грубо схопив і відкинув назад.
– Ти що? Теж захотіла? – крикнув він, гарячково розуміючи, що робити. Підійти близько до Кені вони не могли. Голки вискакували в різних місцях і могли їх поранити.
– Стен, ми маємо щось зробити! – закричала Шатті з жахом дивлячись на Кені, – Вона помре! Допоможи їй!
Стен старався щось придумати, але в голову нічого не приходило. Потім він крикнув:
– Мисливець, поле!
Мисливець цього разу не підвів. Невидима сила підняла закривавлену Кені у повітря. Під нею залишилися страшні голки та калюжа крові. Кров стікала з ран і капала на землю. Кені хрипіла, судомно смикалася і була, схоже, непритомна. Несподівано пролунав глухий свист. Гостра голка вистрибнула з– під землі і пробила голову Кені. Це було все. Руки її одразу обвисли, тіло обм'якло.
Шатті заплакала, заголосила. Ноги дівчини підігнулися, але Стен підхопив її і не дав впасти. Аденара мовчала і тільки дивилася. Стен, продовжуючи тримати однією рукою Шатті, щось промовив. Судорожно махнув рукою у бік капсул. Мисливець і цього разу все зрозумів, як треба. Він обережно переніс Кені повітрям до капсул і опустив на кришку закритої капсули.
Стен відразу кинувся до неї. Рахунок йшов на секунди. Кені ще можна було врятувати.
– Сік! Давай сік! – закричав він Шатті, – Швидко! Весь давай!
Шатті миттю принесла сумку, тремтячими руками почала діставати банки з лікувальним соком листя. Поспіхом зачепила пальцем за край сумки, зламала ніготь. Зойкнувши, сунула палець у рот.
– Я сам, – Стен відштовхнув її вбік, висипав із сумки все, що там було. Знайшов і швидко почав відкривати банки із соком, – Бери... ти теж заливай, – коротко сказав він, – Та швидше давай! Лий! Хочеш, щоб вона померла!
Першу банку із соком Стен поспіхом вилив Кені на голову та шию. Вона майже одразу почала дихати. На обличчі Стена з'явилася й одразу зникла посмішка, – працює, – видихнув він, – ще! Скільки у нас?
– Чотири, – Шатті швидко, але акуратно поливала рани Кені на руках, ногах і тілі. Лила прямо на одяг і на рани, котрі виднілися.
Кені застогнала, ледь помітно поворухнулася.
– Мало. Одну банку нам залиши. Стане в нагоді, – хрипким голосом промовив Стен, витираючи тильною стороною руки спітніле чоло. Його руки були в соку змішаному з кров'ю Кені, – Капсула ... Покладемо її в капсулу і підключимо до системи життєзабезпечення. Має допомогти, – продовжуючи поливати рани Кені, він глянув на Аденару.
Вона не рухалася. Схоже, вона не збиралася їм допомагати рятувати Кені.
– Аденара, потрібна твоя капсула. Перенесемо туди Кені. Вона працює? Ти не вимкнула? Перевір систему життєзабезпечення. Все працює?
Аденара не відповіла. Вона стояла і дивилася на Кені.
– Чого стоїш? Роби, що говорю. Може, ми її врятуємо. А там прилетять твої, і поновлять її на базі.
– Ні, я не дозволяю користуватися капсулою, – твердо промовила Аденара.
Стену здалося, що він не дочув.
– Що? – він на мить перестав обробляти рани Кені, – Не дозволяєш? Як це? Чому?
– Не дозволяю і все, – вперто відповіла вона.
Стена її слова довели до сказу. Він схопився на ноги, підскочив до Аденари і вдарив її ногою в живіт. Вона відлетіла на кілька кроків і впала на спину.
– Ах ти чортів синтебот ... Не даси, кажеш? Хто тебе питатиме. Сам візьму! – Стен був готовий задушити її.
Рука Аденари потяглася до пояса.
– Навіть не думай, – погрозливо промовив Стен. Він вирішив, що в неї там зброя, – Нацькую Мисливця! Зрозуміло?
Аденара завмерла.
Стен миттю повернувся до Кені, нахилився, підняв її на руки і обережно поніс до відкритої капсули.
– Шатті, прибери з капсули весь мотлох, розчисти місце. Активуй систему…Швидко, Шатті. Не спи! Що ти стоїш, як мумія з Такоти!
Шатті миттю виконала його розпорядження. Щойно Стен опустив Кені у капсулу, якась сила відкинула його назад. Ще в повітрі, намагаючись вивернутися і згрупуватися під час падіння, Стен зрозумів, що Аденара активувала свій захисний генератор.
Потолоч!
– Мисливець, убий її! – наказав Стен, падаючи на землю і перевертаючись на живіт.
– Не треба ... Стен! – почув він крик Шатті.
Стену було начхати. Він зірвався на ноги і з люттю глянув на Аденару. В цю мить вона його просто бісила.
– Мисливець поле! – крикнув він.
Мисливець зреагував як слід. Аденару невидимою силою підкинуло в повітря і почало бити об гілки дерев. Вона звивалася, намагалася схопитися за гілки, сховатись у кроні або за стовбуром. Стен із зловтіхою спостерігав за нею. Її портативний генератор проти потужності Мисливця – це все одно, що флайграв проти бойової платформи.
Що дивно, Аденара не кричала, не верещала, не плакала і не просила про пощаду. Звичайно, Стен не збирався її вбивати, але провчити – це так! Щоправда, Мисливець із цього приводу мав свої плани. Він збільшив потужність. Почувся тріск кісток, що ламаються. Але навіть зараз Аденара не видала жодного звуку.
– Гей, гей! Ти чого, – застережливо крикнув Стен, – Мисливець, ти чого? Кинь це. Відпусти її. Чуєш!
Аденара нерухомо зависла у повітрі під товстою гілкою. Стен з полегшенням зітхнув.
– Ну ось, тепер знатиме. Нехай тепер лікується у своїй капсулі, скільки влізе… Дурепа!
Несподівано Мисливець стрибнув на Аденару. Миттю відірвав їй ліву руку, потім праву, розірвав іклами і пазурами груди і перегриз горло. На землю Аденара впала вже мертва і вся в крові. Мисливець сидів на ній, і, здавалося, з цікавістю вивчав її нутрощі. Видовище було огидне.
Стен від несподіванки мимоволі сів на землю. Все сталося так швидко, що він не встиг втрутитися. Та й що він міг зробити?
Шатті, бліда і перелякана, сховалася за капсулу, в якій лежала Кені.
– Стен, він її вбив… Ти її вбив, – затинаючись промовила вона тремтячим голосом. – Що тепер буде? Капсули все пишуть. Коли сюди прилетять, то про все дізнаються.
Стен насупився. Про це він не подумав. Потім його охопило роздратування.
– Нікого я не вбивав. Вона перша почала. Та хай собі пишуть. Мені що до того. У записі вони побачать, що її прикінчила якась тварина. На Мисливцеві немає таблички, що він належить мені. Ніхто нічого не доведе. І взагалі, нехай спочатку прилетять. Якщо долетять.
Стен намагався себе заспокоїти словами, але насправді він почав вже з побоюванням поглядати на Мисливця. Останнім часом поведінка Мисливця була все більш непередбачуваною. І що буде далі, Стен не знав.
– Мисливець, годі колупатися в її кишках, – крикнув Стен, намагаючись, щоб його голос звучав впевнено і буденно.
Мисливець послухався, зліз із Аденари і наблизився до Стена. В зубах він щось тримав.
|
