Нічого цікавого біля капсул Стен не знайшов. Праворуч тяглася випалена анігіляційним зарядом земля, зліва починався ліс. Капсули лежали між деревами на самій межі випаленого ґрунту. Начебто спеціально їх хтось тут розклав.
Стен походив, походив і повернувся назад.
– Ну що? – запитала Кені.
Стен скривився, почухав вухо:
– Нічого цікавого ... Шатті, діставай генератор. Поставимо купол на ніч.
– Добре, зараз, – Шатті зробила крок і зупинилася, – А де він? – вона розвела руками.
– У сумці, – відповів Стен, нічого не підозрюючи.
Шатті злякано подивилася на нього.
– Ми… забули сумку в модулі, – затинаючись, винним голосом промовила вона.
Стен уважно глянув на неї. Він думав, що вона жартує.
– Як забули? Ви що, не взяли генератори? – вигукнув він.
Шатті заперечливо похитала головою.
Стен кілька секунд пильно дивився на неї, потім з шумом видихнув повітря, щось пробурмотів і подивився на небо.
– Я ж вам казав, що взяли з собою всі речі, які ми відклали для походу! – крізь зуби промовив він, ледве стримуючи роздратування, що охопило його, – Я… – обличчя Стена почало багряніти, – Я не можу один все тягнути на собі. Зброя, припаси, навігація… Ви що, серйозно забули?
– Ми й взяли свої речі, – Шатті заперечливо похитала головою і обережно почала відступати назад, – я сама не знаю, як так вийшло, – ледь не плачучи додала вона, – я весь час пам'ятала, що треба взяти генератор, що треба не забути і… забула. Стен, ти тільки не кричи. Ми зараз із Кені збігаємо назад і принесемо. Правда, Кені? – Шатті продовжувала задкувати.
Кені мовчала. Вона завбачливо встала так, щоб її та Стена розділяла найближча капсула.
І тут Стен не витримав.
– Що ви принесете! Куди ви підете! Вас у цьому лісі зжеруть уже за п'ять хвилин. Ви дістали мене вже обидві! – плюючись і розмахуючи руками, кричав він. – Краще б я не зв'язувався з вами! Джема і то була розумніша за вас ... Як це можна було забути генератор! Він же був у сумці, на найвиднішому місці! Що нам тепер робити? Де ночувати?
Шатті під його криками зіщулилася, і ніби зменшилася в розмірах. Кені мовчки стояла і слухала.
– Мисливець! Вбий їх! Обох! – раптом вигукнув Стен.
Шатті, почувши його слова, з вереском кинулась тікати по випаленій землі. Кені присіла і сховалася за капсулу.
Стен здивовано дивився услід Шатті. Від неї від такого не чекав.
– Куди ти побігла, дурепа! Я пожартував ... Повернися, поки хтось не напав на тебе! – крикнув він.
Шатті продовжувала бігти. Вона його не чула.
Стен вилаявся і сплюнув.
– Мисливець, поверни її, – наказав він.
Мисливець невидимим ударом збив Шатті з ніг, притягнув повітрям до капсул і опустив на одну з них.
– Шатті, я пожартував. Що з тобою, – примирливим тоном промовив Стен, – Кені, заспокой її ... Де ти? А бачу. Скажи, хай не кричить.
Від цього шуму ніхто не звернув уваги, що Аденара сіла в своїй капсулі і намагається вийти з неї.
Першою помітила Кені.
– Дивіться, Аденара! Вона встає!
Справді, Аденара взялася руками за краї капсули і спробувала вийти з неї. Але в неї нічого не вийшло. Ноги її не слухалися, і її тіло звисло через край капсули. Стен швидко підскочив до неї, схопив за плечі та обережно підняв. Аденара не видала жодного звуку. Стен помітив, що вона якась надто легка і нічим не пахне.
– Гей, обережно. Не поспішайте. Не варто тикати носом у місцеві рослини. Так можна й без носа залишитися, – пожартував він. – Або навіть без обличчя.
Аденара не відповіла. Вона мовчала. Очі були заплющені.
– Може, вона не людина? – припустила Кені.
– Біоробот чи синтебот? Ти це хочеш сказати, – Стен глянув на неї.
Кені похитала головою.
– Не тільки. Це може бути синтемод або навіть андромод.
– Або синтеклон або андроклон, – додала Шатті, схиляючись над Аденарою, – їх багато на різних планетах. Я про них читала.
– Читала? – здивувався Стен.
Шатті ствердно кивнула головою.
– Так, я знаю різні символи та отримую з них інформації.
Стен зневажливо пирхнув.
– Я знаю, що таке читати. Це непрактично і займає багато часу. На різних планетах – свої символи. Все не запам'ятаєш. Набагато простіше отримувати інформацію з нейроканалів. Вже адаптовану.
Шатті знизала плечима.
– Мені подобається читати.
– Це твоя справа, – Стен обережно поклав Аденару на дно капсули. – Зараз перевіримо, хто це. Є один надійний спосіб, – несподівано для Кені та Шатті він натиснув великим пальцем на око Аденари. Дівчина застогнала, і спробувала відвернути голову. Стен вдоволено посміхнувся. – Вона людина. Біороботи та синтемоди себе так не ведуть.
Кені здивовано дивилася на нього.
– А чи не простіше пульс помацати чи серце послухати?
– Я не вмію пульс мацати. Мені так простіше, – Стен продовжував розглядати Аденару. Вона лежала із заплющеними очима і, здавалося, спала глибоким сном.
– Цікавий спосіб, – повільно промовила Кені, – Ти мене дивуєш все більше і більше. Ти з якої планети?
Стен підвівся, подивився на всі боки. Починало темніти.
– Забув. Потрібно табір облаштовувати. Чекаємо на ранок. Далі по ситуації.
Кені і Шатті теж почали оглядатися навколо.
– Стен, з чого ми зробимо табір? – запитала Шатті.
– Використаємо капсули. Встановимо по периметру. Самі будемо всередині периметру. До ранку перебудемо. Мисливець нас прикриє... Сподіваюся. Гаразд. За справу.
Стен активував по черзі всі капсули. Коли вони зависли в повітрі на метровій висоті, почав обережно пересувати їх з місця на місце і укладати, наче цеглини на будівництві. Через десять хвилин у нього вийшла квадратна споруда, всередині якої була відкрита капсула з Аденарою. Одну капсулу він залишив зовні як сходинки, ще одну всередині, теж як сходинки.
Стен стояв і задоволено оглядав створений ним прихисток. Він був радий, що йому на думку спала така чудова ідея. Вони зможуть провести всередині всю ніч, а вранці вирушать далі.
– Як вам? – запитав він дівчат, – Нормально?
– А не низько? – засумнівалася Кені, – Раптом уночі хтось через стіну перелізе.
Стен заперечливо похитав головою.
– Майже три метри заввишки. Коли будемо всередині, передню капсулу піднімемо, щоб по ній ніхто не заліз всередину. Та й ми будемо на варті. По черзі вночі вартуватимемо. Зверху нас прикриє Мисливець. Звичайно, якби у нас був хоча б один портативний генератор, ми б використали його замість капсул, а так…
– Стен не починай, – попросила Кені, – Ти свій генератор теж забув.
– То ви мали взяти! – відразу заперечив Стен. – Я був зайнятий зброєю, припасами. Гаразд, пішли всередину.
Вони благополучно залізли всередину прихистку і влаштувалися на випаленій та оплавленій землі. Вона блищала наче скло.
– Думаю, з – під землі нічого не вилізе, – впевненим тоном промовив Стен, – Їм не пробити грунт, що сплавився. Але все одно, на ніч треба щось постелити. Стеліть, що в кого є. Треба було лежаки зробити, але хто думав, що все так вийде. Готуйте вечерю, я поки що перевірю, що зовні.
– У нас тільки бутерброди та вітамінні стимулятори, – сказала Кені.
Стен у відповідь щось промимрив і задоволено кивнув головою. Він коли був голодний, йому все підходило.
Увечері після вечері Стен почув якісь дивні звуки, що лунали зовні периметра. Він завмер, прислухався.
– Чуєте? – насторожено запитав він.
Дівчата в цей момент про щось жваво розмовляли і не звернули на шум уваги.
– Так, чую, – майже відразу відповіла Шатті, – Може, вітер у гілках дерев шумить?
– Які гілки, – заперечив Стен, – Тут такі гілки, що їх ураганом не розворушиш. Та й вітру немає. Це щось інше. Піду, гляну. Мисливець за мною, – Стен підвівся і видерся на капсулу, яка служила їм замість сходів.
Коли Стен виліз на стіну і визирнув назовні, то від побаченого мало не звалився назад на голови дівчат. З усіх боків їхній табір оточили якісь невеликі за розмірами істоти. Їх було багато, дуже багато. Чорні, сірі та зелені, вони ворушили якимись хоботками на спині і всі напирали на стіни периметра. Істоти налазили один на одного, утворювали живі купи під стінами і піднімалися все вище й вище. Ще трохи і вони перелізуть через край стіни.
|
